30. Виникнення та особливості станово-представницької монархії в Німеччині. Формування та роль суспільних станів.

Після позбавлення Папою імператорської корони Гогенштауфенів (1245р.) розпочався період фактичного безкоролів’я , що тривав до 1273р. В ці часи зміцнилась влада князів, зросли їх володіння. Впало політичне значення міст. Найдовше зуміли протриматись міста, що входили до союзу Ганзи.У другій половині XIV ст. магнати відмовились від політики обирання на трон дрібних князів, тим паче, що влада імператора не була міцною. Тому встановилась традиція обирати імператорів з однієї династії – спочатку Люксембургів, потім – Габсбургів.Отже, послаблення імператорської влади, зростання значущості князів, падіння суспільно-політичної ролі міст стали тими визначальними обставинами, що зумовили специфіку в країні станово-представницької монархії.

З XIV ст. в економіці Німеччини спостерігається значне піднесення. В містах розвивається цехове ремесло, торгівля, відбувся прогрес у землеробстві.

У верстві феодалів майже зникли середні дворяни, що переважно були васалами безпосередніх ленників імператора, тобто його підвасалами. Вони або досягли становища незалежних дрібних князів, або ж опустились до рівня дрібного дворянства, рицарства. Наближалось до упадку і дрібне дворянство - рицарство. З появою вогнепальної зброї зростала роль піхоти, змінювалась тактика і спосіб ведення бою, впало значення рицарського кінного війська.

Відбулися зміни і в становищі духовенства. Поява книгодрукування, поширення освіти, розвиток торгівлі позбавили духовенство монопольного становища у сфері духовної культури, а світські урядовці, юристи витіснили його з державного апарату.

Відбувалося щораз глибше розшарування серед міського населення: його верхівка ( патриціат) , що захопила всі міські посади, управління містом; бюргерство ( середня верства, переважно майстри, середні та дрібні купці), плебейська частина ( підмайстри, учні, поденники та ін.).

Розвиток ремесла і торгівлі зумовив значні переміни у веденні сільського господарства та становищі селян. Стара система панських фільварків, підтримувана натуральним господарством, віджила себе. Походи хрестоносців зумовили попит на екзотичні заморські товари, що доставлялися з Африки, Сходу. Для їх купівлі феодалам потрібно було чимало коштів Тому фільварки почали розбивати на більші чи менші ділянки і здавати в оренду дрібним орендаторам, у тому числі селянам. Для селян полегшили викуп на волю ( знову ж таки заради грошей). Кріпосні селяни дістали право викупляти у панів навіть певні, конкретні свої повинності. Натуральна рента замінилась грошовою. Це з одного боку. З іншого – феодали в пошуках додаткових прибутків регулярно посилювали експлуатацію селянства. Це призвело до вибуху у 1524-1525 рр. селянської війни під проводом Томаса Мюнцера, яка була придушена.

31. Утворення, структура, роль Імперського сейму та імперського камерального суду в Німеччині ( XV-XVII).

З’їзди впливових духовних і світських феодалів, скликання і склад котрих залежали від волі короля, стали вже з кінця XIIст. Набувати щораз більшого значення. Діяло правило, що у важливих питаннях внутрішньої та зовнішньої політики монарх повинен запитати поради у князів. З часом, обов’язок князів з’являтись на такі з’їзди перетворився на право засідати в державному сеймі з вирішальним голосом.

Імперські сейми стали називатися рейхстагами (“імперський день”). З кінця XIV ст. вони скликались регулярно. В структурі сеймів наприкінці XV ст. оформились три колегії, або курії: колегія курфюрстів, колегія князів і колегія міст. Кожна колегія засідала і приймала рішення окремо, за більшістю голосів. Тривалий час колегія міст мала лише дорадчий голос. Ситуація змінилася лише в XVII ст. Рішення , прийняте всіма колегіями або хоч би двома з них, підписував імператор, і воно ставало законом.

Імперський сейм скликав імператор – з власної ініціативи або за рішенням курфюрстів. Імператор визначав конкретний час і місце зібрання сейму. Компетенція сейму аж до XVII ст. чітко врегульована не була: він розв’язував будь-які питання внутрішньо- чи зовнішньополітичного характеру.

Ще один загальнодержавний орган – імперський Камеральний суд, утворений 1495 р. як верховний суд всієї імперії. Остаточну організацію він отримав 1521 р. Голову суду, до основних обов’язків якого входило головування на засіданнях суду й оголошення вироків, призначав імператор із середовища вищого дворянства.

Рішення і вироки Камеральний суд виносив на підставі імперського законодавства та римського права. Камеральний суд функціонував як суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції. Як суд першої інстанції він розглядав справи про порушення загального “земського” миру, справи, що суди земель відмовились розглядати, справи безпосередніх васалів імператора. Як суд апеляційної інстанції він розглядав апеляції на рішення і вироки нижчих імператорських судів, а також судів тих феодалів, котрі не мали судового імунітету, тобто права остаточно розв’язувати справи.

Вироки Камерального суду стосовно осіб імперського підпорядкування виконували імператорські регіональні органи, інших осіб – територіальні правителі.

З приводу відсутності коштів, незначної кількості персоналу, а також складної процедури підготовки справ і самого судочинства справи тягнулись роками, чимало з них так і не розглянулось.

Місцем знаходження суду було м.Спір, а з 1693 р. – м.Ветцлар.