3.Аналіз художнього твору

Аналіз літературного твору – це вирізнення в ньому складових, а саме змісту і форми (теми, ідеї, проблеми, жанру, композиції, образної системи і мови).

Мета, предметна спрямованість свідомості аналітика, застосовані при цьому методи, визначають види аналізу літературного твору (естетичний, психологічний, соціологічний тощо), які можуть здійснюватися різними шляхами (проблемно-тематичний, пообразний, цілісний, “за автором” (повільне читання) або за розвитком основної сюжетної лінії.

Для визначення з`ясування місця твору в потоці літературного життя, необхідно вичленувати з нього компоненти змісту та форми, уважно їх проаналізувати, зіставити, а потім синтезувати, зробивши відповідні теоретичні узагальнення. Тільки в такому випадку можна наблизитися до розуміння авторського художнього задуму, до рівня його реалізації у певному творі.

Розглядаючи той чи інший твір, аналізуючи його, дослідник повинен врахувати всі основні аспекти системно-цілісного аналізу літературного явища. Поряд з уважним прочитанням основного тексту необхідно звернути увагу на різні його варіанти й редакції. Зіставлення цих варіантів дає можливість відчути ту роботу, яку виконував автор, вдосконалюючи твір.

Власні спостереження над твором, його аналітичний розгляд мають доповнюватися роздумами, висновками, узагальненнями інших літературознавців. Кожна цитація з їхніх праць має бути точно задокументована. Необхідно також використовувати ті авторські свідчення, які певною мірою стосуються аналізованого твору: вони допоможуть заглибитися в “секрети” творчої лабораторії автора, конкретніше висвітлити ідейно-художню концепцію письменника, покладену в основу твору, реалізацію ним свого художнього задуму.

Всякий аналіз обов`язково має завершуватися синтезом, тобто поєднанням умовно виділених компонентів змісту і форми в єдине ціле. Конкретний розгляд теми, ідей, проблематики, жанрової специфіки, композиційно-сюжетної структури, образної системи, мови твору дає можливість ніби зсередини глянути на нього, зримо відчути його внутрішню сутність.

Світоглядні позиції письменника відбиваються в змісті твору, в його ідейному пафосі, публіцистично-критичних виступах автора, у громадсько-політичній діяльності. Синтезуючи матеріал аналізу, дослідник має зіставити твір письменника з його іншими творами. Це дасть можливість зробити правильний висновок про своєрідність творчого методу письменника, про збагачення ним національної літератури. Водночас з`являється можливість зіставити творчість письменника, певний його твір з аналогічним явищами в інших літературах, показати спільне й відмінне між цими творами і таким чином визначити його місце в національній і світовій літературі.

Ось для чого потрібний філологічний аналіз літературних творів, бо тільки їх побіжне прочитання і сприймання не дають можливості зробити розсудливі наукові висновки й узагальнення.

4.Принцип аналізу художнього твору

Аналіз літературного твору є необхідною умовою його вивчення. Тільки аналіз дає можливість відчути неповторність індивідуального стилю письменника, зрозуміти його творчий метод, визначити місце твору в літературному процесі доби, зрештою – в історії національної та світової літератури. Аналіз окремого твору лежить і в основі всієї літературознавчої науки.

Аналіз творів є також неодмінною складовою частиною і історико-літературних праць. Історико-літературні і теоретичні узагальнення будуються на основі дослідження окремих літературних фактів.

Зразки аналізу художніх творів у широкому чи вужчому обсязі ми зустрічаємо в критичних статтях, наукових дослідженнях, шкільних і вузівських підручниках.

При аналізі художнього твору необхідно враховувати ту суспільну епоху, в якій він виник, зіставляти з аналогічними культурно-мистецькими творами – саме в цьому полягає принцип історизму при аналізі явищ духовної культури людства.

Кожний справжній літературний твір так чи інакше відбиває конкретні суспільні взаємини певної історичної епохи, життя, працю, побут, звичаї, обряди народу, яку б тему не порушував письменник, про що б він не писав – чи про сучасну йому діяльність, чи про події минулого, а, може, й майбутнього, але в справді художньому творі завжди звучатиме сучасність, відбиватиметься дух часу. Органічна сучасність звучання твору, актуальність його проблематики є виявом історизму художнього освоєння життя, здатності письменника охоплювати його у русі та розвитку. Саме цей історизм художнього твору й необхідно з`ясувати, конкретно показати на матеріалі аналізу того чи іншого твору.

При аналізі твору необхідно врахувати дату його написання, першу публікацію, історичну епоху, в якій він з`явився. Принцип історизму при аналізі твору рекомендує розглядати певний твір у контексті духовного життя народу, розвитком освіти, науки, інших мистецтв, в рамках суто літературного життя епохи і, звісно, в контексті доробку самого автора.

Розглядаючи твір у зазначених вище аспектах, ми зможемо показати конкретний внесок письменника в літературу, з`ясувати рух жанрів, розвиток літературних напрямів, течій, стилів.

Зміст і форма є визначальною основою естетичної цілісності літературного твору. Їх не можна роз`єднати, відділити одне від одного, якщо ж ми намагаємося це робити, то тільки з пізнавальною метою.

Зміст – це те, що зображується в творі, і те, що пізнається з нього, що примушує читача задуматися над порушеними автором животрепетними питаннями дня. Таким чином, зміст твору об`єднує в собі тематику, ідейно-емоційні оцінки змодельованих граней дійсності та проблематику.

Форма, перебуваючи зі змістом у діалектичному взаємозв`язку, постає як та сторона, що впорядковує зміст, організовує його. Якщо зміст – це внутрішня сутність твору, то форма є вираженням цієї сутності. Оформленість змісту твору забезпечує йому конкретну визначеність, самостійність у колі аналогічних чи подібних літературних явищ. Художня форма літературного твору є складною й багатоаспектною: вона включає в себе жанрову специфіку, композиційно-сюжетну структуру, художні узагальнення, подані в образах, мову – тобто словесні зображувально-виражальні засоби.

Зміст твору включає в себе тему (ті сторони життя, які знайшли своє художнє відбиття відповідно до поглядів письменника), проблему , ідею (основна думка про відтворені життєві явища й події).

Принцип вивчення художніх творів у єдності змісту й форми полягає в тому, щоб усі елементи художнього твору – тему, ідею, жанр, сюжет, композицію, образи, мову – розглядати у взаємодії, у внутрішніх взаємозв`язках, з`ясувати гармонію між ними, розкрити, в якій мірі вони перебувають у відповідності один до одного і до ідейного задуму, ідейного змісту твору; визначити, в якій мірі вони творять єдине естетичне ціле.

Той чи інший літературний твір, написаний в певну історичну епоху, звісна річ, відбиває той соціум, те середовище, в якому жив автор, і тому при аналізі літературного твору неабияке значення має соціологічний аналіз тексту. Разом з тим, кожен літературний твір викликає і певні естетичні почуття, викликає подив вишуканістю своїх форм, майстерністю художнього відображення дійсності і утверджує певні естетичні ідеали, почуття, захоплення. Тому при аналізі твору слід поєднувати і соціологічний, і естетичний аспекти його вивчення.