7.Літературний образ

Образність – основна відмінна властивість художньої літератури. У художньому творі письменник висловлює свої думки і враження в образах. Образом називають конкретно-чуттєве художнє змалювання людської особи (образи-персонажі), природного оточення (образи-пейзажі), речового оточення (образи-речі).

Неодмінними ознаками художнього образу є творче осмислення певної сторони дійсності, створення за допомогою вимислу нового предмету світу, поєднання елементів об`єктивного (взятого митцем із дійсності) і суб`єктивного (авторського осмислення, перетворення, оцінки), цілісність, індивідуалізованість, емоційність.

У певному розумінні образами наповнений цілий твір, що в свою чергу є образною системою, до якої входять образи-типи, образи-характери, обази-символи, образи-деталі тощо. Основними з них здебільшого є образи-характери, образи-персонажі, образи-типи. Допоміжну роль відіграють образи-картини природи, образи-речі, образи-явища, образи-деталі, образи-переживання, образи-тропи, образи-символи і персоніфікації понять, явищ тощо. У центрі художнього зображення, звичайно ж, стоять людські образи.

Літературний характер – це творчо змальована людська індивідуальність у сукупності притаманних їй рис. Риси характеру – це стійкі риси, основні, що визначають поведінку людини, її ставлення до інших людей, до життя. Характер розкриває свій зміст тільки в зв`язку з певними обставинами. Поняття “образ” ширше від поняття “характеру”, бо воно не виключає зображення і всього речового, життєвого і взагалі предметного світу, в якому людина перебуває.

Образ-характер моделюється поступово. Він складається з монологів, діалогів, авторських описів, розповіді, із взаємодії з іншими героями тощо.

Письменник не відтворює безпосередньо те, що він бачить. Завдання художника полягає в тому, щоб, вивчаючи життя, знайти в ньому типові, характеристичні для нього явища й їх показати читачеві.

Характер, що узагальнює в собі істотні властивості людей, називається типовим характером, типом. А той шлях, яким іде перетворення в тип, втілення в типові форми, зветься типізацією.

Створення індивідуального, типового характеру, в якому б втілювалися загальні риси певної групи людей, – одна з головних вимог естетики.

Вивчаючи і спостерігаючи життя, письменник зустрічає прототипи, які, звичайно, ведуть до створення типів. Прототипом називаємо первісний зразок, конкретну особу, факти життя чи риси характеру, які покладено в основу створення літературного образу.

Серед літературних характерів вирізняють так звані загальнолюдські характери, що втратили первісно притаманне їм побутове або історичне значення і з соціальних категорій перетворились у психологічні ( Отелло – тип пристрасного, заздрісного чоловіка; Дон Кіхот – тип фантастичного, мрійливого ідеаліста; Плюшкін – тип скнарної людини; Мавка – тип гармонійного поєднання духовних чеснот природних сил і людини).

Для повного і багатогранного показу свого героя митцеві доводиться використовувати різноманітні художні засоби. Тому на перший план у характеристиці образів-персонажів ставимо їх вчинки, дії. Саме тут найповніше виявляється характер людини, її ставлення до інших людей та суспільства.

Змальовуючи поведінку людини, її психологічні переживання, письменник чимало значення надає показові обставин, в яких вона діє, моделює суспільне і побутове оточення. У творенні образів неабияке значення відіграє також портрет, мова персонажів, пряма авторська характеристика тощо.

Найважливіша ознака авторського хисту – це наявність у письменника творчої фантазії, уяви, вигадки, що є головними силами, рушієм художнього осмислення реалій буття. Без них не можна створити нових образів, своєрідно змодифікувати образну систему твору.

Щоб створити художній образ, тобто нові факти, людей, подій і т.ін., письменник мусить спостерігати, вивчати, відбирати найсуттєвіше і згодом аналізувати все це, що відбиває певне коло життєвих фактів, відкинути з них випадкове, виділити лише істотне і зібрати його в одне ціле.