3. Утворення державності у Стародавньому Сході. Особливості цього процесу.

Перші держави в Азії та північно-східній Африці виникли ще у IV тис. до н.е. Кожна з них має свою історію виникнення, розвитку і падіння, характерні особливості. Водночас є і спільні риси, які об'єднують їх у єдину, близьку за суттю групу країн — країн Стародавнього Сходу. Назвемо їх:

1. Збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема сусідської (територіальної) общини, помітних слідів патріархального побуту, звичаїв, традицій. Значна питома вага у виробництві праці вільних общинників.

2. Відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю, слабкий її розвиток загалом.

3. Наявність колективного рабоволодіння (храми, общини).

4. Збереження первісних форм рабства, так званого домашнього рабства, коли раби ще мають деякі права (майно, сім'ю та ін.).

5. Створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояснюється не тільки необхідністю чітко управляти суспільством, утримувати у покорі рабів, захищати свою землю від численних нападів войовничих сусідів чи нападати на них самому, а й особливістю способу виробництва.

Однак не можна заперечувати й того, що у давньосхідних цивілізаціях у масовій свідомості населення існувало особливе містичне ставлення до влади, правителів, котрих обожнювали. Визнання влади й особи правителя вищими, божественними авторитетами, інституціями, а, отже, і необмеженість деспотичних повноважень правителя, було наріжним каменем, елементом східної духовної культури, релігійної ідеології, життєдіяльності давньосхідних суспільств.

6. Ще однією характерною рисою цих суспільств і держав була наявність трьох галузей, відомств чи систем управління — відомства внутрішніх справ,' відомства військових справ і відомства публічних робіт. Це були системи органів, їх комплекс, які відали тією чи іншою сферою державного життя. Відомство внутрішніх справ займалось проблемами управління країною, накладення і стягування податків, поборів та мит, здійснення правосуддя, охорони внутрішнього правопорядку та ін. Відомство військових справ — функціями оборони країни від нападів агресивних сусідів, забезпечення її кордонів системою оборонних споруд та гарнізонами, матеріальним забезпеченням військ, будівництвом річкового флоту тощо. А ось третє відомство — публічних робіт —займалися організацією, проведенням і забезпеченням суспільно-необхідних громадських робіт — передусім іригаційної системи — каналів, водосховищ тощо, будівництвом палаців, храмів, пірамід, вирубуванням лісів, прокладанням доріг та ін.

Найвідомішими і найхарактернішими представниками групи країн Стародавнього Сходу є Вавилонська держава, Єгипет, Індія, Китай.

4. Виникнення Вавілонської держави, її суть, розвиток та падіння

Між ріками Євфратом і Тигром люди селилися з давніх часів. Стародавні греки називали цю територію Месопотамією (Межиріччям). У ріках тут водилося багато риби, в лісах і горах — різна дичина. Полювання на диких звірів давало м'ясо і одяг зі шкур. Очерет використовували для будування жител і для виготовлення різного посуду, який обмазували глиною. За браком каміння, металу й дерева широко використовували глину. З неї робили майже все: будували хати, палаци, оборонні стіни, статуї богів, серпи з кам'яними зубцями, бочки і глечики, на ній писали.

Найдавнішим населенням на території південного Межиріччя були шумерійці. На північ від них жили семіти, яких в науці називають аккадцями. У V-ІV тис. до н.е. шумерійці перейшли до осілого способу життя і землеробства, заснованого на штучному зрошенні. Землеробство в цій місцевості потребувало дуже трудомістких іригаційних робіт. Об'єднання людей грунтувалося вже не на кровній спорідненості, а на сусідстві людських колективів. Унаслідок цього відбувається процес розкладу первіснообщинного устрою, і на зміну родової приходить територіальна община.

Наступний крок у соціальному розвитку суспільства — поява рабства. Поштовхом до цього був достатньо високий рівень розвитку продуктивних сил, коли безпосередній виробник міг виробляти продуктів більше, ніж це необхідно для забезпечення потреб своєї родини. Причини появи рабства: 1) завдяки клімату зростають продуктивні сили і соціальне розшарування; 2) потреба у виконанні великого обсягу тяжких робіт - освоєння нових площ під землеробство, спорудження нових каналів і дамб, транспортних шляхів. З появою купців, які забезпечували постачання відсутніх тут каменю, лісу, металу для виготовлення знарядь праці, зброї, утворився прошарок купців. Усі ці фактори прискорили розвиток приватної власності, майнової нерівності, класів - відбувався процес розкладу родоплемінного ладу.

Постала потреба в утворенні апарату управління, держави, яка тримала б у покорі рабів, відстоювала нові порядки, захищала приватну власність тощо. На території Межиріччя виникло чимало невеликих держав, центрами яких були великі міста, що стали осередками ремесла, торгівлі, культури. Це Ур, Урук, Лагаш, Кіш, Ассур та ін.

Вони вели між собою постійні війни, що, зокрема, давало можливість за рахунок полонених збільшувати кількість рабів. Керівна роль переходила від одного міста до іншого. Посилився вплив і влада жерців. Будують великі храми і палаци царів. Триває суспільний поділ праці, а на його основі — подальше зростання багатства знаті та майнової нерівності. Росте кількість рабів, посилюється їх експлуатація. Маломіцні господарства общинників занепадають, втрачають землю, яка поступово стає об'єктом купівлі-продажу. Збіднілі общинники, обплутані боргами, потрапляють у кабалу до багатіїв, жерців. Непосильними для общинників стають зростаючі податки, побори і повинності. З часом набуває все більшої сили і могутності їх новий центр — місто Вавилон, який зміцнившись, захоплює і підпорядковує собі все більше сусідніх міст-держав. За часів Хаммурапі Давньовавилонське царство досягнуло вершин своєї могутності й розвитку. В війн йому вдалось завоювати держави-міста Ларсу, Марі, підкорити весь Шумер, Аккад і велику Ассирійську державу. Він зумів перетворити невелику Вавилонську державу в могутню імперію, яка охоплювала майже все Межиріччя. Хаммурапі оголосив себе "найбільшим між царями". Звелів скласти великий звід законів, кодифікацію, чим уславився значно більше, ніж завоюваннями і створенням великої централізованої держави. Вавилон став могутнім, великим містом, столицею всього Межиріччя. Великого розвитку тут досягла на той час економіка, наука, культура, мистецтво, медицина та ін.

Разом з перетворенням Вавилону у велику, могутню державу численність рабів щораз зростала. Рабство охоплювало всі галузі виробництва, пронизувало всю господарську діяльність країни.

У другій половині XIII ст. до н. е. за царя Тукульті-Нінтурті І (1244-1208 pp. до н. є.) наймогутнішою державою Близького Сходу стала Ассирія. Ассирійський правитель захопив Вавилонію і призначив туди своїх намісників.