
- •Тема 1. Персонал організації як об'єкт менеджменту
- •1.1 Управління персоналом у контексті організаційного менеджменту
- •Мал. 1.1 Класифікація персоналу
- •1.2 Еволюція концепцій менеджменту персоналу
- •Система управління людиною в організації
- •Ресурсами менеджмент
- •1.3 Особливості менеджменту персоналу в закордонних країнах
- •Тема 2. Методологія менеджменту персоналу
- •2.1 Предмет і ціль дисципліни “Менеджмент персоналу”
- •2.2 Полідисциплінарні зв'язки менеджменту персоналу
- •2.3 Значення менеджменту персоналу для ефективного управління підприємством (організацією)
- •Тема 3. Ресурсне забезпечення менеджменту персоналу
- •3.1 Маркетинг персоналу в умовах ринкової економіки
- •3.2 Зовнішні і внутрішні фактори, які визначають напрямки маркетингу персоналу підприємства
- •3.3 Джерела інформації з розвитку персоналу
- •Тема 4. Соціально-психологічні аспекти менеджменту персоналу
- •4.1 Сутність соціально-психологічних аспектів менеджменту
- •Тема 5. Кадрова служба і кадрове діловодство
- •5.1 Організаційна структура системи менеджменту персоналу
- •5.2 Кадрове забезпечення системи управління персоналом
- •5.3 Документаційне забезпечення менеджменту персоналу
- •Тема 6. Планування та формування персоналу
- •6.1 Кількісний склад служби управління персоналом
- •6.2 Зарубіжний досвід планування та формування структури персоналу організації
- •Тема 7. Розвиток персоналу
- •7.1 Поняття трудового потенціалу і його складові
- •7.2 Форми професійного навчання персоналу й обґрунтування їхнього вибору в організації
- •Тема 8. Рух персоналу
- •8.1 Управління кар'єрою
- •8.2 Сутність службово-професійного просування
- •8.3 Моделі кар'єри
- •Тема 9. Регулювання трудової діяльності персоналу
- •Тема 10. Управління робочим часом працівника
- •10.1 Документи, які характеризують вимоги до персоналу
- •10.2 Поняття, зміст і завдання організації праці
- •10.3 Сутність і призначення нормування праці. Робочий час
- •Тема 11. Формування сприятливих умов параці
- •11.1 Визначення сутності конфлікту
- •11.2 «Дерево» конфлікту як процесу
- •11.3 Причини ділових і міжособистісних конфліктів
- •11.4 Наслідки конфліктних ситуацій
- •Тема 12. Оцінка персоналу
- •12.1 Теорія і практика оцінки персоналу
- •12.2 Методи оцінки персоналу
- •12.3 Оцінка потенціалу робітника
- •12.4 Оцінка індивідуального внеску
- •Динаміка оціночних показників
- •12.5 Атестація кадрів
- •Латентна (прихована):
- •Тема 13. Мотивація і стимулювання персоналу
- •13.1 Управління персоналом і мотивація праці
- •13.2 Мотивація в організаційному контексті
- •Потреба
- •13.3 Теорії мотивації
- •Тема 14. Соціальне партнерство в організації
- •14.1 Роль і місце соціального управління в плануванні й організації розвитку підприємства
- •14.2 Прогнозування і планування соціального розвитку персоналу в організації і поза виробництвом
- •14.3 Вдосконалення соціальної структури та професійно-кваліфікаційного складу працівників
- •Тема 15. Ефективність менеджменту персоналу
- •15.1 Підходи до оцінки ефективності менеджменту персоналу
- •15.2 Методика оцінки праці
- •15.3 Критерії ефективності роботи підприємства
- •15.4 Теорія оцінки ефективності роботи персоналу
11.2 «Дерево» конфлікту як процесу
Як правильно підмічено літературознавцями, конфлікт має: зав'язку, розвиток, кульмінацію і розв'язку. Додамо до цього післяконфліктний синдром як психологічний досвід, результат і стан після розв'язання конфлікту.
Розпочинається конфлікт із зав'язки, тобто виявлення суперечностей, які активно чи пасивно вступають у боротьбу. Ініціація конфлікту може йти «згори - вниз» (начальник - підлеглий), «знизу - вгору» (підлеглий - начальник) і по горизонталі, коли конфліктують рівні за статусом, правами, владою, свободою дій величини (наприклад, колеги по роботі).
Зав'язка - це публічне виявлення антагонізму як для самих сторін конфлікту, так і для сторонніх спостерігачів.
Конфлікт може розвиватися явно (оголошено) або приховано. Явно - в тому разі, коли сторони відкрито заявили про свої суперечності. Приховано - коли сторони не заявили про свої протиріччя, але через дії чи невербальну поведінку здогадуються або точно знають, що перебувають у стані конфлікту.
Прихований період конфлікту ще називають латентним. Його можна також назвати інкубаційним.
Прихований період розвитку конфлікту рано чи пізно переходить у явний або оголошений, якщо «передчасно» не втрутиться «третя сила». Тривалість прихованого періоду не може бути спрогнозована, бо перехід його в явний залежить від кількості набраної «конфліктної енергії» сторін і зовнішнього подразника, який дестабілізує саморегуляцію («відпустить гальма»).
Кульмінація конфлікту - це явний (візуальний) вияв найгострішої суперечності, досягнутий у процесі конфлікту. Образно кажучи, це остання і вирішальна «битва» конфліктуючих сторін, в результаті якої одна зі сторін визнає себе переможеною або досягається перемир'я.
У кульмінаційний момент конфлікт досягає такої величини, що змушена (якщо вона є) втрутитися «третя сила». «Третя сила» або зрівноважує «чашу терез», або стає на бік однієї зі сторін. Наприклад, в управлінні «третьою силою», якщо конфліктують два завідуючих відділами, може бути генеральний директор, тобто вищий керівник. «Третьою силою» може також бути якась важлива інформація, яка підтверджує правоту тієї чи іншої сторони, чи інформація, яка зліквідовує початкову причину конфлікту, роблячи його несуттєвим, або ж дає абсолютно нові орієнтири (розводить).
Дія сторонньої (третьої) сили реалізується через управлінські прийоми, стиль і стратегію управлінської поведінки.
Після кульмінації конфлікт або розв'язується, або загасає сам по собі, або ж конфліктуючі сторони розводяться примусово.
Характерним є опісляконфліктний синдром як психологічний наслідок конфліктної ситуації після її розв'язання. Це емоційний та інтелектуальний досвід, результат і психічний стан, яку виносить кожна із сторін (особистостей) із конфліктного процесу.
Часто опісляконфліктний синдром виявляється у вигляді фрустрації.
Фрустрація - це крайня невдоволеність, блокада прагнень, тривке негативне емоційне переживання, що дезорганізує свідомість і діяльність. Фрустрація може розкриватися як окремі або поєднані між собою крайня досада, озлобленість, пригніченість, повна байдужість до оточення, необмежене самобичування.
Зрозуміло, що ні духовному, ні фізичному здоров'ю стан фрустрації не сприяє, а навпаки - негативно позначається на поведінці й діяльності індивіда.
Звідси висновок: без вагомої причини краще не конфліктувати.