4. Законодавство на Україні в період Директорії.

Для упорядкування процедури законотворчості в УНР було прийнято закон „Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці” від 14 лютого 1919р.

Директорія не поновила чинності Конституції УНР від 28 січня 1918р. в жовтні 1920р. спеціальна утворена комісія підготувала проект нової Конституції УНР. За ним УНР проголошена президентсько-парламентською республікою. Було чітко проведено принцип розподілу влад.

Для становлення державності в Україні мали значення також закони „Про відновлення гарантій недоторканості особи на території УНР” від 28 лютого 1919р., „Про реєстрацію населення, що мешкає на території УНР” від 26 вересня 1920р, „Про державну мову” від 3 жовтня 1918р. „Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919р., „Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР” від 14 лютого 1920рр. та інші.

Власного законодавства в галузі кримінального права в Директорії не було. Норми цивільного права вміщуються в законі про ліси від 10 січня 1919р. та в законі „Про землю в УНР” від 8 січня 1920р. (скасовувати право приватної власності на землю).

Здобутки визвольних змагань доби Директорії:

• українська державність тяжіла до республікансько-президентської форми правління;

• за формою державного устрою це була унітарна держава яка схилялася до федерації;

• за формою державного режиму – демократична держава, що прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).

Завдання для самоконтролю

1. Як можна визначити державний лад УНР доби Директорії?

2. Які зміни відбулися у військовій політиці?

3. Охарактеризуйте законодавство в Україні періоду Директорії.

Тема: 28. Західноукраїнська Народна Республіка

План

1. Утворення ЗУНР

2. Центральні та місцеві органи влади й управління ЗУНР

3. Збройні сили та судові органи

4. Законодавча та дипломатична діяльність ЗУНР

Література:

[3] ст. 206-217; [4] т. 2, ст. 112-132; [7] ст. 183-199;

[9] 167-186

1. Утворення ЗУНР (самостійне вивчення)

16 жовтня 1918р. – імператор Карл І Габсбург видав маніфест, який передбачав перетворення напівабсолютної Австро-Угорщини у федеральну державу.

18 жовтня у Львові засновано Українську Національну Раду (УН Раду) на чолі з Євгеном Петрушевичем.

19 жовтня 1918р. УН Рада у Маніфесті проголосила Галичину, Пн. Буковину, Закарпаття „одноцільною українською національною територією” – Українською державою у складі Австро-Угорщини.

9 листопада 1918р. – назва української держави – Західноукраїнська Народна республіка (ЗУНР).

2. Центральні та місцеві органи влади й управління зунр

Українська Національна Рада була створена на зборах всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів та представників (по троє) від усіх політичній партій, духовенства і студентства, у Львові, 19 жовтня 1918р.

Українська Національна рада 9 листопада 1918р. сформувала уряд ЗУНР – Державний \секретаріат. Його очолював прем’єр К. Левицький. У складі уряду було 14 міністерств – державних секретарств, що їх очолювали секретарі: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, юстиції, фінансів, торгівлі і промислу, земельних справ, шляхів, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров’я, віросповідання, публічних робіт, освіти. (Згодом ця структура і персональний склад були змінені).

13 листопада УН Рада прийняла „Тимчасовий основний закон”, визначивши конституційні засади новоствореної держави.

Виконавча влада належала Державному секретаріатові. Була прийнята державна символіка ЗУНР. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (це старовинний герб м. Львова). Згодом гербом ЗУНР було затверджено тризуб. Було затверджено синьо-жовтий прапор як державний прапор ЗУНР, затверджено державну печатку.

Відповідно до розпорядження УН Ради від 11 листопада 1918р. про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади й управління й утворення українських уже в листопаді на всій території ЗУНР організовано пройшли вибори до місцевих органів влади й управління. Зокрема, у сільських і містечкових громадах ними стали громадські та міські комісари, а їхніми дорадчими органами – так звані „прибічні ради”, а у повітах – повітові комісари та повітові національні ради. В багатьох населених пунктах відбувалися святкові віча, різні збори, молебни, тощо. На посади громадських та повітових комісарів обирали шанованих людей, патріотів.

Для охорони громадського порядку в багатьох громадах обирали народну міліцію, в інших – оновлювали жандармерію. В листопаді 1918 року УН Рада розпорядилася утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного та особистого майна, публічної безпеки. Обиралася на місцях також народна міліція.