26 Здібності і обдарованість

До ідивідуальних особливостей особистості належать здібності. За своєю сутністю здібності — це такі індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в процесі оволодіння діяльністю, у ході набування знань, умінь і навичок. Здібності розвиваються в процесі життя індивіда2. Різні люди за однакових умов різними темпами оволодівають знан¬нями, уміннями і навичками в тій чи іншій сфері діяльності.

Здібності є не тільки результатом розвитку, а й дії уроджених особливостей. У цьому плані важливе значення має по¬няття обдарованості. Обдарованість — це своєрідність природних передумов, наявність внутрішніх умов, що лежать в основі здібностей. Іншими словами, здібності — це обдарованість у розвитку. В психологічній літературі зазначається, що існують найбільш спри¬ятливі, оптимальні строки в розвитку і становленні окремих здібностей. У психології розрізняють загальні і спеціальні здібності. Існують літературні, математичні, педагогічні, художні та інші здібності. У пси¬хології розглядають також теоретичні і практичні здібності. їхня від¬мінність полягає в тому, що перші визначають схильність особистості до абстрактно-теоретичних міркувань, другі — до практичних дій. Високий рівень у розвитку здібностей називають талантом. Та¬лант — це сполучення здібностей, що дає змогу людині успішно і ори¬гінально виконувати будь-яку діяльність. Результати діяльності тала¬новитої людини вирізняються принциповою новизною. Вищий ступінь у розвитку здібностей в психології називають гені¬альністю. Вона пов'язана зі створенням якісно нових, унікальних творів, відкриттів. Тільки геній прокладає такі нові шляхи, якими йдуть послідовники і просувають людство вперед. Виділяють два типи геніїв: 1) генії, які опромінюють велич від¬криття; 2) генії-волевики. Водночас потрібно зазначити, що без праці не може бути справжньої геніальності.

27 Внутрішнє переконання як необхідний елемент оцінки доказів

До психологічних основ доказування належить також внутрішнє переконання як необхідний елемент оцінки доказів. Переконання як ставлення суб'єкта до своїх знань, висновків і рішень, як почуття впев¬неності є психологічною категорією, що підкреслюється першою частиною терміна — «внутрішнє». Повна переконаність є психологічною гарантією правильності рі¬шень, прийнятих у процесі судочинства. Переконання забарвлене емоційно-вольовими характеристиками як знання, що формується у галузі суспільних відносин. Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає суб'єктивну впевненість у відповідності суб'єктивної оцінки об'єктивно існуючим обставинам чи фактам. Суб'єктивність внутрішнього переконання як його форма не тільки не виключає, а й, навпаки, передбачає об'єктивний зміст. У цьому аспекті внутрішнє переконання є однією з форм відо¬браження об'єктивної дійсності. Будучи за своїм змістом відображенням об'єктивної дійсності, внутрішнє переконання, однак, не виконує ролі критерію істинності того, що пізнається у кримінальній справі. Критерій істини в цій галузі, як і в усіх інших галузях пізнання, — практика. У своєму формуванні внутрішнє переконання проходить безліч етапів, починаючи від почуттєвого і завершуючи логічним. Серед них можна виділити декілька основних: 1) аналіз певних обставин, мате¬ріалів (цьому етапу передує почуттєве пізнання); 2) зіставлення резуль¬татів аналізу з іншими матеріалами (тут велике значення мають мину¬лий досвід, рівень знань особи в досліджуваній галузі); 3) синтез, що передбачає створення основи для почуття переконання. Внутрішнє переконання має відповідати певним вимогам: а) грунтува¬тися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку; б) докази повинні бути перевіреними; в) кожен доказ має бути розглянутий окре¬мо і в сукупності з іншими доказами; г) виходити з усебічного, повно¬го та об'єктивного розгляду матеріалів справи.

55. Психологічний контакт— це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «настрій» на спілкування.Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання та 2) коли його примушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може гаснути чи може раптово виникнути і так само раптово зникнути. Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен враховувати його індивідуально-психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін.Побудова системи тактичних прийомів передбачає необхідність з’ясувати мету встановлення психологічного контакту. Відповідно до мети і процесуального стану допитуваного в системі тактичних прийомів можуть бути виділені такі підсистеми:

1) сприяюча адаптації до обстановки допиту і усуненню небажаних станів психіки допитуваного:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення анкетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;

щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допиту; переконання у невідворотності покарання злочинців;

2) стимулююча настанову на необхідність спілкування:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз’яснення допитуваному суті його процесуального становища; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; роз’яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом’якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного;

щодо свідка (потерпілого) — переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування; роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виникнення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), пов’язаних із вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.

56.

57.

58. Допит — це процес передавання слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію чи пов'язані з нею обставини та осіб. У цьому процесі слідчий має зберігати ініціативу.

Важливість діагностики психологічного статусу допитуваного визначається тим, що одержання та оцінка інформації багато в чому залежать від знання психічних особливостей допитуваного, що сприяють встановленню з ним психологічного контакту і визначенню системи прийомів, яка може бути найбільш ефективною для одержання показань. при проведенні допиту, аби діагностувати психічний статус допитуваного, можна використовувати певну кількість методів. Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, не¬залежних характеристик. Вони застосовуються не в повному обсязі, а відповідно до тієї схеми, що є для слідчого найбільш прийнятною в даній ситуації. Наприклад, спостереження, що використовується для діагностики психологічного статусу особистості (типу темпераменту — реакції на подразник, рис характеру індивіда), охоплює лише такі показники, що визначають поведінку особи на початку допиту. До сфери спостереження входять: манери допитуваного, його комунікабельність (на початку допиту), реакція на подразник (поставлені запитання), психічний стан, викликаний процесуальним становищем і необхідністю спілкування. При оцінці результатів спостереження не слід забувати, що особа, за якою спостерігають, перебуває у незвичній обстановці і мікросередовищі, в яких вона зазвичай поводиться вільно та невимушено. У новій обстановці, де допитуваний не завжди знає свою роль і майбутнє процесуальне становище (свідок, підозрюваний, обвинувачений), він стримує свої прояви, нерідко надає своїй поведінці заздалегідь обрану ним форму. метод бесіди передбачає взаємне передавання інформації, що не стосується предмета допиту, а спрямована лише на встановлення психологічного контакту, визначення типу темпераменту і рис характеру допитуваного. Метод бесіди може поєднуватися з допитом. Метод бесіди зазвичай найбільш активно використовується на початку допиту, коли з'ясовуються демографічні дані про особу та обставини, що передують власне допиту по суті. Метод незалежних характеристик може виявлятися в трьох формах, ефективність яких визначається конкретною ситуацією: а) одержання відомостей про особу шляхом відповідних запитів щодо її характеристики; б) одержання відомостей про особу з матеріалів справи (показань інших осіб); в) одержання відомостей про особу шляхом доручення оперативно-розшуковим органам зібрати такі відомості таємним шляхом.

59. надзвичайно важливим чинником, який впливає на об'єктивність показань, є пам'ять. У психології пам'ять розглядається як слідове відображення минулого, що полягає в запам'ятовуванні, збереженні та подальшому відтворенні або впізнаванні раніше сприйнятого. Пам'ять людини, як і сприйняття, має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що вона сприймає. Запам'ятовується лише те зі сприйнятого, що викликає глибокі переживання або має істотне значення. Ця обставина своєрідно позначається на показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених. Сприйняттю дії, рухів відповідає моторна (рухова пам'ять); сприйняттю зоровому — зорова пам'ять; слуховому — слухова; дотику разом із зоровим і слуховим — наочно-образна пам'ять; запам'ятовуванню логічних зв'язків — словесно-логічна; переживанням, почуттям — емоційна пам'ять. Запам'ятовування може мати довільний і мимовільний характери залежно від наявності чи відсутності мети запам'ятовування. У практиці розслідування злочинів слідчому рідко трапляються показання, засновані на умисному запам'ятовуванні фактів із метою викладу їх згодом на допиті. Найбільш частими є показання, що не є результатом умисного запам'ятовування того, що спостерігається. Цією обставиною і пояснюються уривчастість, неповнота відомостей, що повідомляються, забування одних деталей і яскраве відтворення інших тощо. Для продуктивності мимовільного запам'ятовування важливим є те місце, що посідає в діяльності даний матеріал. Краще запам'ятовується матеріал, який викликає активну розумову роботу і зацікавленість, що має певну значущість. З часом відбуваються процеси забування (поступове зменшення можливості в пригадуванні матеріалу). Тут важливе значення має подальша діяльність індивіда. Існують загальні правила, згідно з якими у зв'язку з процесом забування допит необхідно проводити якнайшвидше після події. Проте слід пам'ятати і про явище ремінісценції — поліпшення відтворення запам'ятовуваного матеріалу через деякий проміжок часу після його заучування. Треба також пам'ятати і про різні порушення пам'яті, що виникають при різних локальних ураженнях головного мозку — амнезії (ретроградній і антероградній).

60. Можливість актуалізації забутого у пам’яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв’язків або асоціацій (за схожістю, суміжністю або контрастом), а тому тактичні прийоми, які сприяють актуалізації, повинні ґрунтуватися саме на цьому.

Допитуваний може зробити заяву типу «я вже нічого не пам’ятаю», «був п’яний і не пам’ятаю, що відбувалося» тощо. При «побічній відмові» від показань допитуваний зазвичай вказує на повне випадіння з його пам’яті подій, що становлять інтерес, і не докладає зусиль для пригадування «забутого».

Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутих матеріалів у пам’яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних), може включати:

1) постановку нагадуючих запитань;

2) показ доказів;

3) демонстрацію іншої матеріалізованої інформації;

4) допит на місці події;

5) оголошення показань інших осіб.

Запропонована система є найбільш типовою.

Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запитань у хронологічній або логічній послідовності про попередні, супровідні та наступні за подією злочину обставини.

Актуалізації забутого може допомогти й такий тактичний прийом, як допит на місці події. Психологічною підставою його є повторне сприйняття допитуваним обстановки, в якій відбувався злочин. Таке сприйняття збуджує асоціативні зв’язки і стимулює більш повне відтворення обставин, які цікавлять слідчого. Слідча практика свідчить про ефективність використання допиту на місці події.

До системи тактичних прийомів, яка сприяє актуалізації забутого, належить оголошення показань інших осіб. У процесі оголошення показань необхідно пред’являти не протокол у цілому, а зачитувати фрагменти, що стосуються тільки обставин, за яких певний факт мав місце.

61.

62. Асоціація — це звичайний послідовний ряд рефлексів, у якому кінець кожного попереднього зливається з початком наступного в часі. Асоціація є безупинним рядом доторкувань кінця попереднього рефлексу з початком наступного У психології розрізняють декілька видів асоціативних зв'язків (асоціацій): асоціації за суміжністю, подібністю, контрастом; однозначні та багатозначні. Асоціації за суміжністю передбачають запам'ятовування подій, що відбуваються послідовно, або дій, між якими існує зв'язок. Завдяки цьому нервові процеси, пов'язані з одним із них, викликають дії нер¬вових процесів, пов'язаних із іншими. Так, нагадування про подію, що передує ДТП, викликає у пам'яті деталі обставин, пов'язаних з нею. Асоціації за подібністю мають місце тоді, коли сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогад про подібний до нього об'єкт, навіть якщо він ніколи не сприймався з ним разом або в якому-небудь часовому зв'язку. Асоціації за контрастом за своєю природою близькі до асоціацій за подібністю, однак їх сутність полягає в тому, що сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогад про інший об'єкт, що відрізняється прямо протилежними ознаками. Певну роль у процесі запам'ятовування відіграють й інші види асоціативних зв'язків, а саме: однозначні та багатозначні. Однозначна асоціація при запам'ятовуванні пов'язує певну обставину з яким-небудь одним фактом чи дією, багатозначна — передбачає зв'язок з декількома фактами. Асоціації мають рефлекторну природу.

63.

64. Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії, іншої людини.

До видів психологічного впливу передусім належать переконання, зараження, навіювання, наслідування, мода, чутки.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.Сприятливими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації.

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.Психічне зараження здійснюється через передачу емоційного стану від однієї особи до іншої на несвідомому рівні.

Навіювання, або сугестія, —метод впливу на психіку людини, пов 'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.Ефективним навіювання буде лише тоді, коли виникатиме ефект довіри.

Наслідування - найпоширеніша форма поведінки людини у міжособистісній взаємодії.

Мода — це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві.

Чутка— це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події.

Психічне насильство має вираз в погрозах спричинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду, позбавити яких-небудь благ. За кримінальним законодавством погроза - це вид психічного насильства. Мета психічного насильства - залякування потерпілого. Отже, психічне насильство це - бажання викликати почуття страху. При психічному насильстві страждає психіка, в сукупності з душевними явищами: відчуттями, сприйняттями, уявою людини, її усвідомленням і волею. Будучи функцією головного мозку, психіка відображає об'єктивну дійсність і пов'язана з усіма сторонами і властивостями матеріального світу. Будь-яка погроза є для потерпілого об'єктивно існуючою реальністю, яка впливає на нього як зовнішнє роздратування, приводить його в певний психічний стан, який характеризується наступними ознаками:

• даний стан викликається зовнішнім роздратуванням, яке передається у мозок;

• в процесі збудження і гальмування реакції нервових клітин психічний стан сприймає поведінку злочинця як таку, що загрожує небезпекою;

• психічний стан, викликаний погрозою - це усвідомлювана психічна діяльність, можливість потерпілого усвідомлювати інформацію, яка надходить, і викликає в потерпілого суб'єктивне відчуття з розумінням місця, часу і власною особистістю; співставляє з цими поняттями свої відчуття, сприйняття, уявлення, емоційний стан, судження, висновки.

65.

66. Психологія допиту підозрюваного. Одна з характерних особливостей допиту підозрюваного — обмеженість інформації і дефіцит часу на його підготовку. Відсутність достатніх викривальних доказів зобов'язує слідчого у процесі допиту підозрюваного використовувати багатоваріа-тивну тактику. Водночас допит підозрюваного зразу після його затримання чи арешту має і позитивний бік, адже підозрювана особа не встигає детально продумати, всебічно обґрунтувати неправдиву версію; як правило, її показання містять явні суперечності. Для підозрюваного на попередньому слідстві характерні психологічні стани тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення ситуації, що склалася. Часто він не знає, якими доводами володіє слідчий, які запобіжні заходи будуть вибрані, які слідчі дії будуть проведені і т. п. Такий психологічний стан підозрюваного повинен враховуватися слідчим при розробці й застосуванні різних тактичних і психологічних прийомів. Останнім часом в юридичній психології виявляється інтерес до дослідження захисної домінанти правопорушника. Домінанта, як правило, виникає в людини у зв'язку з більш-менш серйозними подіями в житті, за наслідки яких вона переживає, у зв'язку з якими вона відчуває почуття страху, невпевненості і т. п. Людина, котра скоїла тяжкий злочин, зазнає сильне психічне напруження. Під впливом домінанти. Егоцентризм (від лат. ego — я і centrum — центр кола) — зосередженість індивіда лише на власних інтересах і проблемах, небажання і нездатність розуміти і враховувати проблеми інших людей.

Домінанта (від лат. dominans — панівний) — тимчасово панівна рефлекторна система, яка зумовлює роботу нервових центрів у цей момент і тим самим надає поведінці індивіда певну спрямованість.

злочинець намагається поводитися так, щоб гарантувати собі безпечність, уникнути викриття, а отже, покарання. Інакше кажучи, поведінка злочинця на допиті носить своєрідний захисний характер. Його прагнення приховати причетність до злочину, необхідність маскуватися, виглядати спокійним і впевненим посилює гальмуючі процеси у клітинах головного мозку. Після цього починає переважати процес збудження, який проявляється в активності людини, прагненні виговоритися і т. д. Виявлення таких станів у ході допиту сприяє отриманню правдивих показань і розкриттю злочину.Сильним психологічним станом, який формує мотиви поведінки підозрюваного, є страх позбавитися волі, звичного способу життя, "перспективи" опинитися серед злочинців. Такий стан особливо притаманний особам, які вперше скоїли злочин і притягнені до кримінальної відповідальності. В такій ситуації підозрюваний думає, що уникнути затримання, арешту, вироку, пов'язаного з позбавленням волі, можна лише, заперечуючи свою вину, брехливими показаннями. Такий психологічний стан формує позицію підозрюваного, яку слідчому необхідно подолати. Для цього треба пояснити підозрюваному, що доказування вини мало в чому залежить від його визнання, а вирішальною мірою визначається сукупністю доказів довести йому, що щиросердне каяття, а також активне сприяння розкриттю злочину є для суду обставиною, яка пом'якшує відповідальність.