9. “Славна революція” 1688р. У Англії, її суть та оцінка. “Білль про права” 1689р.

У листопаді 1688 р. флот Вільгельма Оранського відплив до Англії, маючи на борту потужний експедиційний корпус під командуванням маршала Шомберга. До складу цих сил входила голландська гвардія, найманці-шведи, бранденбуржці, вюртембергська кавалерія, швейцарські війська та, навіть, великий англо-шотландсь-кий загін. Ця армія рушила на Лондон. Людовік XIV не надав підтримки Якову II, і англійський король був змушений втікати з власної столиці. В січні 1689 р. в Лондоні зібрався парламент, названий «Конвентом», з надзвичайними повноваженнями. Було оголошено, що Яків II добровільно зрікся престолу, а королівську владу буде передано Вільгельму Оранському.

Передача влади Вільгельму 13 лютого 1689 р. була гучно названа «Славною революцією». Того ж року Вільгельм III видав «Декларацію про права», яка лягла в основу пізнішого «Білля про права». Саме цей документ заклав основи конституційної монархії в країні. В ньому зазначалося, що: а) усякий закон приймається лише за згодою парламенту, рівно як усякий податок накладається виключно рішенням парламенту. Королівські намагання призупинити дію законів - завідомо незаконні; б) ніхто, крім парламенту, не може звільнити з-під дії законів, скасувати закон чи призупинити його дію; в) узаконюється свобода дискусій у парламенті: «свобода слова, дискусій і усього того, що відбувається в парламенті, не може дати привід для переслідування чи бути предметом розгляду в будь-якому суді, крім суду парламенту»; г) гарантувалося часте і регулярне скликання палат, а «вибори членів парламенту повинні бути вільними»; д) саме парламент визначає склад і чисельність армії на кожний рік та виділяє для цього необхідні кошти; є) підданим надається свобода петицій, вони мають право носити зброю.

Як уже вказувалося, запрошення на трон Вільгельма Оранського було справою як торі, так і вігів. Такий союз між феодальним дворянством і буржуазією не був випадковим чи тимчасовим. Компроміс двох класів зберігався й у XVII-XIX ст., він простежується і надалі.

10. “Акт про престолоспадкування” 1701 р. У Англії.

Промисловий переворот змінив економічну географію Англії та соціальну структуру населення. Зміни в економіці вели до змін у політиці. Економічне посилення промислової буржуазії та ослаблення старої феодальної аристократії на цьому фоні стимулювали становлення режиму парламентської монархії.

Прийнятий 22 грудня 1694 р. Трирічний акт установлював, що парламент має скликатися не рідше одного разу на три роки, а термін його повноважень не може тривати більше трьох літ. У 1701 р. був прийнятий Акт про престолонаслідування (відомий також як Акт про облаштування). Крім питання про «протестантське престолонаслідування», цей документ містив й інші важливі положення. Зокрема, вводилося принципове нововведення - контрасигнатура. На кожному державному акті, крім підпису монарха, мав бути проставлений ще й підпис того члена Таємної ради, який відповідав за законопроект. Контрасигнатура знімала з короля відповідальність за затвердження законів («король не може помилятися»), але переносила цю відповідальність на королівських міністрів. Акт 1701 р. проголошував незмінюваність суддів та недійсність королівського помилування політичних злочинців, справу яких порушувала палата громад. Тим самим: а) король мусив обов'язково сповідувати протестантську віру, що потенційно позбавляло його підтримки папського престолу та католицьких країн; б) у випадку спроби узурпації влади королем чи навіть простого конфлікту з парламентом можливості монарха були обмеженими - його міністри ризикували опинитися під судом парламенту без надії на королівську підтримку чи помилування, а без підпису міністрів жодне розпорядження короля вважалося недійсним. Цим же актом встановлювалося, що особа, яка посідає будь-яку платну посаду на службі короні або отримує від неї пенсію, не може бути обрана членом парламенту. Тим самим блокувалося створення сильної роялістської партії в законодавчому корпусі країни.

Наступниця Вільгельма III королева Анна (1702-1714), невеликого розуму, малоосвічена і неенергійна, авторитету королівській владі не додала. Саме в роки її правління (1711 р.) остаточно утвердився принцип невідповідальності монарха за політичні дії («король не може чинити зла») при одночасній відповідальності міністра, чий підпис-контрасигнатура спричинив політичний злочин чи серйозний прорахунок.