4. Державний устрій Франків

В процесах становлення і розвитку державних органів у франків м. Виділити 3 основні напрямки:

1) переродження органів племенної демократії франків в органи нової публічної влади, власне у державні органи;

2) розвиток органів вотчинного управління;

3) перетворння державної влади франкських монархів у «приватну» владу господарів-сеньйорів. Це сприяло формуванню сеньйоріальної монархії.

Король Хлодвіг з воєначальника перетворився у монарха і став першим франкським королем, який утвердив своє виключне становище одноосібного правителя. Зміцненню позиції держави Франків послужило прийняття християнства.Церква стала потужним чинником зміцнення королівської влади.

Король виступав як «охоронець миру», виконавець судових рішень общини. Його слуги – графи – виконували в основному фіскальні та поліцейські функції. Спочатку королівські розпорядження стосувались незначного кола державних справ, а потім влада короля посилилась. Він прямо втручався у внутришньообщинні справи, її поземельні відносини. Влада королів стала передаватись у спадщину. Основною роллю короля була роль воєначальника, охоронця порядку, підкоренню бунтівної знаті.

Державний апарат характеризувався відсутністю чітко розмежованих посадових обов’язків та повноважень. Управління зосереджувалось в руках королівських слуг та наближених до короля осіб. Такими управлінцями були: палацевий граф - виконував судові функції; референдарій - хранитель королівської документації; камерарій - стежив за надходженнями у державну скарбницю; майордом - головний управитель королівського палацу.

Водночас з др. половини VII ст.. почала складатися нова система політичного управління, яка передбачала особисту участь верхівки класу феодалів в управлінні державою. Велику владу зосередила в своїх руках Королівська рада, яка складалась з представників служилої знаті і вищого духовенства. Таке розширення участі знаті в управлінні державою призвело до втрати королем тієї відносної самостійності, яка була раніше: без згоди ради король фактично не міг прийняти жодного серйозного рішення.

Ключові позиції знаті в управлінні переходили не лише в центрі, але і на місцевому рівні. Послаблення влади короля вело до більшої незалежності графів, герцогів, епископів, абатів. Вони почали привласнювати податки, мита, судові штрафи тощо. В королівстві почали чітко виокремлюватися окремі області, які різнилися складом населення, ступенем феодалізації, адміністративним ладом. Наприкінці VII ст.. влада перейшла до рук майордомів.

Найбільшого розквіту держава Франків досягла за правління імператора Карла Великого. Проте єдність його держави була досить умовною. Зміцнілим великим феодалам була не потрібна сильна єина держава. Тільки церква відстоювала збереження єдності імперії. Проте після смерті Карла Великого навіть вона не змогла стримати процесу розпаду. У 843 році сини Карла після довгих суперечок підписали Верденський договір, який передбачав розподіл імперії між трьома братами.

5. Джерела права у Франків, їхня характеристика

Регулювання суспільних відносин у германських племен здійснювались як королівським законодавством, так і нормами звичаєвого права. Звичаєве право германців було записане і частково кодифіковане. Ці письмові зводи норм отримали назву варварських правд.

У різних германських народів оформлення писаного звичаєвого права відбувалось в різний час. Це пов’язано з історичними відмінностями в ступені проникнення ранньої державності в суспільний побуту, із місцевими особливостями становлення публічно-правової спільноти того чи іншого народу. Створення перших варварських правд збігалося у часі із завоюваннями, за яких варварські племена прискорено проходили період розкладу родового ладу і переходу до раннього феодалізму.

Найбільш ранніми з варварських правд вважається т. зв. «Салічна правда» (Lex Salica), датована V ст., та Вестготська – кін. V ст. Приблизно тоді ж, у V-VI ст., з'явилися Ріпуарська та Бургундська правди, Баварська – сер. VIII ст. та Саксонська – VIII-X ст. Дещо пізніше були укладені англосаксонські судебники, германські та кельтські юридичні збірники (ірландський, аллеманський, баварський) та ін.

Загальними рисами правд є:

1. всі вони складалися під значним впливом інститутів та принципів римського права (крім Вестготської та Бургундської);

2. правди являють собою складний за структурою різноплановий кодекс. Значне місце в них займають витяги з королівських актів (едиктів).

3. Правди були записом права вузькоспеціалізованого застосування: вони не виключали застосування місцевим населенням, яке проживало на території варварських королівств, своїх законів.

4. Правди були привелійованим правом. Їх зміст обмежувався окремими значимими звичаями в земельних або сімейно-родових відносинах і нормами судового чи карного права.

5. Усі відомі випадки оформлення запису звичаєвого права пов’язані із ініціативою королівської влади. Державну силу правди підкреслювали спеціально видані укази короля.

Правди, не дивлячись на схожість, відрізняються за змістом конкретних розпоряджень, наявність тих або інших правових інститутів.

Найбільш відомою є «Салічна правда». У науковому розумінні «Салічна правда» не є ні кодексом, ні законом. В ній записані норми звичаєвого права. Перший король франків Хлодвіг «постановив керуватися в судових рішеннях титулами з 1 -го по 62-й». З часом Салічна правда були доповнена новим титулами, старі ж були розширені або переглянуті.