Література:

1. Арутюнов В. X., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. =144 с.

2. Гетманова А.Д. Логика для юристов. – М.: Омега- Л., 2005. – 418 с.

3. Грядовой Д.И. Логика: Практический курс основ формальной логики. – М.:Щит-М, 2004 – 255 с.

4. Далидов И.В. Логика: Учебник. – М.: Дащков и К, 2004. – 347 с.

5. Ивин А.А. Логика: (Учебник для вузов). – М.: Гардарики, 2004. – 347 с.

6. Петровська І.Р. Логіка. – Львів: Нац. ун-т „Львів. політехніка”, 2004.– 147с.

7. Гладунский В.Н. Логіка: Навч. посібник. – Львів: Афіша, 2002. – 358 с.

8. Бандурка О.М. Курс логіки. Підручник. – К.: Літера, 2002. – 159 с.

Тема 3. Судження як форма абстрактного мислення

План:

1. Судження як форма мислення: структура, мовні форми вираження судження, прості і складні судження.

2. Логічна характеристика простого судження. Види простих суджень: атрибутивні, судження існування, судження з відношенням.

3. Розподіленність термінів у судженнях.

4. Логічна характеристика складних суджень. Види складних суджень: єднальні, розділові, умовні, еквівалентні. Логіка висловлювань.

5. Модальність судження. Основні види модальності.

Судження – форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв’язки предметів і явищ з їх ознаками або відношення між предметами і явищами.

Кожне судження логічний підмет – поняття про предмет думки. (S).

Предикат судження (логічний присудок) – поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується (Р).

Суб’єкт і предикат судження називаються термінами судження. Терміни судження є логічними змінними.

Зв’язка в судженні відображає зв’язок, який існує між предметом думки (S) та його властивостями і зв’язками (Р). Зв’язка виражається словами „є”, „належить”, „не є”, „не належить”. Зв’язка є логічною постійною.

Граматичною формою судження є двоскладне різновид не речення. Питальні і окличні речення, як правило, не виражають судження.

Прості судження – це судження, структура яких виражається одним суб’єктом (S) і одним предикатом (Р).

Складні судження – це судження, які складаються з декількох простих суджень.

Істинні судження – судження, зміст яких вірно відображає дійсність.

Хибні судження – судження, зміст яких дійсності не відповідає.

Види простих суджень: атрибутивні, судження існування, судження з відношенням

Атрибутивне судження (з лат. належність) – судження, в якому стверджується чи заперечується наявність певних властивостей у предметів чи явищ.

Судження існування – судження, в якому стверджується сам факт існування предмета чи явища.

Судження з відношенням – судження, в якому відображено зв’язки між предметами і явищами, чи відносини між їх ознаками.

З точки зору формальної логіки важливо знати, яка інформація насправді наявна в судженні, а яка відсутня, але з тих чи інших причин може домислюватися тими, хто її отримує. Ця проблема розв’язується за допомогою понять „розподілений термін” і „нерозподілений термін”.

Розподілений термін – термін, який мислиться у повному обсязі, тобто обсяг якого повністю включається в обсяг іншого або повністю з нього виключається.

Нерозподілений термін – термін, обсяг якого тільки частково включається в обсяг другого або лише частково виключається з нього.