43. Проголошення імперії Наполеона Бонапарта у Франції. Державний устрій імперії.

У 1800 p., подолавши малодоступний перевал Сен-Бернар, французька армія вийшла у самий тил австрійців і 14 червня у битві під Маренго наголову розбила ворога. В лютому 1801 р. Австрія була змушена підписати надзвичайно вигідний для Франції мир. У 1802 р. мир була змушена підписати й Англія, Вперше після десяти років напруги і кривавих боїв, Франція вийшла з війни. Це зміцнило особистий авторитет Бонапарта. У 1802 р. він був проголошений пожиттєвим консулом, а у 1804 p.- «імператором французів». Слово «республіка» офіційно замінено на «імперія».

Ще у 1800 р. Наполеон завоював Італію. Папа Пій VII (1800-1823) фактично став іграшкою в руках майбутнього імператора. 15 липня між Наполеоном і ГІієм VII був підписаний конкордат, що складався з 17 статей. Католицизм визнавався «релігією значної більшості французів». Конкордат 1801 р. діяв до 1905 p., коли у Франції було проведено закон про відокремлення церкви від держави і, відповідно, скасовано конкордат.

У 1805 р. Наполеон тріумфально розбив Третю коаліцію, до складу якої входили Англія, Росія та Австрія. 13 листопада його війська увійшли до Відня. Зазнала поразки у 1806-1807 pp. Четверта коаліція (Росія, Англія, Пруссія, Саксонія, Швеція). Після Тільзітського миру (1807 р.) Росія вимушено перетворилася на союзника Франції.

У 1809 р. Франція легко подолала П'яту (англо-австрійську) коаліцію. Держава Наполеона досягнула зеніту своєї могутності. До складу Французької імперії ввійшли Бельгія, Голландія, Північна і Центральна Італія, Іллірійські землі та Далмація. Населення Французької імперії зросло втричі - з 25 до 75 млн чол. за рахунок приєднаних земель. Сам Наполеон був італійським королем, а його пасинок Євгеній Богарне - віце-королем. Решта Західної і Центральної Європи перебували у васальній залежності від Франції. На іспанському престолі сидів брат Наполеона Жозеф. Королем неаполітанським Наполеон призначив свого швагра, маршала Мюрата. У Вестфальському королівстві королем був молодший брат імператора - Жером.

Однак наріжним каменем успіху Франції у її протистоянні з усією Європою були не стільки особисті якості імператора та його оточення, скільки те, що Франція представляла більш прогресивний суспільний лад порівняно з феодально-абсолютистськими монархіями континенту. Усюди, де побувала нога французького солдата, старі феодальні податки замінювалися новими буржуазними відносинами: скасовувалися панщина і феодальні повинності, цехова організація промисловості, інквізиція та релігійні ордени тощо, вводилися нові, уже буржуазні закони. З іншого боку, Наполеон грабував і розорював європейські країни, викачував їх промислову сировину, грошові ресурси та інші матеріальні цінності. Французька експансія стала загрожувати національному існуванню багатьох народів.

Першими проти Наполеона і його брата Жозефа піднялися на революційну боротьбу іспанці. В 1808 р. вони досягли значних успіхів. Незважаючи на партизанські рухи в Італії, Пруссії, австрійському Тіролі, 24 червня 1812 р. Наполеон з 600-тисячною армією вдерся до Росії. 7 вересня 1812 р. під Бородіно відбулася битва, де 130 тис. французів протистояли 120 тис. росіян. Французи залишили вбитими 58 тис. чоловік. Ці втрати відіграли чи не вирішальну роль у швидкій втечі Наполеона із захопленої Москви. Учорашні союзники Франції - Пруссія, Австрія, Саксонія та інші переходили до антифранцузької коаліції. В триденній битві під Лейпцигом (16-18 жовтня 1813), що дістала назву «битви народів», союзники зломили опір Наполеона. 30 березня 1814 р. війська союзників увійшли до Парижа, а Наполеон підписав акт зречення.