4. Державний апарат.

Найвищим органом влади республіки за Конституцією УРСР 1937р і 1978рр. вважалася Верховна Рада УРСР, яка формувалася на основі загального рівня і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутатом ВР УРСР міг бути обраний громадянин республіки, якому виповнилося 21 рік, а за Конституцією УРСР 1978р. – 18 років. Діяльність ВР найбільшою мірою було притаманне поєднання законодавства зі здійсненням державного управління і контролю.

Допоміжними органами ВР були постійні комісії.

ВР УРСР була підзвітна Президія ВР. Конституція УРСР 1937р. не визнавала правового становища Президії, зафіксувавши лише, що це орган, який тлумачить закони і видає укази, але діяльність Президії, виходила за дані рамки. Зміст зазначеної діяльності у другій половині 60-х – першій половині 70-х років полягав у контролі за дотриманням Конституції, союзницького і республіканського законодавства, підготовка питань до сесій, забезпеченні нормативні роботи ВР.

До складу Президії за посадою входили: голова ВР УРСР, перший заступник голови ВР УРСР, заступник голови ВР, голова Комітету народного контролю УРСР, голови постійних комісій ВР УРСР. Очолював Президію голова ВР УРСР.

Нормативні акти, які вона видавала, за своєю юридичною силою йшли за законами. Президія була підзвітна ВР УРСР.

Найвищим органом державного управління залишалася Рада Міністрів УРСР. За Конституцією це був вищий законодавчий і найвищий розпорядчий орган республіки. Свої нормативні повноваження Рада Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов’язковими на всій території України.

Центральними органами державного управління були союзні та республіканські міністерства й відомства.

5. Основні риси права.

Адміністративне законодавство

Здійснювалось видання законів та інших нормативних актів. Загальні положення про міністерства Союзу РСР (1967р). положення про окремі міністерства та відомства, що містили адміністративно-правові норми.

Адміністративне законодавство передбачало відповідальність за порушення законодавства про охорону ґрунту, наприклад, водних ресурсів, рибних запасів, лісів і лісонасаджень, тваринного світу, рослин, пам’яток природи, курортних місцевостей, атмосферного повітря.

Як загальне правило, встановлювалось, що адміністративній відповідальності підлягають особи, яким до моменту вчинення правопорушень виповнилось 16 років.

7 грудня 1984р. прийнятий Кодекс УРСР про адміністративні правопорушення.

Житлове законодавство

30 червня 1983р. прийнято житловий Кодекс. У житловому законодавстві визначалися порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житлових умов (забезпеченість жилою площею на одного члена сім’ї нижче встановленого для даної місцевості, рівня, невідповідність жилого приміщення санітарним і технічним вимогам та ін). У законодавстві також передбачалися категорії громадян, які мали право на першочергове і позачергове одержання житла.

Сімейне законодавство

Шлюбно-сімейне законодавство визнавало законним тільки шлюб, укладений в органах ЗАГСУ. Лише такий шлюб породжував права і обов’язки подружжя. Релігійний обряд одруження не мав юридичної сили. Законодавство чітко визначало умови вступу до шлюбу, а також порядок укладення шлюбу.

КпШС УРСР визначав і основні обов’язки батьків щодо виховання дітей, особисті та майнові права батьків і дітей, порядок усиновлення, опіки і піклування.

Кримінальне законодавство

Завданням кримінального законодавства як і раніше, мало здебільшого репресивний характер. 23 липня 1966р. Президентом ВР СРСР видано указ «Про кримінальну відповідальність іноземців і осіб без громадянства за злісне порушення правил пересування на території СРСР. Будь-який вияв невдоволення радянською владою підпадав під дію сумнозвісної ст. 62 Кримінального Кодексу УРСР – «антирадянська агітація і пропаганда». У Кримінальному законодавстві вводився новий інститут – відстрочка виконання вироку щодо неповнолітніх засуджених.

У КК України найбільш поширеним кримінальним покаранням було позбавлення волі, яке розглядалося, як універсальний засіб досягнення мети кримінального покарання, як панацея від практичної абсолютної більшості злочинів.