136) Економічні збитки від забруднення ґрунтів та специфіка їх нарахування

Обсяг економiчних збиткiв вiд забруднення земельних ресурсiв визначаеться за формулою:

=Згр

де q — коефiцiент, що враховує родючiсть земельних ресурсiв;

Зd— питомi збитки вiд викиду 1т забруднювальних речовин на ґрунт;

Мв, — маса викиду на ґрунт.

Ця формула використовується для пiдрахункiв економiчних збиткiв за використання землi пiд побутовi, органiчнi вiдходи; якщо ж вiдходи пов’язанi з небезпечними речовинами, Мiнiстерство охорони навколишнього природного середовища України використовує методику визначення економiчних збиткiв з урахуванням м’якостi грунтiв, токсичностi речовини та глибини її просочування у грунт. Основою розрахункiв величини збиткiв вiд забруднення земельних ресурсiв є грошова оцiнка конкретної земельної дiлянки, яка на пiдставi Закону України «Про плату за землю» визначасться та уточнюеться Держкомземом України. Витрати на здiйсненя заходiв щодо зниження чи лiквiдацiї забруднення земельних ресурсiв эростають залежно вiд глибини просочування забруднювальної речовини у спiввiдношеннi 10:3, тобто зi збiльшенням глибини в 10 разiв витрати для лiквiдацiї забруднення зростають утричi. Всю складнiсть впливу забруднювальних речовин на земельнi ресурси зведено до чотирьох груп небезпечностi, основою для яких є показники гранично допустимих рiвнiв (ГДР) та орiєнтовно допустимих концентрацiй (ОДК) хiмiчних речовин у ґрунтi, мг/кг.

Отже, розмiр вiдшкодування збиткiв (Р3.) визначасться за формулою:

Рв.з. = А *Гд* Кз* Кн.* Шегз,

де А — питомi витрати на лiквiдацiю наслiдкiв забруднення земельнот дiлянки, визначенi як 0,5 Г

Гд — грошова оцiнка земельної дiлянки до забруднення, грн;

К3 — коефiцiент, що характеризус вмiст забруднювальної речовини (м3) в об’смi забрудненої землi (м3) залежно вiд глибини просочування;

К — коефiцiент небезпечностi забруднювальних речовин;

Шег3 — показник (шкала) еколого-господарського значения земель.

137) Економічні методи управління природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. Це – платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко – і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів та скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіонального екологічних фондів. В економічній науці тривалий час застосовувались різні підходи до економічної оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їх використання. Їх можна класифікувати за наступними групами: Затратний підхід. Відповідно до нього оцінка природних ресурсів визначалася за величиною затрат на їх видобуток, освоєння чи використання. На цьому принципі базується встановлення плати за забір води промисловими підприємствами, що діє в даний час. Основний недолік – ресурс кращої якості, який розташований у вигідному для освоєння місці, одержує меншу вартість, в той час як його споживна вартість буде вищою , ніж гіршого за якістю. Даний підхід має різновид – монопольно-відомчий підхід. Суть його полягає в тому, щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих державних служб, які в даний час здійснюють монопольне розпорядження природними ресурсами. Результативний підхід. У відповідності з цим підходом економічну оцінку мають лише ті природні ресурси, які приносять прибуток. Такий підхід також має багато недоліків з точки зору раціонального природокористування. Невикористаний ресурс, який не має у відповідності з даним підходом вартості, може бути використаний і навіть стати дефіцитним у процесі освоєння території розвитку нових технологій і виробництва в цілому. Тому оцінки потенційного ефекту на перспективу необхідні при планування природокористування. Затратно-ресурсний підхід. Відповідно до нього при визначенні вартості природного ресурсу поєднуються затрати на його освоєння та прибуток від використання. Перевагою даного методу є те, що оцінка природного ресурсу, яка одержана таким способом, буде вищою, ніж у попередніх випадках, що створює можливість для стимулювання раціонального природокористування. Рентний підхід. Використання теорії ренти при оцінці природних ресурсів визнано більш обґрунтованим: «кращий ресурс» одержує більшу вартість; враховується фактор обмеженості природного ресурсу; затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на деякий середній рівень, тому і оцінка об’єктивніша. Відтворювальний підхід. Це порівняно новий підхід, оскільки він пов’язаний з екологічною кризою. Суть його полягає в тому, що сукупність середовище утворювальних природних ресурсів на визначеній території та стан навколишнього середовища, наближені до природного рівня, розглядаються як деякий стандарт, відправний рівень. До економічних методів управління процесом природокористування також належать платежі за забруднення.