1. Виникнення феодальної держави і права: особливості та етепи розвитку

Початок епохи Середніх віків пов’язують із подінням Римської імперії. Основною рисою цієї епохи став феодалізм – новий соц-економчіний, політичний та духовний стан суспільства, який змінив рабовласництво.

Основу нового ладу визначало право власності на землю. Основним класами були феодали та селяни. Феодали ділилися на ранги, найвищим з яких був король. Він наділяв феодалів вищого рангу землями – феодами, а ті феодали в свою чергу наділяли нищих від них. Селяни були позбавлені права власності на землю. Вони мали окремі засоби виробництва, працювали на феодалів і за це віддавали їм частину отриманих продуктів чи прибутку – це була земельна рента. Існує 3 види земельної ренти:

1 – відробіткова рента: селянини знаходився під наглядом і примусом власника (або його представника), жив близько від феодала і відпрацьовував необхідну кількість днів у тиждень на його землі.

2 – прибуткова рента: селяни самі розпряджались своїм часом, вирощували врожай і розплачувались продуктами.

3 – грошова рента: між селянином та феодалом існували договірні відносини, коли селяни набували статусу або орендарів землі, або ж батраків, які наймались за гроші.

Основна характерна риса періоду Середньовіччя – кріпацький характер взаємовідносин між феодалом та селянином. Становище селян мало відрізнялось від становища рабів. Проте кріпак не вважався повною власністю феодала. З часом розвиток міст і товарно-грошових відносин призвів до розкладання кріпосного права та розширило можливості селян для звільнення.

Феодальна держава в своєму розвитку проходила наступні етапи:

1. ранньофеодальна монархія

2. сеньоріальна монархія

3. абсолютна монархія

2. Виникнення держави Франків, особливості цього процесу, її розвиток та розпад

Перша германська держава остготів (східних германців) виникла в IV ст. н. є. на Дніпрі. Перша варварська держава вестготів (західних германців) утворилася в Пд.-Західній Франції і в Іспанії в 419 р. У 493 р. остготи завоювали Італію, а в 568 р. Італія стала жертвою вторгнення нового германського племені лангобардів. Ці завоювання прискорили процес феодалізації суспільства, а разом з ним - і виникнення держави.

Після падіння Західної Римської імперії салічні франки на чолі з королем Хлодвігом (481-511) на початку VI ст. зайняли майже усю територію колишньої Римської провінції Галлії і з часому підпорядкували собі інші германські племена. Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племенної знаті. Вона стала підніматись над рядовими франками. Розселення германців відбувалось сільським общинами – марками. Земля в марках ділилась на аллоди - земельні ділянки, які з часом перейшли в спадкове користування окремих сімей. Галло-римляни опинилися в становищі залежного населення. тАле єдність класових інтерсів поклала початок зближенню франкської та гало-римської знаті і поклало формуванню нової влади, оскільки зберегти у захоплену країну і втримати в покорі колонів та рабів стара родоплеменна система не могла.Родоплемінний лад поступово змінюється феодальний на чолі з королем і відданою йому дружиною.

Членів своєї дружини король щедро наділяв завойованою землею, спершу у вигляді подарунків, а згодом як пожалування за службу - бенефіції. Поступово рада старійшин була замінена постійним оточенням короля, народні збори назавжди втратили своє колишнє значення. Місце народного ополчення зайняла дружина. Коли франки захоплювали нові території, король наділяв у першу чергу своїх дружинників. Так формувалася своя знать.

Надалі король роздав бенефіції герцогам і графам, ті - баронам, барони – рицарям. Сформувалась система васалітет. Практично відразу починається боротьба бенефіціаріїв за невідчуження своїх маєтків, що призводить до феодальної роздробленості. Оскільки господарство мало переважно натуральний вираз господарства, торговельні взаємовідносини між маєтками різних власників мали епізодичний характер. Зусилля королів щодо створення великих державних утворень, після їх смерті, як правило, зводились нанівець через боротьбу між нащадками.

В результаті жорсткої боротьби Карл Великий зумів підкорити своїй владі саксів, значну частину території майбутньої Австрії, швейцарські провінції, північний схід Іспанії. У 800 р. папа Лев ІІІ у Римі урочисто проголосив Карла імператором, а володіння Карла Великого почали називатися імперією.Франкська держава цього періоду може служити прикладом організації варварської держави. Столиці цієї держави у сучасному розумінні не існувало. Вона знаходилася там, де перебував король і його дружина. А вони пересувалися по державі від одного свого маєтку до іншого, бо саме там знаходилися запаси продовольства для задоволення потреб двору і армії. Не мала варварська держава і чітко окреслених кордонів. Фактичними кордонами її були межі, куди простягалася влада короля і його дружини, що збирали данину і податки. Після реформи Карла Мартелла збільшився клас воїнів-землевласників. Саме це дозволило Карлу вести енергійну зовнішню політику. З часу проголошення імперії до її складу входили сучасна Франція, північна частина Іспанії, північна Італія та значна частина західної Німеччини. Реально - це було тимчасове з'єднання під владою сильоного завойовника, без міцного внутрішнього економічно-політичного зв'язку.

Після кількох років політ суперечок сини Карла Великого уклали у 843 р Верденський договір, за яким державу було розділено між ними. Розпад держави Франків пояснювався не лише тим, що в ній були об'єднані різні, часто ворогуючі між собою племена, які після його смерті відійшли від імперії і стали самостійно існувати у формі племінних герцогств, як і до завоювання їх Карлом. Причини такого розпаду криються у природі феодалізму: оскільки міцні економічні зв'язки між частинами імперії були відсутні, розпад її на герцогства ставав неминучим.