Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
зовнішня політика петра 1.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
37.93 Кб
Скачать

2. Зовнішня політика Петра I

Азовські походи В кінці XVII століття поновилися активні військові дії проти Туреччини. Це визначалося рядом причин: був потрібний вихід до моря, необхідно було покінчити з постійними вторгненнями Кримського ханства в південноруські землі та забезпечити можливість більшого використання та заселення родючих земель Півдня. При підготовці першого Азовського походу були враховані помилки Кримських походів Голіцина в 1687 і 1689 рр..  Основний удар у 1695 році був направлений на турецьку фортецю Азов у ​​гирлі Дону. Для походу до Азова виділили 31 тисячі чоловік, добірні російські полки. Облога Азова тривала три місяці і лаврів російській зброї не принесла. Незважаючи на ретельну підготовку, перший Азовський похід не приніс успіху. Було відсутнє єдине командування, не було досвіду облоги сильних фортець, не вистачало артилерії. А головне, у облягали не було флоту, для того щоб блокувати Азов з боку моря і перешкодити доставці підкріплень, боєприпасів та продовольства обложеним.  З осені 1695 почалася підготовка до нового походу. Указ про будівництво флоту було видано в січні 1696 Петро влаштовує верфі у Воронежі та інших навколишніх місцях. Було побудовано 2 великих корабля, 23 галери, 4 брандера і 1300 стругів. Сюди ж, до Воронежа, стягнули війська - до 40 тисяч солдатів і стрільців. До Азову рушила армія, вдвічі більша, ніж в 1695 р., і 19 липня 1696 Азов було взято.  Це був перший великий зовнішньополітичний успіх Петра I. Тим не менш, Османська імперія продовжувала контролювати Керченську протоку і Чорне море, оволодіти яким можна було тільки в результаті тривалої і важкої війни, в якій були потрібні союзники. Їх пошуки стали однією з причин "Великого посольства" в Західну Європу (1697-1698). 

Велике посольство

Ідея «Великого посольства» (березень 1697 - серпень 1698 р.) формально мало на меті відвідати столиці ряду європейських держав для укладання союзу проти Туреччини. Великими послами були призначені генерал-адмірал Ф.Я. Лефорт, генерал Ф.А. Головін, начальник Посольського наказу, і думний дяк П.Б. Возніцин. У посольство входило 280 осіб, у тому числі 35 волонтерів, котрі їхали на навчання ремесла й військовим наук, серед яких під ім'ям Петра Михайлова був і сам цар Петро. Шлях посольства лежав через Ригу і Кенігсберг до Голландії, що була в той час крупнейшей морською державою Європи (флот її становив 4/5 всього европей ¬ ського флоту), і Англію. З Англії посольство повернулося в Гол ¬ Ланда, потім воно відвідало Відень. Надалі передбачалося попрямувати до Венеції. Крім переговорів і з'ясування розстановки сил у Європі, Петро багато часу присвятив вивченню кораблебудування, військової справи, знайомству з передовою військовою технікою, різними сторонами життя європейських країн. Він відвідував верфі і арсенали, мануфак ¬ тури та школи, монетні двори і фортеці, театри і музеї, парламентсь ¬ мент і обсерваторію. Протягом декількох місяців Петро сам робо ¬ тал як тесляр на верфях Ост-Індської компанії в Голлан ¬ дии, освоюючи корабельне справа, і отримав відповідний диплом тесляра-корабела. Побудований за участю царя корабель «Петро і Павло» кілька разів ходив до Ост-Індії. «Великі посли» активно прагнули налагодити торгові, технічні й культурні зв'язки з розвиненими ев ¬ ропейское державами. Тим часом відносини в Європі в цей час складалися не на користь продовження війни з Туреччиною, і незабаром (14 січня 1699 р.) Росії, як і іншим країнам - членам «Священної ліги», довелося піти на перемир'я, укладене в Карловцях. Одночасно Петро переконався, що ан ¬ тітурецкая коаліція розпалася, але склалася сприятлива зовнішньополітична обстановка у боротьбі за Балтику, так як найбільші європейські держави були зайняті майбутньою війною за испан ¬ ське спадщину (1701-1714)-боротьбою за великі володіння в Європі і Америці в зв'язку з відсутністю прямого спадкоємця після смерті іспанського короля Карла II. Петро добре розумів, що саме через Балтійське море можливо встановлення міцних свя ¬ зей з розвиненими країнами Европи.Летом 1698 р. Петро несподівано довелося перервати поїздку. У Відні він отримав повідомлення про новий стрілецькому заколоті в Москві. Ще до приїзду Петра заколот був пригнічений урядовими військами. Стрілецькі полки, йшли на Москву, були розбиті під Новим Єрусалимом (нині район міста Істри під Москвою). Більше 100 стрільців стратили, багато з них були покарані батогом і заслані в різні міста. Петро після повернення змусив переглянути вирок. Він особисто очолив нове слідство. Було встановлено зв'язок повсталих стрільців з московським боярством і опальної Софією. Стратили вже більше 1000 стрільців, в стратах брали участь сам цар і його прибли ¬ женние. Софія, постригу в черниці під ім'ям Сусанни, під найсуворішим наглядом прожила до кінця свого життя в Новодівичому монастирі (1704).

2.2. Північна війна

Основним напрямом зовнішньої політики Росії у розглянуту епоху стала боротьба за вихід до Балтійського моря, а її змістом стала тривала, яка зайняла майже всі роки петровського правління Північна війна (1700-1721). Проте, не заперечуючи такого серйозного і масштабного підприємства, як заняття російськими Прибалтики, слід відразу зробити одне важливе уточнення: Росія боролася з державою, яка перебувала не в розквіті літ, а скоріше на заході. Міць Швеції була вже непоправно підірвана і участю в тридцятирічної війні (163-1648) і низкою великих втрат у військовій силі і військовому флоті, понесених у другій половині XVII в. від Польщі.Уклавши перемир'я з Туреччиною (1700), Росія в союзі з Саксонією, її курфюрст Август II був од ¬ новременно польським королем, і Данією (так званий Північний союз) оголосила в 1700 р. війну Швеції. Однак невелике шведське держава виявилася набагато краще готовий до війни, ніж його суперники. На чолі його армії став молодий король Карл XII, чудовий полководець. У 1700 р. Карл, висадивши під Копенгагеном десант, змусив Данію капітулювати; після цього він перекинув війська до Прибалтики, атакувавши з тилу російську армію, безуспішно осаджала Нарву. Під час Нарвського битви Петрові було 28 років, його противнику Карлу XII - 18 років, у Петра було 35 тисяч солдатів, у Карла -8 тисяч. І все ж напередодні битви струсивший Петро залишив свою армію, довіривши її авантюристові графу де Круа, який у розпал битви здався шведам разом з іншими іноземними пройдисвітами, командував військами Петра. Скільки ж необхідно було військ для перемоги над 8-тисячним загоном Карла XII. Адже Петро і так мав воїнів більше, ніж Карл, у п'ять разів. Під Нарвою адже були хвалені петровські війська. Північна війна почалася через 11 років після сходження на престол Петра. Цей термін цілком достатній, щоб поліпшити армію, при батькові Петра остаточно добівшую Польщу. І де, нарешті, хвалений військовий і організаційний геній Петра?Страшної поразки поставило Росію на грань катастрофи. Ціною неймовірних зусиль створювалися нові полки, офі ¬ церскіе кадри, зміцнювалися міста. В умо ¬ виях браку металу в переплавку йшли церковні дзвони. У 1704 р. влада в Польщі перейшла в руки швед ¬ ського ставленика Станіслава Лещинського, а в 1706 р. Карл змусив польського короля Августа II до капітуляції і виходу з Північного союзу. Росія залишилася на самоті, втративши останнього союзника. У 1708 р. головні сили шведської армії рушили на Москву. Були зайняті Мінськ, Могильов. Російська армія відступала. Проте йти далі на Смоленськ і Москву Карл не зважився. Він відвів ар ¬ мию на Україну, де, розраховуючи на підтримку зрадника Івана Ма ¬ зепи, припускав провести зиму, з'єднавшись з йшов до нього з Прибалтики з великим запасом боєприпасів і продовольства корпусом генерала Левенгаупта. Однак цим планам не судилося збутися. 28 вересня 1708 біля села Лісовий (поблизу Могилева) корпус Левенгаупта був перехоплений і розбитий загоном Шереметьєва (а зовсім не Петром I). В результаті битви під Лісовий Карл XII втратив настільки потрібних йому підкріплень та обозу. Одночасно розрахунок Карла XII на посилення шведської армії у зв'язку з переходом на її бік гетма ¬ на України І. Мазепи не виправдався: тільки незначна частина козацтва, обманута гетьманом, перейшла на бік шведів. Вранці 27 червня 1709 р. сталося бій між військами Петра I і Карла XII під Полтавою (Полтавськабитва) зовсім треба сказати не грандіозне або того гірше епохальне, тиражовані у вітчизняній історіографії. З російської сторони в Полтавській битві Брати участь ¬ ло безпосередньо лише десять тисяч солдатів (і ще трид ¬ цять тисяч стояли в резерві). У шведів - шістнадцять тисяч. Проти чотирьох шведських знарядь були виставлені сімдесят два російських (а за іншими даними - сто двенад ¬ цять). Потрібно підкреслити, що мова йде про свіжі російських частинах і гранично виснажених шведських, кото ¬ рие діяли на ворожої їм території, не напів ¬ чаю ні підкріплень, ні провіанту, ні боєприпасів. Не дарма В.О. Ключевський, якого ніяк не можна запідозрити в русофобії, так і писав: «Соромно було б програти Полтаву ... російське військо, їм (Петром) створене, знищило шведську армію, тобто 30000 охлялих, обносилися, деморалізованих шведів, яких затамувавши ¬ мив сюди 27-річний скандинавський бродяга ».Здавалося, настав час для рішучого удару по Швеції, але його не сталося. «У Петра зародився спорт, - пише Ключевський, - полювання втручатися в справи Німеччини. Розкидаючи своїх племінниць за різними глухим кутках німецького світу, Петро втягується в придворні чвари і дрібні династичні інтереси величезної феодальної павутини. Ні з того, ні з сього Петро вплутався в розбрат свого мекленбургского племінника з його дворянством, а воно через братів своїх ... посварило Петра з його союзниками, які почали прямо ображати його ». Німецькі відносини перевернули всю зовнішню політику Петра, зробили його друзів ворогами, не зробивши ворогів друзями, і він знову почав кидатися з боку в бік, ледве не був заплутаний в задум повалення ганноверського курфюрста з англійського престолу і відновлення Стюартів. Коли ця фантастична затія розкрилася, Петро поїхав до Франції пропонувати свою дочку Єлизавету в нареченої малолітній короля Людовика XV ... Головне завдання, яке стояло перед Петром після Полтави рішучим ударом змусити світ у Швеції, розмінялася на саксонські, мекленбургскіе і датські дрібниці, продовжив млосно дев'ятирічну війну ще на 12 років. Закінчилося це тим, що Петру ... довелося погодитися на світ з Карлом XII. «Петро зобов'язався допомагати Карлу XII повернути йому шведські володіння в Німеччині, відібрання яких він сам найбільше сприяв і зігнати з польського престолу свого друга серпня, якого він так довго і платонічно підтримував».

Нарешті 30 серпня 1721 р. у фінському місті Ніштадті був підписаний російсько-шведський мирний договір. Північна війна завершилася. Росія отримувала Інгерманландію, частина Карелії, Естляндію і Ліфляндію з го ¬ родами Рига, Дерпт, Нарва, Виборг, Корела, острови на Балтиці Даго і Езель. За придбані землі Росія виплатила 1,5 млн. руб. Фінляндія поверталася до складу Швеції. За прибалтійським дворянством і городянами, переважно німцями, було закріплено їх права та привілеї. Цілий місяць в Петербурзі проходили урочистості з нагоди по ¬ біди. По першому санному шляху Петро виїхав до Москви, де урочиста ¬ ства були продовжені. Сенат удостоїв Петра чином адмірала, ти ¬ Тулома «батька Вітчизни імператора Всеросійського Петра Великого».