Лекція 5.

Дивідендна політика підприємств

1. Економічний зміст дивідендної політики підприємств та її теоретичні основи.

2. Типи дивідендної політики підприємства.

3. Форми виплати дивідендів.

4. Оцінка ефективності дивідендної політики

5.1. Економічний зміст дивідендної політики підприємств та її теоретичні основи

Дивіденди - частина чистого прибутку підприємства, розподі­лена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі в статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика - це принципи та методи формування частки прибутку, яка виплачується власнику відповідно до його внеску в загальний фонд власного капіталу підприємства.

Економічний зміст дивідендної політики полягає в оптиміза-ції співвідношення між прибутком, що виплачується власникам у вигляді дивідендів, і прибутком, який реінвестується з метою мак-симізації доходів власників.

Обрана дивідендна політика впливає на величину самофінансу­вання, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, рин­ковий курс корпоративних прав, ліквідність та інші показники.

Чим більше величина виплачуваних дивідендів, тим менше кош­тів залишається для реінвестування в підприємство. Спрямування прибутку на нагромадження змінює структуру власного капіталу.

Курс акцій прямо пропорційний дивідендам і зворотньо про­порційний процентній ставці за умови наявності альтернативних вкладень капіталу на ринку.

59

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Як правило, чим вище рівень дивідендів, тим привабливішим є підприємство для інвесторів. Однак занадто високий рівень прибутковості може бути платою за високі ризики. Тому краще виплачувати стабільні дивіденди. Відсутність дивідендів або їхня нерегулярна виплата свідчать про нестабільність діяльності під­приємства, його низьку прибутковість, що призводить до знижен­ня ринкового курсу корпоративних прав.

Між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-госпо­дарською діяльністю емітента існує зворотній зв'язок. Під час за­лучення підприємством фінансових ресурсів їхній ринковий курс знижується і таким чином одержання емісійного доходу стає проб­лематичним. Тому необхідно проводити дивідендну політику, на­правлену на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Основні задачі дивідендної політики:

• виявлення факторів, що впливають на рішення щодо частки прибутку, яка спрямовується на виплату дивідендів, і при­бутку, що реінвестується у підприємство;

• визначення оптимального співвідношення між розподіле­ним прибутком і тим, що реінвестується;

• оцінка впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав та його інвестиційну привабливість;

• визначення оптимальної для підприємства величини статут­ного і власного капіталів;

• узгодження стратегії виплати дивідендів з податковим зако­нодавством;

• вибір методу і форми нарахування і виплати дивідендів;

• оцінка впливу дивідендної політики на розв'язання конфлік­ту інтересів між власниками, кредиторами і менеджерами підприємства.

У теорії фінансів отримали популярність три підходи до обґрун­тування оптимальної дивідендної політики:

60

Лекція 5. Дивідентна політика підприємств

• теорія іррелевантності дивідендної політики або теорія ірре-левантності дивідендів (Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек);

• теорія пріоритетності дивідендів (Дж. Лінтнер, М. Гордон);

• теорія податкової диференціації (концепція мінімізації по­даткових платежів).

Усі теоретичні дослідження дивідендної політики ставили перед науковцями та практиками два запитання: чи впливає дивіденд­на політика на оптимізацію структури капіталу і вартість підпри­ємства та чи існує оптимальне співвідношення сплати дивідендів із суми отриманого прибутку та реінвестованого прибутку, за яким мінімізуються витрати на залучення капіталу:"

Теорія іррелевантності дивідендної політики стверджує, що між сумою дивідендів до сплати і ринковим курсом корпоратив­них прав не існує взаємозв'язку, оскільки курс акцій визначаєть­ся дійсними і майбутніми доходами підприємства та потенціалом їх зростання. Тому доцільно відмовитися від виплати дивідендів і весь прибуток реінвестувати в підприємство.

Теорія іррелевантності дивідендів грунтується на таких перед­умовах:

• відсутність податків;

• рівну ціність для інвесторів як отримання дивідендів, так і отримання доходів від приросту капіталу;

• відсутність емісійних і трансакційних витрат;

• рівнодоступність інформації.

Згідно з теорією іррелеватності дивіденди нараховуються за залишковим принципом, сутність якого полягає в такому. Скла­дається оптимальний бюджет капіталовкладень і розраховується необхідна сума інвестицій. Для покриття витрат інвестиційного портфеля максимально використовується реінвестуваний прибу­ток. Якщо на фінансування капіталовкладень використано не весь прибуток, то виплачуються дивіденди. Таким чином, самофінансу­вання перетворюється в найважливіше джерело фінансування, акціонери одержують доходи за рахунок зростання ринкового кур-

61

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

су акцій, а на виплату дивідендів направляється тільки той прибу­ток, що неможливо ефективно реінвестувати.

Іррелевантність дивідендної політики стосовно ринкової вар­тості підприємства виявляється в тому, що сума виплачених диві­дендів приблизно дорівнює витратам, які у цьому випадку необхід­но понести для мобілізації додаткових джерел фінансування.

Теорія пріоритетності дивідендів грунтується на тому при­пущенні, що виплата дивідендів впливає на ринкову вартість кор­поративних прав. Дрібні акціонери скоріше зацікавлені одержати реальні дивіденди в поточний час, ніж очікувати зміни курсу акцій у майбутньому.

Ринковий курс акцій визначається дійсною вартістю очікува­них доходів на них, які включають усі майбутні дивіденди й очіку­вану виручку від реалізації акцій. Збільшення дивідендів свідчить про успішну роботу підприємства, їхнє зменшення - про фінансові проблеми. Тому дивіденди впливають на вартість підприємства. Відповідно до моделі Гордона політика виплати дивідендів є більш пріоритетною в порівнянні з політикою нагромадження прибутку. Збільшуючи частку прибутку, що направляється на виплату дивіден­дів, можна сприяти підвищенню ринкової вартості підприємства.

Існує ряд інвесторів, які при прийнятті своїх рішень орієнту­ються на мінімізацію податкових платежів (податкових пере­ваг). Так, наприклад, податковим законодавством у деяких країнах (Швейцарія, США) передбачено більш низький рівень оподаткову­вання нерозподіленого прибутку, ніж розподіленого. За таких умов підприємство одержує податкові переваги при використанні реін-вестованого прибутку як джерела фінансування. Одночасно збіль­шується вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел.

За умови, коли рівень оподатковування дивідендів більш низь­кий, ніж нерозподіленого прибутку (Німеччина), то більш вигідно виплачувати дивіденди.

На практиці прийняття тієї чи іншої концепції щодо визначен­ня дивідендної політики залежить від багатьох факторів, зокрема:

62

Лекція 5. Дивідентна політика підприємств

умови діяльності підприємства, психологічні особливості інвес­торів, інформаційне забезпечення тощо.