10. Літературний процес

Поступальний розвиток світової літератури, а саме він передусім пов`язується з поняттям “літературний процес”, зумовлений соціально-економічними причинами і внутрішніми закономірностями руху мистецтва в часі та просторі.

Історія світової літератури переконливо доводить, що її пік нерідко збігається з високим ступенем розвитку соціально-економічних відносин (часи Київської держави, Відродження). Однак інколи занепад соціально-економічних відносин давав блискучі зразки художньо довершених творів (рух декабристів породив творчість О.Пушкіна, М.Лермонтова; поразка національних змагань в Україні 1917 – 1920рр. збіглася з бурхливим розвитком літературної творчості П.Тичини, М.Рильського, Г.Косинки, М.Хвильового, М.Куліша та ін.)

У літературному розвиткові економічні відносини, суспільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху літературного процесу. Внутрішніми ж факторами виступають суперечності, закладені в самій літературі, її традиціях і новаторстві. Діалектичне поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів є визначальним у художньому розвиткові.

На розвиток літературного процесу неабиякий вплив мають також інші види мистецтва – музика, театр, живопис, архітектура, скульптура, хореографія, кіно й телебачення. Помітний вплив на еволюцію літератури мають також міфологія, ритуали та образи, усна народна творчість, етнографія та менталітет народу.

Важливе значення на розвиток літературного процесу має традиція і новаторство, які характеризують відповідні моменти літературної спадкоємності, історико-літературного процесу.

Традиція (лат. – передача) в будь-якій сфері людської діяльності – те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи, способи творення художнього світу, зображально-виражальні засоби, жанрові структури.

Хоч який би геніальний не був би письменник, він спирається на певні традиції. Але ця залежність наступників від зачинателя традиції не завжди однакова: одним творчість зачинателя дає певний поштовх до поставленої проблеми, введення певних персонажів, інші – переходять у ряд наслідувачів.

Новаторство (лат. оновлював, ініціатор нового, зачинатель) – нововведення, характеристика тих граней творчої діяльності людини, якими ця діяльність відрізняється від традиційних форм. Письменник стає новатором у відкритті тем, типів, у вдосконаленні жанрових форм, засобів художнього освоєння світу.

В індивідуальному творчому процесі можна виділити такі ступені відходу від освоєних зразків чужих творів: наслідування; використання (запозичення) окремих мотивів, образів; стилізація; переспіви; свідоме відштовхування від традицій із спеціальним наставлянням на новації. Нове в літературі поступово стає традиційним. Літературна спадкоємність відбувається за формою: ТØ Н Ø Т₁Ø Н₁Ø Т_nØ Н_nØ ...

Література кожного народу має свої особливості, свою національну специфіку. Своєрідним є розвиток кожної літератури. Але разом з тим, у розвитку різних літератур є чимало спільних рис, одні з яких виникають незалежно від зв`язку з іншими літературами, а другі – внаслідок взаємозв`язків і впливу літератур інших народів. Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціонального (внутрішньорегіонального й міжрегіонального) та внутрішньонаціонального.

Взаємозв`язок літератур охоплює різні сторони їх розвитку, зокрема літературний напрям, можливе також запозичення образів, перенесення сюжетів тощо. Але сам розвиток напряму в інших умовах набуває інших, своєрідних, неповторних рис.

Творча взаємодія письменників має місце на різних рівнях, починаючи від окремих творів і закінчуючи цілою літературною епохою. Так, у творчості українських письменників мають місце ремінісценції з античної чи західноєвропейських літератур, а у творах англійських письменників – спостерігаємо вплив французької чи німецької літератур.

Роль літературного впливу у творчості письменника і в літературному процесі не завжди однакова. Іноді вплив настільки помітний, що його можна вважати основним чинником розвитку літератури того чи іншого народу в певний історичний період. Іноді цей вплив слабший або взагалі непомітний. Однак ніколи роль впливу в літературному процесі не можна вважати основним.

Літературна взаємодія розглядається як взаємовплив цілої низки окремих компонентів, а саме: традицій і новаторства; відштовхування; запозичення; наслідування; пародіювання, епігонства, цитування, ремінісценцій, варації, концентрації тощо.

ТВОРЧІ МЕТОДИ			ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС				ВПЛИВ ВИДАТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ
ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ
							СТАН ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ
Літературні течії
			ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ І ВЗАЄМОВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНИХ КУЛЬТУР				ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО