Наступність і перспективність у вивченні словотвору в середніх навчальних закладах

2. 1. Теоретичні засади реалізації принципів наступності і перспективності у викладанні шкільного курсу рідної мови

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблема наступності і перспективності не є новою. Її важливе значення підкреслено у працях психологів (І. Гальперін, Г. Люблінська, Н. Менчинська та ін.) і педагогів (Я.А. Коменський, А. Дистервег, І.Г. Песталоцці, О. Савченко, М. Скаткін, К. Ушинський та ін.).

У середині ХХ століття вченими-психологами було здійснено низку вдалих спроб дослідити проблеми пам’яті, мислення, уваги. Науковці Д. Богоявленський, І. Гальперін, Н. Менчинська, Н. Тализіна та ін. у своїх працях розкрили роль взаємозв’язку старих і нових знань для розвитку пам’яті учнів і стимуляції їхньої розумової діяльності. Результати цих досліджень дали поштовх психологічному обґрунтуванню проблеми організації навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу на основі наступності [15, c. 164].

Сьогодні вчені-психологи визначають наступність як один із найголовніших психолого-педагогічних принципів, який передбачає встановлення взаємозв’язків між освітніми ланками за такими напрямами: психофізичний розвиток дітей; завдання формування особистості; зміст освіти; методи навчання і виховання.

У педагогічній літературі наступність розглядається не як просте збільшення, ускладнення організації навчальної діяльності учнів, а як безперервний процес переходу кількісних змін у якісні. Серед найважливіших ознак наступності науковці називають перспективність. Наступність і перспективність виступають стратегічним напрямом у здійсненні розвивального навчання (А. Кухта, А. Мороз, О. Савченко та ін.).

Встановлено, що навчання сприяє розвитку учнів за таких умов: орієнтації змісту навчання на оптимальну реалізацію навчальних можливостей школярів; побудови учіння як розв’язання системи навчальних завдань, що поступово ускладнюються; перенесення засвоєного в нову навчальну ситуацію [15, c. 170].

У лінгводидактиці принципи наступності і перспективності розглядаються як важлива передумова успішного засвоєння школярами знань про мовні явища (М. Вашуленко, О. Горошкіна, О. Глазова, М. Львов, М. Пентилюк, К. Плиско та ін.). Практично наступність виражається в тому, що вивчення систематичного курсу мови відбувається на основі лінгвістичних знань, засвоєних дітьми в початкових класах. Цей принцип спрямовує увагу вчителя на врахування логіки предмета і його окремих розділів, на своєчасне підвищення вимог до учнів на всіх етапах навчання. Наступність у навчанні мови реалізується через опору на вже відомий учням матеріал. Такий підхід передбачає взаємодію старих і нових знань, тобто сприяє утворенню системи міцних і глибоких знань, умінь і навичок учнів, їхньої мовної та мовленнєвої компетенції.

Як справедливо вважають дослідники, наступність тісно пов’язана з перспективністю навчання. Тому, опрацьовуючи мовні явища, учитель має не тільки спиратися на вже відоме учням, а й встановлювати зв’язок матеріалу, що вивчається на певному етапі, з наступним, розглядати його ширше, створюючи тим самим базу для міцного засвоєння тем і розділів [17, c. 76].

Отже, проблема перспективності та наступності між початковою та основною школою набуває особливого значення на сучасному етапі реформування безперервної мовної освіти. Урахування цих принципів у навчанні рідної мови, на думку вчених-методистів, забезпечуватиме повноцінне оволодіння мовою як засобом спілкування, а отже, сприятиме формуванню мовної особистості школярів.