108.Мета та завдання екології економістів.

Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних та створених людиною систем. Жива природа, що оточує нас, - це не безладне, випадкове поєднання живих істот. Вона є стійкою організованою системою органічного світу, що складається в процесі його еволюції. Центральне місце в екології посідає проблема динаміки та чисельності популяції і механізмів її регулювання. Тут виявляється значимість участі популяційних та біоценотичних механізмів.

Тому серед основних завдань екології можна виділити такі:

- дослідження особливості організації життя, в тому числі у зв’язку з антропогенним впливом.

- виявлення специфіки впливу видозміненою антропогенною діяльністю середовища на саму людину.

- створення наукової основи раціональної експлуатації природних, зокрема біологічних ресурсів.

- прогнозування змін природи під впливом діяльності людини.

- збереження середовища існування людини.

Завданнями екології для економістів є ознайомлення зі специфікою впливу економіки в цілому та окремих її галузей на навколишнє середовище, засвоєння господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля; вивчення специфіки економічних методів управління процесом природокористування та вміння їх практичного застосування.

109.Екосистеми та їх структура. Види екосистем.

Екосистема (біоценоз) – основна одиниця біосфери, яка є об’єктом вивчення екології. Цей термін запровадив англ біолог Тенслі у 1935р.

Екосистема – складний природний комплекс живих істот, що взаємодіють з неорганічним середовищем та знаходяться в матеріально-енергетичній залежності від неї. По своїй суті це динамічно урівноважена система, що склалася в результаті тривалої та глибокої адаптації складових компонентів, в якій здійснюється кругообіг речовин.

Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.

Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш – менш однотипними умовами існування.

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу та мікроценозу.

Крім природних екосистем, існують також штучні екосистеми: космічна станція, акваріум тощо.

В структурі кожної екосистеми можна виділити 4 функціональні компоненти:

1) абіотичне оточення;

2) комплекс автотрофних організмів;

3) комплекс гетеротрофних організмів;

4) комплекс редуцентних організмів.

Між усіма чотирма ланками існує закономірний зв'язок. Взаємодія біоценозів з біотопами відбувається через речовинно-енергетичний обмін. Для кожної екосистеми характерний свій біологічний кругообіг речовин, який здійснюється завдяки існуванню в екосистемах трофічних ланцюгів.

Дуже великі наземні екосистеми називають біомами.

У кожній екосистемі 2 основні компоненти: організми, з одного боку, і фактори неживої природи – з другого. Таку сукупність організмів називають біотою екосистеми. Шляхи взаємодії різних категорій організмів – це її біотична структура. Неживі фактори навколишнього середовища називаються абіотичними.

Види екосистем за масштабами поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми і макроекосистеми.

У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові біоценози, що нази­ваються сияузіями, перебувають у обмеженому просторі. До та­ких екосистем належать трухляві пеньки, мертві стовбури дерев, мурашники тощо.

Найбільш поширеними серед екосистем є мезоекосистеми, або біогеоценози, в яких біоценози займають однотипні ділянки зем­ної поверхні з однаковими фізико-географічними умовами і межі яких, як правило, збігаються з межами відповідних фітоценозів.

Макроекосистеми охоплюють величезні території чи водні ак­ваторії, що визначаються характерним для них макрокліматом і відповідають цілим природним зонам. Біоценози таких екосистем називаються біомами.

За ступенем трансформації людської діяльності екосистеми по­діляються на природні, антропогенні та антропогенно-природні.