Змістовий модуль 1 "Теоретико-методологічні основи психологічного тренінгу"

Тема 1. Теоретико-методологічні основи психологічного тренінгу

• Коротка історія розвитку групових методів терапії і прак­тичної психології;

• Поняття про соціально-психологічний тренінг;

• Основні характеристики та атрибути тренінгу;

• Цілі і завдання тренінгових груп.

Останні 20-30 років, з точки зору психології, виділяються тим, що практична психологія з кожним роком усе ширше ви­користовувала групові форми роботи, серед яких особливе міс­це займають тренінги. Вони є найбільш динамічними в розви­тку методології й методів соціальної роботи. Своєю ефектив­ністю, конфіденційністю, внутрішньою відкритістю, психоло­гічною атмосферою, індивідуальною й груповою рефлексією та іншими явищами тренінг приваблює всіх його учасників і заці­кавлює тих, хто не брав у ньому участі.

ПСИХОТРЕНІНГ - що це таке? Від відповіді на це запи­тання буде залежати розуміння ролі тренера і вимог до учасни­ків. Звичайно, на це питання є багато точок зору і трактувань.

Тренінг, вважають фахівці, подібний до самого життя в мі­ніатюрі. Описати тренінг словами людині, яка не відчула його на власному досвіді, так само складно, як висловити внутрішні переживання закоханої людини людині, яка не кохала. Краще пройти через тренінг самому і пересвідчитися, що світ групової роботи є захоплюючою подорожжю для розуму і душі.

Із соціальної психології відомо, що люди ставляться до тих, хто не змагається з ними, не суперечить, не конкурує, краще. І навпаки, зазвичай ставляться гірше до тих, кого сприймають як опонентів, супротивників. Аби досягти життєвого успіху, до­цільно порозумітися, налагодити конструктивні взаємини з ін­шими, а для цього слід навчитися уважно слухати співрозмов­ників, сприймати їх доброзичливо, шукати в них позитивні риси, взаємодіяти, загалом змінити притаманний людині потяг до зма­гання. Тренінг дає не лише специфічні знання та навички з на­вчальної тематики, а й допомагає змінити неконструктивне став­лення до інших людей на ефективну модель співробітництва.

Коротка історія розвитку групових методів терапії і прак­тичної психології

Той факт, що впливати на групу - в цілях лікування, зокре­ма - буває іноді ефективніше, ніж на одну людину, знали на­віть наші пещерні предки. Шаманська практика також показа­ла успішність публічного застосування обрядових і ритуаль­них процедур для лікування хворих.

Першою спробою дати науково-теоретичне пояснення про­цесам виліковування в групі слід вважати теорію "тваринного магнетизму" Франца Антона Месмера - австрійського ліка­ря, який практикував в Парижі в кінці XVIII ст. суть цієї теорії полягала в наступному: існує деякий магнетичний флюїд, який у випадку нерівномірного розподілення всередині організму людини викликає хворобу; задача лікаря - з допомогою спе­ціальних маніпуляцій гармонійно перерозподілити флюїди і тим самим вилікувати хворого. Однак ця теорія була повністю заперечена, ніяких флюїдів не існує. Ніхто з вчених того часу не звернув увагу на соціально-психологічні ефекти, пов'язані з міособистісною взаємодією лікаря і хворого, з цілитель ним впливом групи.

Фактично до середини XIX ст. ці ефекти не вивчалися до­слідниками. Шотландський лікар Дж.Брейд (І843) запропо­нував замість терміну "тваринний магнетизм" термін "гіпно­тизм", пов'язуючи психологічний механізм месмерівського лі­кування зі сном. Гіпнотичні явища в цей період викликали ве­личезний інтерес психіатрів. Гіпнотичний стан трактувався як звуження свідомості в результаті концентрації уваги під впли­вом навіювання. Причому навіювання є загальним психологіч­ним феноменом, який проявляється в міжособистісних стосун­ках; у формі гетеро- і аутосугестії навіювання приводить до не­критичного засвоєння певних переконань, суджень, почуттів.

Існують інші джерела групових психологічних методів - дослідження соціологів і соціальних психологів. Першими соціологами, які вивчали групові методи, були Е.Дюркгейм і Г.Зіммель (кін. XIX - поч. XX ст.) Вони вказували на те, що "тренінг" відрізняється від психотерапевтичних груп, зокрема, тим, що він має справу зі здоровими людьми.

В психоаналізі теж використовувалися групові методи ро­боти, хоча сам З.Фрейд ніколи навіть не намагався проводи­ти групову психотерапію. Це робили його послідовники - А.Адлер. Саме група, на його думку, впливає на цілі і ціннос­ті людини, допомагає їх модифікувати. Адлер створив центри групових занять, орієнтованих не на елітарну психоаналітичну роботу (як це було поширено в Європі), а на лікування пред­ставників пролетаріату - хворих алкоголізмом, неврозами, лю­дей з сексуальними порушеннями. Він організував дитячі тера­певтичні групи, в яких застосовувалися методи загальної дис­кусії і обговорення проблем з участю батьків.

Вважається, що перші тренінгові групи, спрямовані на під­вищення компетентності в спілкуванні, були організовані учнями Курта Левіна в США й одержали назву Т-групи. Саме ідеї К.Левіна лежали в основі концепції лабораторного тренін­гу в США, а саме "теорія поля" визначила розвиток уявлень про групову динаміку і інші групові феномени.

Із біхевіоризму народилися групи тренінгу умінь, орієнто­вані на поведінкові моделі навчання.

Говорячи про історію групових методів не можна не згада­ти і Джекоба Морено, легендарну людину, який створив психо- драму, організував першу професійну асоціацію групових пси­хотерапевтів, заснував перший психологічний журнал з гру­пової психотерапії. Не дарма його вважають батьком групової психотерапії (хоча це не зовсім справедливо, адже групові ме­тоди виникли набагато раніше до нього).

Зверніть увагу, що більшість шкіл тренінгів виникли в руслі основних напрямів світової психології - психоаналізу, біхеві­оризму, гештальт-психології, гуманістичної психології. Майже всі вітчизняні школи тренінгу опираються на теоретичні кон­цепції, які прийшли до нас із Заходу.

Поняття "соціально-психологічний тренінг", яке зараз ши­роко використовується в психологічній практиці, ввів М. Фор- верг. У вітчизняній практиці першою фундаментальною пра­цею з теорії тренінгу була праця Л.А.Петровської (1982 р.).