23. Судові органи в Афінах та судовий процес.

Найдавнішим судовим органом країни був ареопаг. Потім виник суд ефетів. Солон утвердив як найвищий судовий орган країни геліею — суд присяжних. При Пісістраті для розгляду дрібних справ, полегшення громадянам можливості вирішувати свої справи були створені суди за демами. Згодом створено ще інші судові органи — колегію одинадцяти та колегію тридцяти (згодом колегію сорока). Крім того, для розгляду цивільних справ існував суд діететів — третейських суддів. Були також своєрідні спеціальні суди, зокрема у справах заморської торгівлі, рудників, щодо порушення порядку проведення містерій та ін.

Ареопаг. До його компетенції належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні. Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин. Найпоширенішим покаранням за вбивство була смертна кара, а за навмисне каліцтво, поранення —вигнання з країни з конфіскацією майна. Ареопаг за дорученням Народних зборів міг розслідувати, але не розглядати, справи про антидержавні злочини. Компетенція ареопагу знову розширилася після битви при Хіронеї (338 р. до н.е.), коли йому було доручено судити всіх громадян, які не захищали батьківщину, покинули її напризволяще, а також під час римського панування.

Суд ефетів. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким минуло 50 років. Компетенція: 1) вбивство з необережності; намовляння до вбивства або співучасть у ньому; вбивство негромадянина; 2) справи про вбивство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійманого на гарячому та ін.); 3) справи громадян, засуджених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. 4) справи про вбивство, коли злочинець не встановлений або якщо воно спричинено твариною чи предметом. Невстанов-леному злочинцю теж виносили вирок, а тварину чи предмет виставляли за межі Афін.

Геліея — найвищий судовий орган держави —і діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільствута ін.; службові злочини і проступки. Приватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам. Антидержавні справи могли розглядати й Народні збори та Рада 500.

Як друга інстанція геліея розглядала скарги щодо рішень інших судових органів.

Колегія одинадцяти. Створена для розгляду інших важливих кримінальних справ: стосовно розбійників, злодіїв, викрадачів дітей і дорослих громадян та ін. Спійманого на гарячому відводили у колегію. Якщо злочинець визнавав себе винним, то колегія тут же виносила вирок (здебільшого смертну кару). Якщо не визнавав , то злочинець залишався в ув'язненні, а його справу передавали на розгляд геліеї.

Колегія тридцяти (потім — сорока). Судді цієї колегії постійно виїжджали в населені пункти, розглядаючи дрібні цивільні (до 10 драхм), сімейні та кримінальні справи. Вищою інстанцією з цивільних, зокрема майнових справ (понад 10 драхм) та дрібних кримінальних, були суди діететів, що діяли у філах і демах. Це були своєрідні третейські суди, але державні. На посади діететів обирали громадян з 60-річного віку, тобто тих, які відслужили військову службу. Діяли діетети одноособово, а не колегіально, їх завданням було мирно, за згодою сторін, вирішувати справи. Якщо ж це не вдавалось, то діетет виносив рішення від імені держави. Крім публічних судів, були приватні, котрих обирали самі сторони. Оскарженню їх рішення не підлягали.

Існував ще інститут так званих ейсагогейсів і аподектів. Ейсагогейси здійснювали нагляд за справами, для розгляду яких надавався строк не більше місяця: справи про повернення приданого вдові після смерті чоловіка чи дружині після розірвання шлюбу, несплату відсотків за позиками, скарги про вчинення образи та ін. Після спливу терміну ейсагогейси вилучали такі нерозглянуті чи незакінчені справи з місцевих судів і передавали геліеї. Аподекти розглядали скарги відкупників і проти відкупників. Нарешті, справи, пов'язані з мореплавством і морською торгівлею, перебували у компетенції наутодиків.