Тема 3. Основні етапи розвитку групи в тренінгу 27

Ідеальна модель динаміки групи 30

Як спрямувати процес навчання на користь учасникам ? 34

Третя стадія - переоцінка 37

Четверта стадія - дія 37

людини оптимальні поведінкові навики, що реалізується за до­помогою таких методів:

• Позитивного і негативного підкріплення (спрямовані на розрив небажаного зв'язку між умовним подразником і реакці­єю а/або заміну її новою);

• Покарання (поєднання неприємного впливу з ситуацією, як правило, приємною);

• Систематичної десенсибілізації (поєднання станів ре­лаксації з пред'явленням ситуації, яка викликає тривогу);

• Вікарного на учіння (на учіння через спостереження мо­делей оптимальної поведінки).

Для успішного перенесення набутих у групі навичок у реальне життя учасники тренінгу часто одержують домашнє завдання.

Драм і Нотт описали такі види життєвих умінь, які набува- ється в біхевіоральних групах: управління тривогою, плану­вання кар'єри, прийняття рішень, батьківської функції, кому­нікативні уміння й тренінг впевненості в собі.

Класифікація тренінгових груп на основі критерію Ж.Годфруа

Групи інтрапсихічного напряму		Поведінкові групи
	Групи зустрічей		Т-групи
	Гештальтгрупи		Групи тренінгу умінь
	Групи трансактного аналізу		Групи тілесної терапії
	Психоаналітичні групи		Групи танцювальної терапії
	Групи,які використову­ють психосинтез		НЛП-групи
	Групи арттерапії		Психодраматичні групи

Тренінгові групи (Т-групи)

Прийнято вважати, що перші тренінгові заняття були про­ведені учнями К. Левіна в США. Він стверджував, що для того, щоб виявити і змінити свої не адаптивні установки та виробити нові форми поведінки, люди повинні вчитися бачирги себе таки­ми, якими їх бачать інші.

Навчання тому, як учитися, спирається на навчальний цикл, який складається з уявлення про самого себе, зворотного зв'яз­ку,експериментування.

Впродовж усього часу розвитку групи її учасники розкри­вають своє сприймання, дії, і це називається представленням самого себе. Вільно розкривати себе можна за умови постійної праці над усвідомленням себе. Даний процес представляється з допомогою моделі, яка має назву "вікно Джохарі" (на честь її авторів Джозефа Л афта і Гаррі Ін грама).

Для побудови ефективних стосунків потрібно збільшити відкриту зону і зменшити сліпу, яка закрита для всіх зон. Слі­па зона зменшується, коли член групи стає відвертішим. Коли зменшується закрита зона, партнер одержує інформацію, за до­помогою якої він може зменшити вашу сліпу зону. Зменшення сліпої зони веде до збільшення самоусвідомлення, а це допома­гає бути ще відвертішим з іншими людьми.

Зони мого "Я"

1	2	Відома іншим Невідома іншим
Відкрита зона	Невідома зона
Моє "Я відкрите і мені,	Моє "Я" закрите для мене,
й іншим	відкрите для інших
3	4
Закрита зона	Сліпа зона
Моє "Я"	Моє "Я" невідоме ні мені,
закрите для інших	НІ ІНШИМ

Важко уявити групову роботу без зворотного зв'язку. Останній здійснюється тоді, коли один учасник групи повідо­мляє про свої реакції на поведінку інших. Зворотний зв'язок, таким чином, дозволяє індивідумам контролювати й виправ­ляти неадекватну поведінку, дає інформацію про "сліпі плями".

Члени групи навчаються не тільки з допомогою зворотного зв'язку, але й вчаться використовувати досвід, проводити до­слідження та аналізувати власні переживання.

Групи зустрічей

На відміну від Т-групі групи зустрічей більше орієнтовані наріст окремої особистості, ніж на вивчення групової динаміки.

У.Шутц виділяє такі основні поняття груп зустрічей: само­розкриття, усвідомлення самого себе, відповідальність, увага до почуттів, "тут і зараз".

Основний напрям діяльності цих груп полягає у формуван­ні інтенсивного спілкування, при цьому, звичайно, конкретні теми для дискусії спеціально не плануються - дискутуються різні прояви взаємовідносин учасників у цій групі.

Гештальт-групи

Важливе місце в структурі психологічного тренінгу розви­тку самосвідомості займають техніки і прийоми гештальттера- пії, основною метою якої, згідно Ф.Перлза - її засновника, - є надання допомоги людям у вмінні стати реальними, навчити­ся мати власну позицію, розвинути власний центр, зрозуміти основу екзистенціалізму: троянда це троянда. "Я є той, хто я є, і в даний момент я не маю можливості відрізнятися від того, що я є".

Для гештальттерапевтів самосвідомість - це одночасно фі­зичне, емоційне і розумове усвідомлення, яке проявляється на трьох рівнях, які відповідають різним напругам поля "орга­нізм - середовище": усвідомлення свого "Я" (внутрішня зона); усвідомлення світу, оточуючого середовища (зовнішня зона); усвідомлення того, що знаходиться між ними, тобто, зони уяви, фантазії. Коли ми знаходимося в середній зоні, то, насамперед, працюємо з нашим минулим і майбутнім: пригадуємо, будує­мо плани, сподіваємося тощо. Самоорганізація організму зале­жить від усвідомлення теперішнього і від здатності жити пев­ною мірою за принципом "тут і тепер".

Процес саморегуляції організму веде до формування фігу­ри або гештальту. Фігурою є те почуття, яке переважає над усі­ма іншими почуттями і думками. Гештальт завершується, тоб­то втрачає свою значимість, як тільки потреба задоволена. Він відходить на другий план, звільняє місце для формування но­вого гештальту (фігури). Процес створення і розпаду гешталь­ту може займати практично будь-які проміжки часу: від 1 се­кунди до цілого життя.

До незавершеного гештальту веде незадоволена потреба, що породжує багато складних проблем, так як невідредаговане або невиражене почуття (наприклад, невисловлена злість по відно­шенню до вчителя або почуття провини перед батьками) здій­снює деструктивний вплив на психічні процеси. Задачею ге- штальттерапевта є допомогти члену групи виділити цю "фігу­ру" з "фону" для того, щоб невідредаговані почуття знайшли своє вираження. Якщо це відбувається, то говорять про "завер­шення гештальту".

Для того, щоб бути здатним формувати і завершувати ге- штальти, людина повинна повністю усвідомлювати саму себе в певний момент. Усвідомлення й зосередження на теперішньо­му є також ключовим поняттям у гештальтеорії.

Згідно з гештальтеорією ми організовуємо своє сприйман­ня оточуючого світу через протилежності. Для розвитку само­свідомості велике значення має робота з протилежностями на­шого "Я" - "нападника" і "захисника". Упродовж життя кожна людина випробовує протилежні почуття: ми кохаємо й ненави­димо, щасливі і одночасно засмучені, коли завершуємо якусь справу, якій було присвячено багато часу і т.п. повністю усві­домлюючи кожну частину такої протилежності (замість запе­речення менш привабливої її частини), ми більшою мірою по­чинаємо усвідомлювати самих себе і свої бажання.

Ф.Перлз виділяє 4 захисні механізми, які перешкоджають розвитку самосвідомості і досягненню людиною психологічної зрілості: злиття, ретрофлексія, інтроєкція і проекція. Ці меха­нізми можна було б назвати дефектами самосвідомості, оскіль­ки вони відіграють деструктивну роль в розвитку психіки; по- збавляючи психіку від стану дискомфорту, вони одночасно по­збавляють людину можливості адекватно оцінювати себе і своє місце у світі.

Злиття - це невротичний механізм уникнення контакту. Воно виникає тоді, коли індивід не може диференціювати себе й інших, не може визначити, де закінчується його "Я" і почина­ється "Я" іншої людини. Деякі батьки, які демонструють гіие- ропіку стосовно своєї дитини, не можуть прийняти навіть дум­ки про передачу їй відповідальності за власне життя, оскільки не поділяють у психологічному плані її та себе.

Ретрофлексія - це захисний механізм, пов'язаний з форму­ванням ставлення до самого себе як до стороннього об'єкта, він має 2 типи процесів: суб'єкт робить самому собі те, що він хо­тів би, щоб зробили йому інші. Наприклад, самотня жінка ку­пує собі букет квітів на 8 Березня.

Інтроєкція - це тенденція людини привласнювати переко­нання, установки інших людей без критики, спроб їх замінити й зробити своїми. Усе це гальмує процес формування її власної особистості.

Проекція - пряма протилежність інтроєкції, тобто тенден­ція перекладати відповідальність за процеси, які відбуваються всередині "Я", на оточуючий світ.

Основна мета гештальттерапії - це розблокування самосві­домості й допомога людині в досягненні зрілості, тобто уміння знаходити джерела підтримки в самому собі.

Транзактний аналіз у групі

Творцем транзактного аналізу є Ерік Берн. Його концепція виходить зі здатності індивіда усвідомлювати свою поведінку й відокремлювати неадекватності її структури ("патерни") від себе. Оскільки людина має право вибору, вона може стати не­залежною від свого минулого, від нав'язаних їй стереотипів по­ведінки, змінивши долю, "життєвий сценарій".

Е.Берн виділяє 3 его-стани: "Батько" ("Мати"), "Дитина", "Дорослий". Тр.аналіз включає в себе структурний аналіз, ана­ліз ігор і сценаріїв.

"Батько" - це его-стан з інтеріорізованими нормами, вимо­гами і заборонами.

"Дитина" - его-стан, який може проявлятися як поведінка адаптованої дитини, що діє під батьківським впливом або діє самостійно у вираженні творчості, гніву або люті.

"Дорослий" - его-стан, що втілює в собі одночасно об'єктивну, розсудливу й водночас емпатійну, доброзичливу частину особистості.

За Е.Берном, усвідомлення свого актуального его-стану - перший крок до зміни поведінки в бік її оптимізації.

Основними типами терапевтичних впливів у групі ТА є: опитування, специфікація - деяка заява психолога, у якій фік­сується певна інформація у свідомості і терапевта, і клієнта; конфронтація, мета якої - за допомогою специфікованої ін­формації, вказівкою на непослідовність привести в збентежен­ня один із его-станів клієнта; пояснення - спроби психолога працювати з Дорослим клієнтом; ілюстрація - коротка істо­рія, аналогія, порівняння; інтерпретація - тлумачення випадку термінами структурного аналізу.

ТА використовується в процесі тренінгової роботи, допома­гає учасникам ясніше й чіткіше усвідомити неконструктивні способи спілкування. Н-д, викладач, який.займає его-стан Роди­ча, цим самим різко звужує діапазон можливостей спілкування рамками "зверху-вниз". Крім цього, батьківське "Я" стає звич­ним станом у взаємодії зі студентами, у спілкуванні з колегами, у сім'ї, що призводить до конфліктів та інших негативних явищ.

Усвідомлення різних своїх его-станів, здатність "відкрити дорогу" і Дитині, і Дорослому як у внутрішньому діапазоні, так і у зовнішніх комунікаціях, розширює сферу самосвідомості і зрештою оптимізує процес життєдіяльності людини.

Психодраматичний підхід

У груповому процесі для вивчення внутрішнього світу лю­дини використовується драматична імпровізація. Головне в психодрамі - рольова гра.

Під рольовою грою Д.Кіппер розуміє поведінку, яку вико­ристовує той, хто грає за своїм свідомим рішенням або на про­хання оточуючих. Антропологи виявили 6 основних функцій рольових ігор: полегшити почуття безнадійності й невпевне­ності; зменшити почуття страху; вселити надію; сформувати відчуття власного "Я"; зцілити; і, нарешті, допомогти взаємо­розумінню між людьми.

Фундатор псих одрами Д.Морено сформулював 2 ключо­вих поняття: спонтанність і момент перебігу. Він описував по­ведінку й самосвідомість із точки зору ролей. На його думку, не ролі народжуються із власного "Я", а власне "Я" народжується із ролей.

Лікувальний ефект псих одрами досягається за рахунок катарсису й навчання. Д.Морено розрізняв два види катарсису: катарсис дії, якого може досягти активний учасник псих од­рами, і катарсис інтеграції, що переживають всі учасники гру­пового процесу завдяки ідентифікації себе з іншими дійовими особами.

Другий лікувальний ефект псих одрами - навчання рольо­вим іграм, тобто навчання спонтанності й розширення наявно­го репертуару ролей.

Сеанс класичної псих одрами складається з трьох стадій: "розігрівання", дії та взаємодії з групою (обмін почуттями) або завершальної стадії. Керівника психодраматичної дії назива­ють режисером, який грає три ролі: продюсера, терапевта й ана­літика. Член групи, який є суб'єктом конкретної психодрама­тичної дії ("протагоніст"), показує події зі свого життя. Учас­ник, який задіяний у роботі з протагоністом, виконує роль до поміжного "Я" (дзеркального "Я"), аудиторія складається з тих членів групи, які не грають ролі в цій психодраматичній дії. Ау­диторія емоційно включається в психодраму (те, що відбува­ється на імпровізованій сцені), може досягти стану інсайту сто­совно власних проблем.

Методичні прийоми й процедури псих одрами використо­вуються в різних групових моделях, наприклад, у групах зу­стрічей, гештальтерапії та тренінгів умінь.

Так, наприклад, внаслідок достатньо високої ригідності де­яких людей надзвичайно ускладнюється процес усвідомлен­ня ними своєї поведінки, авторитаризму. Люди іноді не помі­чають того, наскільки їх правила життя і спілкування прони­зані умовностями, позбавлені безпосередності і індивідуалізму. Техніки псих одрами дають можливість продемонструвати лю­дині її поведінку ніби зі сторони, причому ця демонстрація не має принизливого характеру, але змушує ЇЇ багато чого відкри­ти в собі, переосмислити.

Тілесно-орієнтований підхід

Останнім часом психотерапія, орієнтована на тіло, завойо­вує саме широке визнання з боку психологів і психотерапевтів. Основоположником тілесної терапії є Вільгельм Райх. Його вчення про біоененргію, яка проходить крізь тіло, перегукуєть­ся зі східним вченням (н-д, йоги) про енергетичні канали (ме­ридіани) і енергетичні центри (чакри). В.Райх пов'язував енер­гію з хронічним м'язовим напруженням. Він стверджував, що немає невротичного індивіда, в якого не було б напруження в животі. Він створив методики для зменшення хронічного на­пруження в кожній групі м'язів.

На думку В.Райха, невротичні й психосоматичні проблеми є результатом застою біологічної, сексуальної за своєю приро­дою енергії, яку він назвав оргонною. Застій приводить до фік­сації енергетичних блоків на тій чи іншій групі м'язів, створю­ючи в них напругу, яка з часом стає хронічною. Так з'являється "м'язевий панцир", який можна вважати універсальним екві­валентом подавлення емоцій. "М'язевий панцир" стає осно­вою формування "броні характеру", яка створює сприятли­ве підґрунтя для розвитку невротичного характеру. В.Райх в "м'язевому панцирі" виділив 7 основних захисних сегментів (у йозі - 7 чакр), які утворюють ряд із 7 кілець і у горизонтальній площині перетинаються з тілом. Вони розміщені в зоні очей, рота, шиї, грудей, діафрагми, попереку і тазу.

Райхіанська тілесна терпія спрямована, перш за все, на від­новлення вільного протікання оргонної енергії через тіло шля­хом "розпускання панциру" в кожному сегменті. Для досягнен­ня цієї цілі використовуються 3 основні техніки:

• глибоке дихання, через яке накопичується енергія;

• мануальний вплив на хронічні м'язеві зажими (массаж, тиск, поглажування, розминання м'язів);

• вербальний аналіз і відверте припрацювання разом з клі­єнтом причин виникнення м'язевих зажимів.

Тілесні терапевти намагаються подолати бар'єри психічного й фізичного, підкреслюючи важливе значення інтеграції тіла й розуму. Дослідження С.Джурарда, Л.Джонсона та ін. виявили високу позитивну кореляцію між задоволеністю тілом і задово­леністю собою, а задоволеність собою є, на їх думку, психоло­гічним механізмом поведінкової підструктури самосвідомості.

Отже, всі форми групової роботи можна звести до трьох мо­дусів. Так, О. Г.Лідере вважає, що групова психологічна робота - це узагальнена назва для декількох принципово різних моду­сів психологічної роботи з групою. Виділяють три таких моду­си: групова психотерапія, групове психологічне навчання і гру­повий особистісний тренінг (тренінг особистісного росту). Всі ці модуси потребують знань про групову динаміку. Якщо пси­холог спеціалізується в одному з таких модусів психологічної групової роботи, то він легко може володіти іншими модусами.

Характеристика вказаних модусів представлена в таблиці.