17. Реформи виборчого права у Великобританії 1928, 1949,1969 рр. ( причини, зміст та оцінка).

Найважливішими змінами в державотворенні цього періоду слід вважати виборчі реформи 1918 та 1928 pp. Плюс посилення ролі уряду, присвоєння ним ряду функцій, які традиційно вважалися прерогативою парламенту. В 1928 р. жіноче виборче право перестало відрізнятися від чоловічого, це принесло ще 4-5 млн додаткових виборців.

Так, у 1948— 1949 pp. Лейбористи провели дві реформи конституційного права. Спершу було скасовано подвійний вотум для осіб з університетською освітою (до цього традиційно могли подавати два голоси на виборах до парламенту). В 1949 р. термін дії відкладального вето палати лордів було скорочено з двох років до одного. У 1955 р. число виборчих округів по виборах в палату общин збільшилося з 625 до 630 за рахунок сільських місцевостей. У 1969 р. було надано виборчі права особам у віці від 18 років, тобто знижено віковий ценз виборців. Закон 1963 р. дозволив спадковим перам зрікатися титулу (і місця в палаті лордів) для того, щоб мати змогу взяти участь у виборах до палати общин. Тут бралися до уваги не лише вищі можливості «коммонера» в розробці та прийнятті законів країни у порівняння з «пером», а й те, що лише депутат нижньої палати міг у перспективі очолити уряд країни.

19. Парламент Великобританії у XX ст. Його компетенція та роль у державно-політичній системі. Парламентська реформа 1949р.

Влітку 1945 p., саме під час роботи Потсдамської конференції країн-переможниць, в Англії відбулися парламентські вибори. Мало хто, включаючи Трумена і Сталіна, сумнівався в їх формальному характері. Перемога Черчілля була, здавалось би, запланована. Однак на продовження переговорів прибув уже новий прем’єр – К. Еттлі, лейборист. Із загального числа 640 депутатських місць його партія здобула 393 і сформувала стійкий уряд, який протримався до 1951 р.

На виборах 1951 р. перемогли консерватори, після чого обидві провідні політичні партії поперемінно перемагали на виборах 50-70-х років. Програма лейбористської націоналізації, активно розпочата у другій половині 40-х років, була спершу згорнута, а згодом, уже за прем’єрства М. Тетчер, розпочалася денаціоналізація.

Третє (після двох міжвоєнних) перебування лейбористів при владі ознаменувалося здійсненням масштабної націоналізації промисловості і фінансової сфери. Держава націоналізувала Англійський банк, вугільну і газову промисловість, енергетику, цивільну авіацію, залізничний транспорт. Дещо пізніше, уже в 50-х роках, було націоналізовано сталеливарну промисловість і, тим самим, доведено частку державного сектора в промисловому виробництві країни до 20%.

Окрім згаданої реформи управління економікою, держава і право післявоєнної Англії зазнали ряду інших важливих змін. У 1948— 1949 pp. Лейбористи провели дві реформи конституційного права. Спершу було скасовано подвійний вотум для осіб з університетською освітою (до цього традиційно могли подавати два голоси на виборах до парламенту). В 1949 р. термін дії відкладального вето палати лордів було скорочено з двох років до одного. У 1955 р. число виборчих округів по виборах в палату общин збільшилося з 625 до 630 за рахунок сільських місцевостей. У 1969 р. було надано виборчі права особам у віці від 18 років, тобто знижено віковий ценз виборців. Закон 1963 р. дозволив спадковим перам зрікатися титулу (і місця в палаті лордів) для того, щоб мати змогу взяти участь у виборах до палати общин. Тут бралися до уваги не лише вищі можливості «коммонера» в розробці та прийнятті законів країни у порівняння з «пером», а й те, що лише депутат нижньої палати міг у перспективі очолити уряд країни.