БЖД

Адский предмет!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

1-3 питання

Система «людина – середовище існування» є багатокомпонентною системою. До неї входить велика кількість складових, між якими існує безліч зв'язків. Природно, що збільшення кількості складових системи і зв'язків між ними викликає ускладнення задачі формалізації такої системи, наприклад за допомогою математичних методів. Складність вивчення системи «людина – середовище існування» обумовлюється також тим, що ця система має ієрархічний характер, тобто є багаторівневою, яка утримує прямі і зворотні зв'язки.

Так, верхній рівень розглянутої системи містить два основних елементи – «людина» і «середовище існування». При аналізі існування системи під елементом «людина» розглядається не тільки індивід, але і група людей, колектив, жителі населеного пункту, регіону, країни, суспільства в цілому.

«Середовище існування» є другим елементом системи «людина – середовище існування». Середовище існування являє собою частину біосфери чи техносфери, у якій існує людина і функціонують системи його життєзабезпечення.

Другий ієрархічний рівень елемента «середовище існування» складається з трьох наступних основних складових: – природне середовище; – соціальне середовище; – соціально-політичне середовище; – техногенне середовище.

Природне середовище – це об'єкти і частина космічного простору, а також та локальна область біосфери, яка включає ділянки літосфери, гідросфери й атмосфери, флору і фауну тієї частини Землі, на якій існує «людина». Таким чином природне середовище поєднує об'єкти космічного і природно-природного походження – флору, фауну й ін., а також і об’єкти, які створені людиною, тобто природно-антропогенні екологічні види і системи.

Ясно, що до групи об'єктів, що складають природне середовище відносяться частина зоряного простору, Сонце, Місяць, природний ландшафт, кліматичні умови, мікро- і макроорганізми й інші елементи, що характерні для місцевості, у якій проживає людина.

Природно-антропогенну групу об'єктів складають природні об'єкти, створені людиною на основі явищ і процесів, що відбуваються в біосфері, чи при їхньому використанні. Зелені насадження, парки, штучні ставки, водоймища, ділянки архітектурного ландшафту, ділянки атмосфери зі спеціально зміненими кліматичними умовами, деякі підвиди домашніх тварин та рослин і т.п.

Соціальне (соціально-політичне) середовище представляється формами спільної суспільної діяльності людей, які відносяться до конкретних соціальних груп.

Форми суспільної діяльності, що історично склалися в соціально-політичному середовищі і характеризуються визначеним типом взаємин, створюють людську спільність чи соціум ( від лат. socium – загальне).

Соціум – це соціально-політична система, яка у філософському змісті розглядається як соціальний організм. Він створюється і розвивається по своїх особливих законах, що характеризуються надзвичайною складністю. Як правило, у соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом їхньої внутрішньої взаємодії і взаємодії з іншими соціально-політичними системами (групами) формуються локально-суспільні умови життєдіяльності й особливе оточення. Ці умови можуть впливати на інших людей і на соціально-політичні групи. Сукупність таких систем у суспільстві і їхні взаємини створюють соціальне чи соціально-політичне середовище.

Техногенне середовище – умови існування людини, які сформовані у результаті розумового, науково-технічного, духовного розвитку та її предметної діяльності на базі природних явищ і процесів. Таким чином, техногенне середовище є сукупним результатом досягнень суспільства, що з однієї сторони забезпечують визначений рівень життєдіяльності людини, а з іншого боку – приводять до розбалансу природно сформованих взаємозв'язків у біосфері.

^ Головною причиною виникнення і розвитку техногенного середовища є природне прагнення людини до підвищеної комфортності життя.

Техногенне середовище виникло і склалося в процесі розумового розвитку людини, що виразилося в його трудовій діяльності, як розумної біологічної істоти, що мислить, що має мораль і естетичні почуття.

Техногенне середовище (техносфера), як підсистема, підрозділяється на побутове і виробниче середовище.

Побутове середовище – це середовище, у якій проживає людину. Воно містить у собі комплекс житлових, соціально-культурних і спортивних будинків та споруд, комунально-побутових організацій і установ. Основними характеристиками цього середовища є розмір житлової площі на одну людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центральної опалювальної системи, холодної і гарячої води, рівень розвитку суспільного транспорту і та ін.

Виробниче середовище – це середовище, у якій протікають виробничі відносини і здійснюється трудова діяльність людини. У залежності від суспільно-виробничого положення, яке займає людина у виробничому середовищі, воно може містити в собі окреме підприємство, чи організацію, установу або їх комплекс, у який входять інші підприємства, а також органи керувань районного, обласного й іншого рівнів. У порівнянні з природним виробниче середовище характеризується максимальною відносною насиченістю негативними антропогенними факторами, перелік і рівень яких залежать від специфіки і культури конкретного виробництва.

До основних параметрів виробничого середовища, які визначають рівень психологічних факторів, відносяться кількість працюючих, вид продукції, що випускається, продуктивність праці, тип організації виробничого процесу, рівень автоматизації технологічних процесів, психологічний клімат у колективі, тип керівника, ритмічність виробництва, організація оплати праці.

Перелік негативних факторів, що впливають на безпеку життєдіяльності людини у виробничому середовищі з фізіологічної точки зору, залежить від рівня організації умов праці, ступеня його нешкідливості і безпечності.

До найбільш розповсюджених негативних факторів, які характеризують виробниче середовище, відносяться: недопустимі параметри мікроклімату робочої зони (температури, відносній вологості і швидкості руху повітря), підвищена запиленість, загазованість повітря, підвищений рівень вібрації і шуму, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, недостатня чи надмірна освітленість робочої зони, наявність підвищеної напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини.

Слід зазначити, що характеристики середовища існування (соціально-політичного, побутового і виробничого), що впливають на психологію людини і які відбиваються на його фізіології є взаємозалежними. Цей взаємозв'язок може бути безпосереднім чи непрямим. Причому, у ряді випадків ці взаємозв'язки не піддаються прямому виявленню.

У зв'язку з цим рішення задач забезпечення безпеки життєдіяльності людини повинне проводитися на основі глибокого всебічного аналізу взаємозв’язків кожної із вище вказаних підсистем при використанні комплексного системного підходу.

4. Природна система захисту людини.За мільйони років у ході еволюційного і соціального розвитку, у результаті впливу негативних факторів у людини сформувалася природна система захисту від небезпек. Ця система відрізняється досконалістю. Як будь-яка біологічна чи технічна система вона характеризується межами існування стосовно рівня негативних факторів. Таким чином, природна система захисту від небезпек власне кажучи призначена для захисту людини від небезпек, що виникають у результаті впливу негативних факторів.Одночасно з цим, людина у своєму існуванні також є джерелом потенційних і реальних небезпек. Так, у процесі життєдіяльності вона виділяє отруйні речовини, випромінює тепло, може бути причиною виникнення різного роду і рівня небезпек унаслідок помилкових дій, наприклад на виробництві.

5. Потенційна небезпека діяльності Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити.

Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту. Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією. Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди – катастрофічною.

6. Виробничий травматизм - явище, яке характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві. До травматизму на виробництві належать:• нещасні випадки;• професійні захворювання;• професійні отруєння.

За важкістю наслідків нещасні випадки поділяються на такі групи:

• дрібний травматизм (без втрати працездатності, який становить 70-80% усіх нещасних випадків);

• легкі випадки (втрата працездатності до трьох днів, тобто з тимчасовою втратою працездатності);

• тривалі (втрата працездатності від 4 днів до 4 місяців);• нещасні випадки з важкими наслідками (повна чи часткова втрата працездатності, тобто повна чи часткова інвалідність). На один нещасний випадок із важкими наслідками припадають 17 легких і тривалих нещасних випадків і 120 випадків мікротравм.• групові (що сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості тілесних ушкоджень);• смертельні.

За типами відповідальності нещасні випадки бувають такими:• з вини роботодавця;• з вини потерпілого;• з вини іншого підприємства або працівника іншого підприємства;• з вини сторонньої особи;• у результаті стихійних лих (страхові, виплата допомоги потерпілому з першого дня непрацездатності);• змішані.

Залежно від типу відповідальності визначається сума виплат (сума відшкодування збитку).

Порядок розслідування нещасних випадків невиробничого характеру та їхня характеристика наведені у Положенні "Порядок розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру" (Постанова Кабінету Міністрів України № 270 від 22 березня 2001 року). До нещасних випадків, пов'язаних із виробництвом (страхових), належать випадки, що сталися з працівниками під час:• виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженні;

• перебування на робочому місці, на території підприємства чи в іншому місці роботи протягом робочого часу або за дорученням роботодавця в неробочий час під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

• приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи та після її закінчення і виконання заходів особистої гігієни;

• проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на транспортному засобі іншого підприємства, яке надало його згідно з договором (заявкою) за наявності розпорядження роботодавця;

• використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

• провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий працівник, але які не входять до обов'язків цього працівника;

• ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах;

• надання підприємством шефської допомоги;

• прямування працівника до (між) об'єктів (ами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця;

• прямування до місця відрядження та у зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження;

7.

Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, обладнання, устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, які розробляються відповідно до законодавства про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу охорони праці, зокрема розділом V (ст. 28-30) Закону України "Про охорону праці".

Нормативно-правовий акт (normatively legal act) – це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов'язкові правила (норми). Законом України "Про охорону праці" визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці здійснює Держнаглядохоронпраці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці. Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються із впровадженням досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці поширюються також і на сферу трудового і професійного навчання. Вони є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, влаштованих у будь-яких навчальних закладах. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

В зв'язку з тим, що термінологія в новій редакції Закону "Про охорону праці" приведена у відповідність з Конституцією України, термін "нормативно-правові акти з охорони праці" замінив термін "державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці", що був у попередній редакції закону, але в літературі, більшості чинних документів поки що вживається стара термінологія. Відповідно стару назву має державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить повний перелік правил, норм, стандартів, економічних нормативів та інших документів з питань охорони праці, чинних в Україні. Відомості про зміни у Реєстрі ДНАОП, про затвердження і введення нових, перегляд і зміни чинних нормативно-правових актів з охорони праці систематично публікуються у покажчику ДНАОП, журналі "Охорона праці" та інших виданнях.

У Реєстрі ДНАОП кожному нормативному акту присвоєно відповідний код - для можливості машинного обліку і зручності користування ними. Кодування міжгалузевих ДНАОП здійснюється відповідно до наведеної нижче схеми

ДНАОП Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ,

в якій:

- ДНАОП - абревіатура назви «державний нормативний акт про охорону праці»;

- перше трицифрове число (Х.ХХ) – код групи, до якої належить нормативний акт, залежно від державного органу, який затверджує даний акт: 0.00 - нормативні акти Держнаглядохоронпраці, 0.01 і 0.02 - Міністерства внутрішніх справ (0.01 – з пожежної безпеки і 0.02 - з безпеки руху), 0.03 Міністерства охорони здоров'я, 0.04- Держатомнагляду, 0.05 - Міністерства праці та соціальної політики України, 0.06 - Держстандарту, 0.07 - Мінбудархітектури (Держбуду);

- друге трицифрове число (Х.ХХ) - перша цифра означає вид нормативного акту (1 - правила, 2 - ОСТи, 3 - норми, 4 - положення і статути, 5 - інструкції, 6 - керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, 7 – технічні умови безпеки, 8 – переліки та інші документи), дві наступні – порядковий номер нормативного акту у межах даного виду в порядку реєстрації;

- останнє двозначне число (ХХ) - рік затвердження нормативного акта.

Схема кодування галузевих нормативних актів про охорону праці відрізняється тим, що на місці першого трицифрового числа ставиться чотирицифрове (ДНАОП Х.ХХХ-Х.ХХ-ХХ), яке означає галузь поширення даного нормативного акта відповідно до «Загального класифікатора галузей народного господарства Мінстату України». Інші цифрові позначення коду галузевого нормативного акта означають те ж саме, що і міжгалузевого.

Після коду в Державному реєстрі нормативних актів про охорону праці дається повна назва нормативного акта, наказ (постанова) органу про його затвердження та дата затвердження.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишнього Радянського Союзу, які є чинними в Україні на даний час.

Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні 1994 року, ця система продовжує розвиватись та удосконалюватись на міждержавному рівні, а її стандарти надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком. Ці стандарти внесені до Державного реєстру окремою групою під рубрикою «Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці».

В Державному реєстрі нормативи цієї групи наводяться в такому вигляді:

ГОСТ 12.Х.ХХХ-ХХ.ССБТ (далі повна назва нормативного акта).

В наведеному вище цифра 12 означає, що норматив відноситься до ССБТ.

Перша цифра після 12 визначає групу даного нормативу в системі. Система передбачає 10 груп нормативів – від 0 до 9. Чинними на даний час є групи 0-5. Групи 6-9 - резервні.

Стандарти групи 0 - основоположні. Вони встановлюють організаційно-методичні основи ССБТ, термінологію в галузі охорони праці, класифікацію безпечних та шкідливих виробничих факторів, вимоги до організації трудових процесів, навчання, атестації тощо.

Стандарти групи 1 регламентують загальні вимоги безпеки до окремих видів небезпечних і шкідливих виробничих факторів, гранично допустимих значень їх параметрів і характеристик, методів контролю та захисту працюючих.

Стандарти групи 2 встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, до окремих його видів, до методів контролю за дотриманням вимог безпеки.

Стандарти групи 3 регламентують вимоги безпеки до технологічних процесів, робочих місць, режимів праці, систем управління тощо.

Стандарти групи 4 - це стандарти вимог до засобів колективного та індивідуального захисту, їх конструктивних, експлуатаційних та гігієнічних якостей, а також до методів їх випробування та оцінки.

Стандарти групи 5 визначають загальні вимоги безпеки до виробничих будівель, приміщень і споруд.

Подальші три цифри (ХХХ) визначають порядковий номер даного ГОСТ в групі за реєстрацією, а дві останні (ХХ) - рік видання.

Нормативно-правові акти з охорони праці потрібно відрізняти від відомчих документів, що можуть розроблятися на їх основі і затверджуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями, корпораціями та іншими об'єднаннями підприємств з метою конкретизації вимог нормативно-правових актів залежно від специфіки галузі.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі нормативно-правових актів і затверджують власні нормативні акти з охорони праці, що діють в межах даного підприємства, установи, організації. Нормативні акти підприємства конкретизують вимоги нормативно-правових актів і не можуть містити вимоги з охорони праці менші або слабкіші ніж ті, що містяться в державних нормах.

Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути:

- організація управління охороною праці на підприємстві;

- визначення обов'язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб за дотриманням функцій щодо охорони праці;

- забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму професійних та виробничо обумовлених захворювань;

- організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;

- внесення вимог нормативно-правових актів з охорони праці до технологічної і конструкторської документації, встановлення порядку проведення експертизи цієї документації щодо повноти викладення цих вимог;

- організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском тощо);

- організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою;

- встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках та робочих місцях;

- опрацювання, узгодження в установленому порядку та затвердження заходів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в нормативно-правових актах з охорони праці конкретних вимог;

- визначення заходів щодо пожежної безпеки;

- організація забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, а також лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою підсоленою водою тощо;

- організація проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;

- встановлення порядку ознайомлення працівника, з яким укладається трудова угода, з умовами праці на підприємстві, можливістю шкідливого впливу на здоров'я, пільгами та компенсаціями за роботу в шкідливих умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору;

- визначення порядку інформування працюючих про зміни в нормативних актах протягом дії трудового договору.

Визначений перелік не є повним, а власник може затверджувати нормативні акти про охорону праці, що виникають із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства.

Для опрацювання, узгодження, затвердження нормативних актів підприємства за наказом власника створюється комісія чи робоча група, визначаються терміни, виконавці та керівники. Розробляється план опрацювання нормативного акта, який затверджується власником. Проект нормативного акта підприємства про охорону праці узгоджується зі службою охорони праці цього підприємства та юрисконсультами, з іншими зацікавленими службами, профспілками. Реєстрація та облік нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, здійснюються у порядку, встановленому власником, якщо інше не передбачено законодавством.

8.

Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Міністерство праці та соціальної політики України;

міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створенню безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці:

здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;

розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни пращ та виробничого середовища і контролює її виконання;

координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об'єднань підприємств у галузі безпеки гігієни праці та виробничого середовища;

опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров 'я систему показників обліку умов і безпеки праці;

бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконань міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

одержує від міністерств, інших центральних органів державної виконавче влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Міністерство праці та соціальної політики України:

здійснює державну експертизу умов праці;

визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;

бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить t у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України

організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;

створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;

забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;

укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;

здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України - перший заступник Міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

здійснення державного санітарна-епідеміологічного нагляду;

визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами;

встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України, а його заступником — керівник міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;

керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;

здійснює контроль за виконанням вимог-цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки, Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;

забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної і оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної й аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології; та природних ресурсів; ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища і використання природних ресурсів в Україні.

Міністерство екології та природних ресурсів:

здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;

готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;

готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;

здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Міністерство екології та природних ресурсів має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Міністерство екології та природних ресурсів працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством аграрного комплексу, Державним комітетом по водному господарству, Державним Комітетом по земельним ресурсам, Міністерством транспорту України.

Рішення Міністерства екології та природних ресурсів, винесені в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, об'єднаннями, підприємствами та організаціями.

9.

Організаційна структура цивільної оборони підприємства, установи і організації

Система цивільної оборони суб'єкта господарської діяльності будується на основі Закону України "Про цивільну оборону України", "Положення про цивільну оборону України" та інших нормативно-правових актів з метою захисту робітників, службовців і населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді або попадає у зону ураження від об'єкта, від НС техногенного, природного та соціально-політичного характеру, яка включає органи управління, сили і засоби, що створюються для організації та забезпечення захисту робітників, службовців та населення, попередження і ліквідації наслідків НС, та організовується за територіально-виробничим принципом.

Керівництво цивільною обороною відповідно до принципу її побудови здійснює адміністрація підприємства, установи або організації. Начальником цивільної оборони є керівник адміністрації суб'єкта господарської діяльності.

Функції начальника штабу ЦО на об'єкті господарської діяльності

забезпечує постійну готовність ЦО суб'єкта господарської діяльності до виконання покладених па леї завдань;

забезпечує планування і здійснення заходів щодо захисту робітників і службовців підприємства, установи чи організації та населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді, від наслідків надзвичайних ситуацій;

забезпечує створення, підготовку і підтримання у стані готовності до застосування сил і засобів щодо попередження і ліквідації наслідків НС, навчання працівників засобам захисту і діям в умовах НС у складі формувань ЦО;

організовує планування і проведення заходів щодо підвищення сталості функціонування об'єкту і забезпечення життєдіяльності працівників в умовах НС;

забезпечує створення і підтримання у стані постійної готовності локальної системи оповіщення, зв'язку і спостереження про загрозу виникнення або виникнення НС;

забезпечує організацію і проведення аварійна рятувальних та інших невідкладних робіт на території підприємства, установи чи організації і прилеглій території згідно з планами попередження та ліквідації НС;

фінансує заходи щодо захисту робітників, службовців та населення, що мешкає на прилеглій до об'єкту території, попередження і ліквідації наслідків НС;

створює резерви фінансових і матеріально-технічних ресурсів для ліквідації наслідків НС;

подає у встановленому порядку інформацію у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від НС, а також здійснює оповіщення робітників і службовців про загрозу або виникнення НС;

організовує взаємодію з вищими органами управління з питань організації і ведення ЦО в умовах НС;

забезпечує, здійснення контролю за виконанням заходів цивільної оборони суб'єктом господарської діяльності.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань ЦО покладається на штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій об'єкта, а також на штатних працівників ЦО підприємств, установ і організацій, чисельний склад яких визначається згідно з додатком № 1 до "Положення про цивільну оборону України".

Завдання, функції та повноваження штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій суб'єкта господарської діяльності визначаються згідно з діючими нормативно-правовими актами з питань цивільної оборони, захисту населення і територій від НС.

Функції штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій:

розробляє плани дій у НС, розвитку і вдосконалення ЦО підприємства (установи або організації);

розробляє і втілює в життя заходи щодо захисту робітників, службовців і населення, що мешкає у відомчому житловому фонді, від наслідків НС;

розробляє і подає пропозиції щодо фінансового, матеріально технічного та транспортного забезпечення заходів цивільної оборони в умовах надзвичайних ситуацій;

відповідає за постійну готовність систем управління, оповіщення і зв'язку, сил і засобів ЦО до дій в умовах НС;

контролює та забезпечує своєчасне і повне інформування робітників, службовців та населення на прилеглій території при загрозі або виникненні НС;

веде облік і звітність з питань ЦО за суб'єкт господарської діяльності;

формує об'єми заявок на матеріально-технічні засоби та здійснює контроль за їх накопиченням і збереженням;

організовує підготовку керівного складу, органів управління і сил ЦО, робітників і службовців до дій в умовах НС;

організовує контроль за підтримкою в готовності систем попередження і аналізу можливої обстановки на підприємстві, в установі або організації;

готовить проекти рішень НЦО, пропозиції, накази та розпорядження з питань ЦО і ЦС.

Штаб ЦО та з НС об'єкта очолює начальник штабу. Посада начальника штабу може бути штатною або за сумісництвом. Начальник штабу є заступником начальника цивільної оборони суб'єкта господарської діяльності.

Права начальника цивільної оборони

Свої обов'язки начальник цивільної оборони суб'єкта господарської діяльності виконує шляхом безпосередньої діяльності, а також через начальника штабу ЦО та з НС, якому надається право:

видавати накази, розпорядження і вказівки з питань цивільної оборони, обов'язкові для виконання посадовими особами адміністрації об'єкту;

здійснювати контроль за роботою управлінь, відділів, структурних підрозділів і посадових осіб адміністрації об'єкту, що спрямована на виконання завдань ЦО;

розробляти і втілювати вжиття заходи з захисту робітників і службовців від можливих наслідків НС;

здійснювати керівництво діями органів управління та сил ЦО в умовах ліквідації наслідків НС, а також залучати до дій у НС робітників і службовців об'єкту;

одержувати від управлінь, відділів, керівників структурних підрозділів та інших посадових осіб адміністрації об'єкту відомості і матеріали, необхідні для організації та координації робіт, пов'язаних з запобіганням і ліквідацією можливих наслідків надзвичайних ситуацій.

Функціональні обов'язки штатних працівників ЦО підприємства, установи або організації визначаються начальником ДО суб'єкта господарської діяльності.

Для проведення заходів цивільної оборони штабом ДО та з НС суб'єкта господарської діяльності на підставі рекомендацій відділу з питань HС та ЦЗН (цивільного захисту населення) району (міста обласного підпорядкування) розробляються плани:

розвитку й удосконалення цивільної оборони;

цивільної оборони (дій органів управління та сил у разі надзвичайної ситуації).

Всі плани (за винятком тих, що стосуються мобілізаційних заходів) розробляються як документи відкритого користування.

Суб'єкт господарської діяльності, чисельний склад працівників якого не перевершує 30 чоловік, за винятком радіаційних, хімічно, пожежо- і вибухонебезпечних об'єктів, розробляє інструкцію дій у разі надзвичайної ситуації.

Плани цивільної оборони затверджуються керівником адміністрації суб'єкта господарської діяльності після погодження з відділом з питань НС та ЦЗІІ району (міста обласного підпорядкування).

Плани цивільної оборони вводяться в дію у разі виникнення надзвичайної ситуації H ДО об'єкту або вищим органом управління.

Для надійного і сталого управління процесами захисту робітників, службовців та населення, яке попадає в зони ураження об'єкта, у надзвичайних ситуаціях і виконанням інших функцій, передбачених планами па воєнний час, може використовуватися пункт управління, що створюється в одному зі сховищ, а також можуть використовуватися рухомі пункти управління на автомобілях.

Режим роботи, а також чисельність особового складу, який має працювати на зазначених пунктах управління, визначається в порядку, що встановлюється HЦО об'єкту.

Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі надзвичайних ситуацій застосовуються сили цивільної оборони, які включають спеціалізовані і невоєнізовані формування.

Для ліквідації наслідків НС допускаються сили ЦО об'єкта, які мають відповідну підготовку, підтверджену в атестаційному порядку, і під керівництвом відповідних органів управління у сфері цивільної оборони.

Структуру спеціалізованих формувань, їхній штат і чисельність затверджує орган, що прийняв рішення про створення формування. Спеціалізовані формування створюються як за рахунок бюджету суб'єкта господарської діяльності, так і на госпрозрахунковій основі.

Комплектування спеціалізованих формувань здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Невоєнізовані формування ЦО створюються підприємством, установок) або організацією відповідно до завдань, що встановлені відділом з питань НС та ЦЗН району (міста обласного підпорядкування).

До невоєнізованих формувань належать * загони, * команди, * групи, * ланки, які призначені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі НС.

Комплектування невоєнізованих формувань здійснюється у встановленому законодавством порядку з урахуванням завдань відділів з питань НС та ЦЗН району (міста обласного підпорядкування).

Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його матеріального, технічного і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання визначають органи управління, які прийняли рішення про створення вказаних формувань.

Для забезпечення захисту робітників, службовців і населення, що мешкає на прилеглій території, попередження та проведення спеціальних робіт щодо ліквідації наслідків НС на базі структурних підрозділів об'єкту можуть створюватися служби ЦО за відповідним призначенням: енергетики, інженерна, комунально-технічна, матеріального забезпечення, медична, оповіщення і зв'язку, протипожежна, торгівлі і харчування, транспортна, технічна та інші.

Для проведення евакуаційних заходів в умовах НС і життєзабезпечення потерпілого населення на базі адміністрації об'єкта створюються евакуаційні органи (евакуаційні комісії, збірні та приймальні пункти).

Організаційні засади створення служб ЦО і евакуаційних органів визначаються наказами НЦО району (міста) та у відповідних положеннях про ці служби та органи.

Наталия

10

Принципи нормування негативних факторів. Нормування – визначення кількісних показників факторів навк середовища, що хар-зують безпечні рівні їх впливу на стан здоров’я й умови життя населення. Вони розробляються на основі вивчення взаємин організму з відповідними чинниками навк середовища. Дотримання нормативів сприяє створенню комфортних умов праці, побуту і відпочинку, зниженню захворюваності, збільшенню довголіття і працездатності всіх членів суспільства.В основу нормування покладені принципи збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу) і забезпечення його єдності з навк середовищем, залежності реакцій організму від інтенсивності і тривалості впливу факторів навк середовища, пороговості в прояві несприятливих ефектів.При обґрунтуванні нормативів використовується комплекс фізіологічних, біохімічних, фізико-математичних і інш методів дослідження для виявлення початкових ознак шкідливого впливу факторів на організм. Особлива увага приділяється вивченню віддалених ефектів: онкогенного, мутагенного, алергенного впливу на статеві залози, ембріони і потомство, що розвивається. Остаточна апробація нормативів здійснюється при їхньому використанні на практиці шляхом вивчення стану здоров’я людей, що контактують з нормованим фактором. Існують методи обліку комбінованої дії комплексу шкідливих факторівВ залежності від нормованого фактора навк середовища розрізняють: гранично допустимі концентрації (ГДК), доп

Диана

все

Натах, ты все????????????

Наталия

допустимі залишкові кількості (ДЗК), гранично допустимі рівні (ГДР), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі скиди (ГДС).

НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ

Негативні фактори, що впливають на людей поділяються, на природні, і антропогенні – викликані діяльністю людини. Наприклад, пил у повітрі з'являється в результаті виверження вулканів, вітрової ерозії ґрунту, разом з тим величезна кількість частинок викидається промисловими підприємствами.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74* «Небезпечні і шкідливі фактори. Класифікація» вони підрозділяються по природі походження на наступні 4 групи:

· фізичні;

· хімічні;

· біологічні;

· психофізичні

ДО ФІЗИЧНИХ НЕБЕЗПЕЧНИХ, ШКІДЛИВИХ ТА УРАЖАЮЧИХ ФАКТОРІВ ВІДНОСЯТЬСЯ:

· машини і механізми, що рухаються, рухливі частини устаткування, хитливі конструкції і природні утворення;

· гострі і падаючі предмети;

· підвищення і зниження температури повітря і навколишніх поверхонь;

· підвищена запилованість і загазованість повітря;

· підвищений рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації;

· підвищений чи знижений барометричний тиск;

· підвищений рівень іонізуючих випромінювань;

· підвищена напруга в мережі, що може замкнутися на тіло людини;

· підвищений рівень електромагнітного випромінювання, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;

· недостатність та заниженість контрастності освітлення;

· підвищена яскравість, пульсація світлового потоку.

До хімічних небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів відносяться: агресивні речовини, що використовуються в технологічних процесах; промислові отрути і отруйні речовини (сильнодіючі отруйні речовини – СДОР), отрутохімікати; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; лікарські засоби, застосовувані не по призначенню; бойові отруйні речовини.Хімічно небезпечні, шкідливі та уражаючи фактори підрозділяються по характеру впливу на організм людини і по шляху проникнення в організм.

Біологічно небезпечними і шкідливими факторами є:

· патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, особливі види мікроорганізмів спірохети і рикетсії, гриби), а також продукти їхньої життєдіяльності – токсини;

· рослини, що містять небезпечні речовини;

· заражені патогенними мікроорганізмами та хворі тварини.

Біологічне забруднення навколишнього середовища виникає в результаті аварій на підприємствах біотехнології, очисних спорудах, недостатньо очищеному устаткуванні промислових та побутових стоків.

Психофізіологічні небезпечні фактори – це такі фактори, які обумовлені особливостями характеру та організації праці, параметрів устаткування, яким обладнано робоче місце. Вони можуть впливати на функціональний стан організму людини, його самопочуття, емоційну та інтелектуальну сфери і приводити до стійкого зниження працездатності і порушення стану здоров'я.

По характеру дії психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори поділяються на фізичні (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження: розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження.

Небезпечні і шкідливі фактори по природі своєї дії можуть відноситися одночасно до різних груп.

Фізично небезпечні фактори – вібрація, шум, інфразвук та ультразвук

· інтенсивна вібрація може привести до травми хребта і кісткової тканини, порушення зору, у жінок викликати передчасні пологи.

· Основним заходом захисту від вібрації є віброізоляція джерела коливань

· Під впливом шуму виникає безсонниця, швидко розвивається втомленість, знижується увага, працездатність. Довгострокова дія шуму викликає гіпертонічну хворобу.

· Тривала дія електричних полів може викликати головний біль у скроневій і потиличній області, відчуття млявості, розлад сну, погіршення пам'яті, депресію, апатію, драт

основним і найбільш швидким шляхом надходження їх в організм. Це пояснюється великою поверхнею легеневих альвеол ( 100...120 м2) і постійним активним протоком крові по легеневих капілярах, що сприяє безпосередньому проникненню речовин з альвеол у кров, яка транспортує отруту, що надходить, по всьому організмі.

Патогенні організми. Особливостями дії мікроорганізмів є:

> висока ефективність зараження людей;

> здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

· Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають чуму, сибірку, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо.

· Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей.

· Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях.

11 Мікроклімат робочої зони і нормалізація його показників

Суттєво впливає на стан організму людини, її працездатність мікроклі-мат в виробничих приміщеннях, що проявляється діючими на організм люди-ни співвідношенням температури, вологості, швидкості руху повітря та теп-лового випромінювання нагрітих поверхонь.

Мікроклімат виробничих приміщень в основному впливає на тепловий стан організму та його теплообмін з навколишнім середовищем.

Нормальне протікання фізіологічних процесів в організмі важливе лише тоді, коли видане організмом тепло безперервно відводиться в навколишнє середовище.

Параметри мікроклімату також суттєво впливають на продуктивність праці та травматизм.

Основним нормативним документом, котрий визначає параметри мікро-клімату виробничих приміщень, є ДСН 3.3.6.042-99. Вказані в ДСН парамет-ри нормуються для робочої зони.

Робочою зоною називається простір, обмежений навколишніми конс-

трукціями висотою 2 м над рівнем підлоги або площадки, на якій знаходиться

місце працюючих.За наявності шкідливих факторів на робочих місцях повинні бути перед-

бачені системи відсмоктувачів, витяжок, вентиляції, що зменшують нагрома-дження шкідливих факторів у приміщенні. Робочі місця повинні бути освіт-лені, мати сидіння й ін. зручні пристосування для комфортної роботи.Тиск повітря в робочій зоні повинен бути в межах 760 мм. рт. ст. падінняна 140 мм. рт. ст. викликає ознаки кисневої недостатності. Нормальний відсо-

ток кисню 19,5 – 20 %.У випадках, коли вміст кисню у повітрі <16% і фільтри не забезпечують

необхідного захисту, застосовують ізолюючі дихальні апарати.Виходячи з цього, роботи поділяються на категорії: 1 – легкі фі-зичні, 2 – середньої ваги і 3 – важкі. Для кожної категорії ваги установлюють-

ся відповідні 0 t , вологість, швидкість руху повітря для двох періодів року, –теплий із середньої 0 t зовнішнього повітря вище C 0 10 і холодний з 0 t C 0 10 і

нижче.Температуру повітря виміряють в декількох точках робочої зони, як пра-

вило, на рівні 1,3-1,5 м від підлоги у різний час.До заходів щодо оздоровлення повітряного середовища відносяться:механізація й автоматизація виробничих процесів, дистанційне

управління ними у випадку виділення на робочому місці великої кількості пилу, газу, інтенсивної конвенції й ін., а також при великій фізичній на-

прузі;виключення або зменшення шкідливих факторів, вводячи нешкід-

ливі технологічні процеси роботи;герметизація обладнання і технологічних процесів (атомні станції);

ізоляція ділянок у цеху, що мають шкідливі виділення (зварюваль-ного, травильне відділення і т.д.);

12. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин

Гранично допустимі концентрації (ГДК) належать до показників якості навколишнього середовища стосовно здоров’я людини. ГДК змісту шкідливих речовин, а також шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин належать до нормативів санітарно-гігієнічного характеру.

Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи).

1) максимально разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20 хв. дії на людину;

2) середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

Якщо сумарна концентрація забруднювачів більша за 1, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

Основними засобами захисту людини від дії шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

13.

Вимоги безпеки, що пред’являються до технологічних процесів

Безпека виробничих процесів забезпечується: вибором технологічного процесу, а також прийомів, режимів роботи і порядку обслуговування виробничого обладнання; вибором виробничих приміщень та площадок; вибором вихідних матеріалів, заготовок чи напівфабрикатів, а також способів їх зберігання та транспортування (в тому числі готової продукції і відходів виробництва); вибором виробничого обладнання і його розміщення; розподілення функцій між людиною та обладнанням в цілях обмеження важкості праці.

Велике значення для забезпечення безпеки має професіональний відбір та навчання працюючих безпечним прийомам праці, правильне використання ними засобів захисту.

Виробничі процеси не повинні представляти безпеки для навколишнього середовища, повинні бути пожежо- і вибухобезпечними .

Всі ці вимоги до виробничого процесу закладаються при їх проектуванні і реалізуються при організації та проведені технологічних процесів. При цьому вони повинні передбачати наступне:

усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією і відходами виробництва, що надають шкідливу дію:

заміну технологічних процесів та операцій, що пов’язані із виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями при яких вказані фактори відсутні чи мають меншу інтенсивність;

заміна шкідливих та пожежонебезпечних речовин на менш шкідливі та небезпечні;

комплексну механізацію, автоматизацію, використання дистанційного управління технологічними процесами та операціями при наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

герметизацію обладнання;

використання систем контролю та управління технологічним процесом , що забезпечує захист працюючих та аварійне відключення виробничого обладнання;

своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, що являються джерелом небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

використання засобів колективного захисту працюючих;

раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності і гіподинаміки, а також обмеження важкості праці.

Вимоги безпеки до технологічного процесу включають в нормативно-технічну і технологічну документацію.

Розглянемо основні вимоги безпеки до технологічних процесів.

^ Усунення безпосереднього контакту працюючих із шкідливими речовинами. В хімічній промисловості більшість технологічних процесів виключають безпосередній контакт працюючих з перероблюючими матеріалами. Забезпечення цієї вимоги безпеки досягається веденням технологічних процесів в герметично закритій апаратурі, відділенням працівників від шкідливих речовин, капсуляцією обладнання, що виділяє в повітря робочої зони шкідливі речовини.

Усунення безпосереднього контакту працюючих із шкідливими речовинами при ведені технологічних процесів досягається також при дистанційному управлінні процесами, використання засобів механізації на стадіях загрузки, вигризки та транспортування вихідним матеріалів, проміжних продуктів та готової продукції.

14.

Засоби і методи захисту від шуму та вібрації, що застосовуються на робочих місцях виробничих і допоміжних приміщень щодо об'єкта, що захищається, діляться на засоби і методи колективного захисту та засоби індивідуального захисту.

Засоби і методи колективного захисту від шуму, в залежності від способу реалізації діляться на акустичні, архітектурно-планувальні та організаційно-технічні. Серед акустичних розрізняють засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляція, демпфірування і глушники шуму.

Щоб вирішити питання про необхідність і доцільність зниження шуму, необхідно знати рівні шуму на робочих місцях.

До методів, які знижують шум у джерелі, відносяться електрофізіческіе, створення нероз'ємних з'єднань зварюванням, склеюванням, пресуванням і за допомогою ненаголошених спеціальних заклепок, автоматизація формування і зачистки в ливарному виробництві, лиття під тиском, технологія профільного шліфування, ущільнення пресуванням замість вібраційного і ударного, застосування гідравлічного приводу замість пневматичного, тонке лиття замість кування тощо.

Серйозного ослаблення шуму можна досягти якісним монтажем окремих вузлів машин, їх динамічним балансуванням і своєчасними планово-попереджувальний ремонт. Порушення правил технічної експлуатації приводить до того, що малошумне обладнання стає джерелом інтенсивного шуму.

Для поглинання звуку використовують здатність будівельних матеріалів і конструкцій розсіювати енергію звукових коливань. При падінні на звуковбирну поверхню, зроблену з пористого матеріалу, значна частина звукової енергії витрачається на коливання повітря в порах, внаслідок чого він розігрівається, а теплота розсіюється.

Найбільш інтенсивно поглинають звук хвилясто-пористі матеріали: фібролітові плити, скловолокно, мінеральна вата, поліуретановий поропласт, пористий полівінілхлорид і т.п. ..

Істотно знизити шум можна, якщо поставити на його шляху ізолюючі перешкоди: стіни, перегородки, перекриття, звукоізолюючі кожухи та екрани. Фізична суть звукоізоляції полягає в тому, що найбільша частина падаючої звукової енергії відбивається від спеціально виконаних огорож і тільки незначна частина проникає крізь огорожу.

Звукові хвилі при зустрічі з перешкодою частково відбиваються переломлюються і поглинаються матеріалом, і частково долають перешкоду.

Найбільш ефективним колективним засобом захисту від вібрації є ізоляція персоналу або віброчувствітельних об'єктів від джерела вібрації.

Ефективними є амортизатори, виготовлені із сталевих пружин, гуми і інших пружних матеріалів. Застосовують комбіновані резино-металеві і пружинно-пластмасові амортизатори, опорні віброізолятори з гідрошарнірамі і пневморезіновие амортизатори, в яких використовують пружні властивості стиснутого повітря і самої гуми.

У промисловості досить поширена актівноя віброзахист, що передбачає додатковий активне джерело енергії (сервомеханізм), за допомогою якого здійснюється зворотний зв'язок від ізольованих об'єктів до системи віброізоляції.

Рівень вібрацій зменшується виброгашение, тобто введенням у систему додаткових реактивних зв'язків установкою агрегатів на виброгасящие опори. При цьому масу фундаменту підбирають таким чином, щоб амплітуда коливань підошви фундаменту в будь-якому випадку не перевищувала 0,1-0,2 мм, а для особливо відповідальних споруд - 0,005 мм.

Під вібропоглощеніем слід розуміти зменшення вібрації кожухів і огорож, чиї коливання відбуваються у резонансному режимі з основним обладнанням. Це досягають нанесенням на вібруючу поверхню матеріалів, які мають велике внутрішнє тертя (гума, пластики, вібропоглинаючі мастики) і розсіюють енергію коливань.

На робочих місцях, де не вдається знизити шум і вібрацію допустимих рівнів технічними засобами, або де це недоцільно з техніко-економічних міркувань, застосовують засоби індивідуального захисту (ЗІЗ).

ЗІЗ не тільки сприяють профілактиці захворювань, прямо або побічно пов'язаних з впливом шуму (приглухуватість, шумова хвороба, порушення нервової, серцево-судинної систем тощо), але і підвищують працездатність людини.

У залежності від конструктивного виконання ЗІЗ поділяються на протишумові навушники, протишумові вкладиші, протишумові шоломи і каски, протишумові костюми. Щодо ефективності захисту від шуму, маси і сили притиснення до привушної зоні навушники й вкладиші діляться на три групи: А, Б та В. ЗІЗ вибирають виходячи з частотного спектру шуму на робочому місці і враховують зручність їх носіння при виконанні даної робочої операції і кліматичні умови .

При роботі з ручним механізованим електричним і пневматичним інструментом застосовують ЗІЗ рук від дії вібрацій. Це рукавиці, а також віброзахисні прокладки або пластини, оснащені кріпленнями до рук. Враховуючи несприятливу дію холоду на розвиток виброболезнь, в зимовий час робочих треба забезпечувати теплими рукавицями.

При роботі з ручними механізмами та за умов дотримання гігієнічних норм, сумарний час роботи в контакті з вібрацією не повинен перевищувати 2 / 3 робочого часу. Крім того, одноразове безперервне дію вібрації, включаючи мікропаузи, не повинно перевищувати для ручних машин 15-20 хв. Обідня перерва рекомендується не менше ніж 40 хв, необхідні також два регламентованих перерви (для активного відпочинку, виробничої гімнастики за спеціальним комплексом, фізіопрофілактіческіх процедур): 20 хв через 1-2 години після початку зміни і 30 хв через 2 години після обідньої перерви.

15.

Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є такі:

1. Застосування малих напруг і електричний поділ мереж. Для забезпечення безпеки електроспоживачів варто застосовувати напругу до 42 В, приміщеннях із підвищеною небезпекою – 36 В, в особливо небезпечних – 12 В. Як правило, при використанні електроустаткування з такою напругою враховується те, що одяг, взуття мають певний опір, немає щільного (зварного, болтового) контакту з землею і т. д.; в аварійних ситуаціях струм через тіло людини не досягає невідпускаючого порогу.

Необхідно пам’ятати, що для одержання малої напруги необхідно використовувати автономні джерела (акумулятори, спеціальні мотор-генератори і т. д.). Можна використовувати і перетворювачі напруги, але при цьому пам’ятати про обов’язкову умову: мережа малої напруги повинна бути електрично ізольована, відділена від мережі високої напруги.

У зв’язку з цим категорично заборонено використовувати в якості джерела малої напруги автотрансформатор, тому що в ньому обидві обмотки електрично пов’язані.

2. Контроль ізоляції. При порушенні ізоляції мереж і устаткування корпусу, конструкції, на яких вони змонтовані, труби, в яких прокладені проводи, можуть виявитися під небезпечною напругою. Тому контроль ізоляції є необхідною мірою, що попереджує небезпеку ураження електричним струмом.

В установках до 1 000 В опір ізоляції повинен бути не нижче 0,5 м Ом.

3. Захисне заземлення – це навмисне з’єднання із заземленим пристроєм металевих частин електроустаткування, що нормально не знаходяться під напругою, але можуть виявитися такими у випадку ушкодження ізоляції.

Металеві частини устаткування – це корпуси, кожухи, постійні огородження, арматура і т. д.

Зміст заземлення полягає в тому, щоб знизити напругу доторкання при ушкодженні ізоляції до безпечної для людини величини.

4. Захисне відключення – це система захисту, що забезпечує безпеку шляхом автоматичного відключення (протягом не більш 0,2 сек.) електроустановки у випадках замикання струмоведучої частини на землю, зниження опору ізоляції, несправності заземлення і т. д.

При замиканні струмоведучої частини на корпус, кожух, огородження і т. д. спрацьовує спеціальне реле захисту, яке відключає електричну установку від мережі.

5. Захист від випадкового дотику до струмоведучих частин досягається шляхом використання огороджень і відповідних кон-струкцій електроустановок; блокувань; розташування струмопровідних частин на недоступній висоті (наприклад лінії електро-передач); застосування подвійної ізоляції.

Під подвійною ізоляцією розуміють застосування, крім основної ізоляції струмопровідних частин, ще одного прошарку, що ізолює людину від металевих неструмопровідних частин, які можуть випадково виявитися під напругою. Часто це використовують при виготовленні електроінструмента, корпус якого покриває пластмаса: пластмасова ізоляція проводів обмотки електричного двигуна – перша ізоляція, пластмаса, що покриває корпус електродвигуна – друга ізоляція.

6. Вирівнювання потенціалів для того, щоб зняти існування і необхідність вирівнювання потенціалів, познайомимося з таким поняттям, як “крокова напруга”, уточнимо поняття “напруга дотику”.

При з’єднанні струмопровідної частини із землею (пробій ізоляції, падіння проводу ЛЕП на землю) точка входу струму в землю буде мати найвищий потенціал, який має і струмопровідна частина. У міру віддалення від цієї точки у будь-яку сторону потенціал землі буде зменшуватися за експоненціальним законом. На відстані від точки замикання, що дорівнює 20 м, потенціал землі стає рівним нулю.

Людина, що потрапила в зону замикання і виходить із неї в будь-яку сторону кроками, потрапляє в ситуацію, коли одна нога знаходиться в одній точці землі, а інша – у другій. Потенціал першої точки більший, ніж потенціал другої. Отже, на відстані кроку людини буде існувати різниця потенціалів. Ця напруга називається “кроковою”.

Різниця потенціалів між двома точками землі в зоні замикання на землю на відстані кроку (0,8 м) по радіусу до точки за-микання називається кроковою напругою.

Різниця потенціалів між точкою замикання на землю і точкою землі, у якій знаходиться людина при торканні точки замикання, називається напругою дотику.

Про існування крокової напруги і напруги дотику потрібно знати і пам’ятати для того, щоб правильно виходити із зони замикання на землю, якщо потратив у неї (виходити “гусячим” кроком).

Заходи та засоби захисту людини від дії електричного струму

Правила електробезпеки визначають два види заходів, що забезпечують безпеку робіт в електроустановках:

1) організаційні заходи;

2) технічні заходи і засоби захисту.

До організаційних заходів належать:

а) вимоги до електротехнічного персоналу:–

вік персоналу для самостійної роботи повинен бути не менше 18 років; –

персонал повинен бути здоровий, не мати хвороб і каліцтв, що перешкоджають роботі в електроустановках (медичні установи мають перелік хвороб, при яких не можна працювати в електроустановках);–

персонал повинен бути навчений, мати кваліфікаційну групу, що свідчить про рівень знань у галузі правил експлуатації електроустаткування і техніки безпеки;

б) усі роботи в електроустановках виконуються, як правило, за нарядом, і тільки для оперативно-чергового персоналу припускається виконання робіт з усного розпорядження із записом в оперативному журналі.

До технічних заходів належать:–

відключення місця роботи, тобто струмопровідних частин або устаткування, на яких будуть виконуватися ремонтні роботи або роботи з налагодження; –

встановлення попереджувальних, забороняючих плакатів і огороджень місця роботи; –

перевірка відсутності напруги; –

накладення переносних захисних заземлень на відключені струмопровідні частини з усіх боків, звідки може надходити напру-га.

Більшість нещасних випадків на виробництві виникають через невиконання організаційних заходів