8. Композиція та сюжет літературного твору

Композиція (лат. compositio – побудова, складання, поєднання, створення) – одна з найважливіших сторін художньої форми твору, сутність якої виявляється у взаємозв`язку різнорідних елементів, що складають його органічну цілісність. Синонімом до цього терміну, зокрема й у літературному аспекті, вживається й поняття структура. Ця категорія також означає внутрішню будову чогось, взаємозв`язок складових частин цілого.

Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і розміщення персонажів (їх систему), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок повідомлення про хід подій і зміну прийомів оповіді, і взаємоспіввіднесеність деталей зображуваного, і співвідношення глав, абзаців, строф та окремих словесних зворотів.

Композиція літературного твору великою мірою зумовлюється особливостями родової та жанрової належності, а у віршових текстах ще й від типу строфічної організації (за умови її наявності у творі), тому композиційна впорядкованість складових елементів твору, її смисловий масштаб та міра довершеності можуть бути різними. Гармонійність побудови художнього твору вбачають, зокрема, в сутності й чіткості плану, чіткому визначенні частин, логічному зв`язкові між ними.

Основне художнє призначення композиції полягає в тому, щоб підпорядкувати співвіднесеність, взаємозв`язок усіх складових елементів зображення у творі меті послідовного, якомога повнішого і глибшого розкриття його змісту, створення в читача відповідного авторському задумові емоційного враження.

Здебільшого вивчення композиції передбачає розгляд таких основних питань: групування персонажів, особливості сюжету, роль позасюжетних елементів.

Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від сфери життєдіяльності людей конфлікти поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця, відповідно до його задуму, живлять конфлікт художніх творів і реалізуються передусім у сюжеті. Залежно від динаміки зародження, визрівання, розгортання, загострення і розв`язання конфлікту виділяють компоненти сюжету (експозиція, зав`язка, розвиток дії, кульмінація, ретардація, розв`язка). Художній конфлікт має в собі зародок цілісності твору, авторського світобачення, естетичну мотивацію всіх компонентів.

Важливим складником художніх творів є групування персонажів. У більшості художніх творів виступає чимало персонажів, принайні кілька, а є твори, в яких дійових осіб дуже багато. Одні з них показуються на першому плані, інші – на другому, а треті діють тільки в епізодах.

Вивчення особливостей групування персонажів у творі має велике значення для розуміння його ідейного змісту, характеристики художньої майстерності письменника, показу, наскільки природно й правдиво окреслено в творі взаємозв`язки між дійовими особами, в якій мірі місце, відведене окремим персонажам або групам їх, відповідає задумові, якою мірою воно художньо виправдане.

Іноді у творах центральним героєм може виступати не якийсь окремий персонаж, а певна група людей. Групування персонажів (за соціальним станом, засобами досягнення мети, родинними зв`язками) наочно демонструє, як письменник розуміє ту життєву боротьбу, ті суперечності, які він відображає, як він оцінює взаємини між людьми.

Одним із найважливих складників побудови художнього твору, його основним стрижнем вважається сюжет (фр. sujet – тема, предмет). Це той елемент структури твору, який сьогодні потрактовується як ланцюг подій, пов`язаний з долею головного чи головних персонажів, з розкриттям їхніх характерів у конкретних життєвих ситуаціях, у подоланні різноманітних перешкод, що з`являються на їхньому шляху до наміченої мети. Сюжет таким чином об`єднує всі компоненти художньої форми, є тим її складником на основі якого тримається весь твір.

З`ясування сутності сюжету як того компонента твору, що поєднує його форму і зміст в органічну цілісність, можна визначити самі складники сюжету. Такими його елементами в залежності від авторського задуму, жанрової своєрідності і обсягу твору можуть бути: пролог, експозиція, зав`язка, розвиток дії, кульмінація, ретардація, розв`язка, постпозиція (епілог).

Пролог (грецьк. – вступ) – це вступна частина твору, в якій або йдеться про події, що відбувалися раніше до змальованого або викладаються міркування автора, пов`язані з темою.

Експозиція (лат. – виклад, опис, пояснення) – це той складник сюжету, що безпосередньо передує зав`язці конфлікту, розгортанню дії, що моделюється у творі. У експозиції розкриваються: умови формування персонажів і ті риси їх характеру, що склалися до виникнення конфлікту; обстановка й середовище, в якому розгортатиметься дія та її хронотоп. Експозиція може бути прямою, затриманою і зворотною.

Зав`язка як елемент сюжету позначає початок розвитку дії в творі, виникнення конфлікту між персонажами чи то репрезентантами альтернативних ідей, поглядів, чи просто людей неоднакової вдачі, протилежного ставлення до життєвих подій. Після зав`язки конфлікт розкривається в змодельованих письменником художніх епізодах, які й становлять розвиток дії.

Кульмінація (лат. – вершина) – це найгостріше загострення конфлікту, коли порушене в творі питання має розв`язатися. Власне, саме в кульмінації найвиразніше виявляється ідейний пафос твору.

Ретардація (лат. – уповільнення, затримка) – це ті епізоди епічного чи сцени драматичного твору, в яких автор свідомо моделює затримання в розвитку тих процесів, що набували надзвичайної гостроти.

Розв`язка завершує розгортання сюжету, вказує на вирішення порушеної у творі проблеми. Це, власне, заключний момент у розвитку колізій чи інтриги в епічних і драматичних творах.

Постпозиція – це вже та частина твору, яка щось додає до змодельованого після завершення конфлікту. Синонімом до категорії постпозиція (післяісторія) є термін епілог (грецьк. – післяслово, підсумок).

За своєю структурою сюжети бувають однолінійними (розкриття характеру головного персонажа), розгалуженими (від історії головного персонажа “відгалужуються” побічні сюжетні лінії, в яких розкриваються характери кількох персонажів) і кількалінійними (коли у творі паралельно діють декілька сюжетних ліній, які переплітаються між собою).

За зв`язком із об`єктивно існуючою дійсністю літературні сюжети можна класифікувати на : реалістичні, алегоричні, асоціативні, фантастичні, повільні, навальні, стрімкі, динамічні, пригодницькі, детективні, подієві, психологічні тощо.

У композиції творів, особливо епічних, наявні складники, які безпосередньо не пов`язані з сюжетом, тому їх відносять до позасюжетних елементів твору. Сюди ми відносимо: авторські відступи, вставні епізоди, композиційне обрамлення, епіграф (мотто), присвяти, заголовок. Але попри все, ці компоненти художньої структури твору також підпорядковані його проблематиці, ідеї і виконують певну художньо-естетичну функцію для розкриття його проблематики.