34. Семантична модель перекладу

Семантична модель перекладу представляє процес перекладу як ідентифікацію і збереження релевантних сем оригіналу. В основі цієї моделі лежить спроба поширити на переклад застосовується в лінгвістиці процедуру компонентного аналізу, що дозволяє розбивати значення мовних одиниць на більш дрібні елементарні смисли - семи, і ці значення розглядаються як пучок таких сем. При цьому виявляється, що, якщо пучки сем (значення мовних одиниць) у різних мовах, як правило, не збігаються, то між складовими їх семами є значна спільність. Передбачається, що процес переведення може здійснюватися у два етапи. На першому етапі перекладач визначає семного складу відрізка оригіналу і вирішує, які з виявлених сем релевантні для комунікації і повинні бути передані в перекладі. На другому етапі в мові перекладу підбираються одиниці, в значення яких входять як можна більше сем оригіналу, в першу чергу, релевантних. Ступінь близькості перекладу до оригіналу визначається кількістю спільних сем. При цьому деякі семи можуть виявлятися з контексту оригіналу і експлікувати в перекладі або нав'язуватися нормами мови перекладу (там же).

Сучасні автори вважають, що найбільш повно і правильно описує процес перекладу психолінгвістична модель мовленнєвої діяльності.

35 Психолінгвістична модель перекладу

Класифікація перекладу як виду мовленнєвої діяльності призводить до висновку про те, що створення повідомлення як мовою оригіналу, так і на мові перекладу, визначається мотивом і метою повідомлення. Таким чином, в основі психолінгвістичних моделей перекладу лежить точка зору, що процес перекладу не вичерпується двома мовними актами, не являє собою лише операцій з мовними знаками, а має більш складну структуру, в якій задіяні два коди: зовнішній (мовної) і внутрішній (розумовий ). (Красильникова, 1998)

Те, що хоче сказати автор повідомлення (сенс), кодується їм у значення. Перекладач, який виступає, передусім, як одержувач повідомлення, здійснює зворотну операцію - перехід від значення до смислу, спираючись на мовні знаки, співвідносячи їх з мовленнєвою ситуацією і з власними знаннями (тобто здійснює розуміння). Потім здійснюється мовне перекодування. Передбачається, що смисловий (розумовий) код при цьому не змінюється. Далі перекладач виступає вже в якості відправника повідомлення, яке у вигляді ланцюжка мовних знаків надходить адресату, який знову здійснює перехід від значення до змісту.

36 Теорія рівнів еквівалентності

Переклад є одним з найдавніших видів людської діяльності, це складний і багатогранний процес. Зазвичай говорять про переведення «з однієї мови на іншу», але, насправді, в процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншим. У перекладі стикаються різні культури і традиції, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи і різні рівні розвитку.

Завдання будь-якого перекладу - це передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу, зберігши його стилістичні й експресивні особливості. Переклад повинен передавати не тільки те, що виражено оригіналом, а й те, як це виражено в ньому. Ця вимога відноситься як до всього перекладу даного тексту, так і до окремих його частин. Для визначення ступеня спільності змісту (смислової близькості) оригіналу та перекладу були введені поняття еквівалентності й адекватності.

Поняття еквівалентності розкриває найважливішу особливість перекладу і є одним з центральних понять сучасного перекладознавства.

У сучасному перекладознавстві існують різні підходи до визначення еквівалентності. Однак найбільш поширеною на сьогоднішній момент можна назвати теорію рівнів еквівалентності В.М. Коміссарова, згідно з якою в процесі перекладу встановлюються відносини еквівалентності між відповідними рівнями оригіналу і перекладу. Одиниці оригіналу і перекладу можуть бути еквівалентні один одному на всіх існуючих рівнях або тільки на деяких з них. Кінцева ціль переказу, за Коміссарова, полягає у встановленні максимальному ступені еквівалентності на кожному рівні.

Вивчення рівнів еквівалентності дуже важливо не тільки для теорії, але і для практики перекладу, тому що дозволяє визначити, який ступінь близькості до оригіналу перекладач може досягти в кожному конкретному випадку.

Специфіка перекладу, що відрізняє його від всіх інших видів мовного посередництва, полягає в тому, що він призначений для повноправною заміни оригіналу і що рецептори перекладу вважають його повністю тотожним початкового тексту. Разом з тим, очевидно, що абсолютна тотожність перекладу оригіналу недосяжна і що це аж ніяк не перешкоджає здійсненню міжмовної комунікації. Справа не тільки в неминучих втратах при передачі особливостей поетичної форми, культурно-історичних асоціацій, специфічних реалій та інших тонкощів художнього викладу, але і в розбіжності окремих елементів сенсу в перекладах найелементарніших висловлювань.