42. Характерні риси державно-політичного розвитку фрн ( 1949-1990рр).

Демократична конституція зумовила швидкий поступальний розвиток країни.

У країні в 1945-1949 pp. була проведена денацифікація. Першим канцлером ФРН став Конрад Аденауер,який був особистим другом президента Франції Шарля де Голля. Але на середніх та нижніх щаблях державного управління, в армії, в міністерстві зовнішніх справ, у правоохоронних та судових структурах відчувався гострий брак кадрів.

У перше десятиріччя прийняття конституції (1950 р.) при владі перебувала партія Християнсько-демократичного Союзу (ХДС). У 1956 р. з ініціативи уряду була внесена перша суттєва зміна до конституції 1949 р. - скасована ст. 4, яка забороняла примус щодо несення військової служби. В країні була відновлена військова повинність. Починаючи з 1957 р. у бундесвері відбули службу понад 6 мільйонів молодих чоловіків, що становить могутню потугу резервістів на випадок виникнення воєнної загрози.

На виборах до бундестагу 1969 р. перемогла коаліція соціалдемократичної (СДПН) (1946 р.) та Вільної демократичної партій (1948 р.). Канцлером країни став соціал-демократ В. Брандт. Були нормалізовані відносини з СРСР, Чехословаччиною та Польщею, в 1974 р. був укладений Договір про відносини між ФРН та НДР. Обидві німецькі країни одночасно (1973 р.) стати членами ООН. У країні були закладені міцні застави системи соціального забезпечення.

Восени 1982 р. вільні демократи вийшли з коаліції з СДПН та приєдналися в бундестазі до блоку ХДС/ХСС. Тим самим соціал-демократи були змушені перейти в опозицію, а канцлером став християнський демократ Г. Коль.

Цікаво, що за роки перебування Г. Коля при владі чисельність ХДС більш ніж подвоїлася. Саме Німеччина у цей час стає головним рушієм ідеї Об'єднаної Європи - без внутрішніх кордонів і мит, з вільним рухом товарів та робочої сили та спільною валютою євро . 14 червня 1985 р. була підписана Шенгенська угода, учасниками якої стали Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург, Нідерланди. З 1990 р. до Шенгенської групи приєдналися Іспанія та Португалія, з 1998 p.- Італія, Греція та Австрія. Суть угоди полягає у тому, що між країнами-учасниками існує домовленість з питань вільного безвізового пересування - як туристів, так і найманої робочої сили.

Майбутнє возз'єднання ФРН та НДР (3 жовтня 1990 р.) не викликало особливого захвату у Вашингтоні, а британський прем'єр М. Тетчер виступила його фактичним противником.

Об'єднання Німеччини, яке стало, як вважають, «зоряним часом» канцлера Г. Коля, згодом було однією з причин втрати влади ХДС. Західні німці не змогли «пробачити» надто великих, як на думку рядового виборця, федеральних капіталовкладень в економіку східних земель, «оссі» у свою чергу вважали, що їх у чомусь навіть «обманули», якщо виходити із настроїв і сподівань 1990 р.

Сьогодні при владі у ФРН знову соціал-демократи.

43. Проголошення та конституційний розвиток Німецької Демократичної Республіки ( 1949-1990 рр).

У перше десятиріччя прийняття конституції (1950 р.) при владі перебувала партія Християнсько-демократичного Союзу (ХДС). У 1956 р. з ініціативи уряду була внесена перша суттєва зміна до конституції 1949 р. - скасована ст. 4, яка забороняла примус щодо несення військової служби. В країні була відновлена військова повинність. Починаючи з 1957 р. у бундесвері відбули службу понад 6 мільйонів молодих чоловіків, що становить могутню потугу резервістів на випадок виникнення воєнної загрози. Канцлер Людвіг Ерхард ще у 60-ті роки вважав, що прийшов кінець повоєнному періоду. Разом з тим, не можна не зазначити й того, що лідер баварського Християнсько-соціального союзу (ХСС) (1945 р.) Й. Штраус вже 1966 р. не вірив у можливість «відродження німецької національної держави» у кордонах 1934 р.

На виборах до бундестагу 1969 р. перемогла коаліція соціалдемократичної (СДПН) (1946 р.) та Вільної демократичної партій (1948 р.). Канцлером країни став соціал-демократ В. Брандт. Були нормалізовані відносини з СРСР, Чехословаччиною та Польщею , в 1974 р. був укладений Договір про відносини між ФРН та НДР. Обидві німецькі країни одночасно (1973 р.) стати членами ООН. У країні були закладені міцні застави системи соціального забезпечення. З 1970 р. видатки на соціальну допомогу почали стрімко зростати, що було продовжено і за правління християнських демократів.

Саме Німеччина у цей час стає головним рушієм ідеї Об'єднаної Європи - без внутрішніх кордонів і мит, з вільним рухом товарів та робочої сили та спільною валютою євро. 14 червня 1985 р. була підписана Шенгенська угода, учасниками якої стали Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург, Нідерланди. З 1990 р. до Шенгенської групи приєдналися Іспанія та Португалія, з 1998 p.- Італія, Греція та Австрія. Суть угоди полягає у тому, що між країнами-учасниками існує домовленість з питань вільного безвізового пересування - як туристів, так і найманої робочої сили. Майбутнє возз'єднання ФРН та НДР (3 жовтня 1990 р.) не викликало особливого захвату у Вашингтоні, а британський прем'єр М. Тетчер виступила його фактичним противником.