• К омунікативні здібності

 здатність всесторонньо і об'єктивно сприймати людину-партнер по спілкуванню

Здатність викликати у нього довіру, співпереживання в спільній діяльності

здатність передбачати і ліквідовувати конфлікти

справедливо, конструктивно, тактовно критикувати свого товариша по спільній діяльності

сприймати і враховувати критику, перебудовувавши відповідно свою поведінку і діяльність

В.О. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення викладача вищої школи. На його думку, слово викладача ВНЗ не може бути брутальним і нещирим: «Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово – найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло торкатися сердець наших вихованців... Виховання словом – найскладніше, найважче, що є в педагогіці і в школі... Слово викладача вищої школи я вважаю найнеобхіднішим і найтоншим дотиком людини, яка переконана у правоті й красі своїх поглядів, переконань, світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою».

• Гностичні здібності, пов'язані із здатністю особистості добирати потрібну інформацію, матеріал, швидко, у разі необхідності, змінювати їх, будувати у певній логічній послідовності, за певною смисловою структурою і організацією. Якщо викладач проявляє на занятті вміння з окремих фактів робити правильні висновки, логічно будувати свої судження, може при необхідності пофантазувати з студентами, виявляє впевненність, захоплення, емоційний підйом, то він постає перед аудиторією у якості справжнього лідера.

• Перцептивні уміня - перш за все, це такі властивості уваги, як спостережливість, стійкість, переключення, розподіл, вибірковість та інші. Спостережливість - це здатність викладача помічати і враховувати все, що відбувається в аудиторії й поза нею і змінювати при цьому відповідно свою діяльність. Це готовність лектора правильно сприймати, оцінювати і пізнавати емоційні стани, настрої всіх слухачів разом і кожного зокрема, вміння адекватно, з розумінням, відгукуватись на них. Стійкість уваги характеризується тим, як довго викладач може зосереджувати свою увагу на одному і тому ж об'єкті (думці, людині, позиції тощо). Переключення оцінюється за тим, як швидко він здатний переводити свою увагу з одного об'єкта діяльності на інший, наприклад, з одного слухача на іншого, зі слухання людини на власне свою промову.

Ціла низка науковців серед важливих психологічних компонентів педагогічної діяльності викладача виокремлює його позицію, зміст якої полягає у ставленні до студентів. Так, з точки зору науковця Н.Дятленко⁹дуже важливо, щоб викладач був переконаним у тих позиціях, які він транслює студентам, та стимулював їх до пошуку „болючих точок” проблеми та способів її вирішення.

Г. В. Ложкіним виділено декілька позицій викладача:

веде до нав’язування своєї думки

базується на заслуженому визнанні

здійснення педагогічної діяльності створюється маніпулятивним

при власній невпевненості, не за шляхом

покликанням, а з інших міркувань

Безумовно, що тільки позиція педагогічного авторитету визначає успішність педагогічної взаємодії, оскільки є привабливою для студентів. Притаманні їй індивідуально-психологічні особливості викладача (високі моральні якості, оптимізм, гуманізм, доброзичливість, зацікавлена товариськість) виявляються у його поведінці, а також у ставленні до предмета, який він викладає, до студентів та інших викладачів¹⁰.

Студент має сприйматись викладачем як суб'єкт навчання, їх взаємодія має будуватись на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера¹¹. Саме це дає змогу зрозуміти один-одного і є найкращим способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби і інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не має бути маніпулятором, тобто не намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети; він має володіти протилежним до маніпуляції потенціалом – самоактуалізацією. Цей термін ввів в науку американський психолог Маслоу: самоактуалізуючими людьми він назвав тих, які відрізнялись від інших сильною потребою в діяльності, творчості, а також відповідальністю, справедливістю, тощо. За його вченням само- актуалізація це бажання людини стати тим, ким вона може стати, досягти вершини свого потенціалу¹². Маслоу розробив характеристику самоактуалізуючих людей, з якої виходить, що вони становлять „цвіт" людської раси і є кращими її представниками яким притаманні такі якості: ефективне сприйняття реальності, прийняття себе, інших, безпосередність, простота, центрованість на проблемі, незалежність, свіжість сприйняття, вершинні переживання, суспільний інтерес, глибокі міжособистісні взаємостосунки, демократичний характер, креативність і опір окультурюванню. Завдяки цим якостям та стремлінню викладач прагне бути високим професіоналом, реалізувати свій багатогранний науковий і творчий потенціал.

Не менш важливим компонентом у діяльності викладача є його інформаційна культура. В умовах переходу нашого суспільства у постіндустріальне та інформаційне суспільство висуваються нові вимоги і створюються нові можливості у застосуванні інформаційних технологій та комп'ютерної техніки практично у всіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту. Тому, вже сьогодні викладач мусить ефективно використовувати нові технології та джерела інформації, що сприятиме більш продуктивному засвоєнню нових знань та умінь у системі подальшого розвитку інформатизації суспільства. Значну увагу слід приділяти прищепленню інформаційної культури студентам різних спеціальностей та розробці методології її формування; широкому впровадженню інформатизації в навчальний процес і наукові дослідження.

Уявлення студентів про особистісні риси сучасного викладача ВНЗ найрізноманітніші, однак їх думки збігаються в рамках характеристики властивості професійних знань педагога. Рядом досліджень, проведених Є. Голобородько, Н. Чалих, А. Котовою, Н. Гапон, М. Дубняк та ін., з’ясовано, що студенти цінують у викладача такі якості¹³:

• глибину знань;

• ерудицію;

• уміння доступно й цікаво викласти новий матеріал;

• творчий підхід до викладу своєї дисципліни;

• уміння цікаво й змістовно проводити навчальні заняття;

• прагнення до самовдосконалення й творчості у повсякденній праці;

• уміння викликати цікавість до здобуття знань, стимулювати студентів до самостійного виконання досить складних завдань;

• педагогічну й методичну майстерність;

• повагу до студентів, здатність їх любити;

• щирість, доброзичливість, товариськість, людинолюбство, уміння зрозуміти іншого;

• вимогливість;

• почуття такту;

• яскраву індивідуальність.

Основною метою викладача повинно бути досягнення внутрішнього успіху, тобто досягнення задоволеності педагога собою та своєю професійною діяльністю. Це дуже важливий момент, який не співпадає з думкою про те, що педагог, який намагається дотримуватись принципів гуманної педагогіки, буде успішним в своїй діяльності. Насправді існує зворотна закономірність: успішний викладач, задоволений своєю діяльністю, працюватиме гуманно і демократично. Так, педагог, який має впевненість у своїй особистій та професійній компетентності, впевнений у своєму успіху, надає позитивний вплив на самооцінку і на ставлення до нього учнів, стимулює у них прагнення до успіхів в навчальній діяльності і, в підсумку, впливає на їхню особистість. Отже, успішний педагог - джерело успіху своїх вихованців¹⁴. Як часто "я - педагог" та "я - особистість" знаходяться один з одним у перманентному конфлікті - боротьба між "своїми" і "суспільно корисними" цілями педагога. Іншими словами, це вічний конфлікт між "хочу" і "треба". Але саме так звана "формула успіху" говорить про те, що для вчителя найрозумнішою є позиція "моє особисте - це і є суспільно корисне". Викладач любить свій предмет, знає його, володіє технологіями і методикою викладання, любить учнів, любить себе і, в решті-решт, отримує від своєї діяльності задоволення та насолоду. Чи це особисте? Безперечно, це його рідне, невід'ємне, те, що належить тільки йому. Але це має й суспільно корисне значення, тому що суспільство в особі його учнів отримує грамотних та вмілих фахівців. Хочеш виховати та навчити здорову успішну особистість? Отже, доклади зусиль, щоб спочатку виховати таку особистість у собі. "Вчителя треба вчити не набору технічних операцій в кожному конкретному випадку, а формувати його особистість," - писав німецький педагог-теоретик І.Ф. Гербарт. "Вчаться у тих, кого люблять," - сказав великий Гьоте. Любов та повага студентів до педагога може зробити справжні дива в справі навчання та виховання. Успіху в цій справі може досягти людина, про яку Л.М. Толстой сказав: "Не той учитель, хто отримує виховання та освіту вчителя, а той, у кого є внутрішня впевненість у тому, що він є, повинен бути і не може не бути."