4.2. Самофінансування підприємства

Головним внутрішнім джерелом фінансування діяльності під­приємства є самофінансування.

Залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема в балансі, виокремлюють відкрите та приховане самофінансування.

Відкрите самофінансування - це спрямування чистого при­бутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів, на збільшення власного капіталу з метою фінансування інвестиційної та опера­ційної діяльності.

В економічній літературі відкрите самофінансування також но­сить назву тезаврація прибутку. Тезаврований прибуток відобра­жається в пасиві балансу за статтями «Нерозподілений прибуток», «Резервний капітал», «Статутний капітал».

Рівень самофінансування оцінюють за допомогою коефіцієнта самофінансування, який визначається як співвідношення тезавро-ваного та чистого прибутку.

До переваг відкритого самофінансування відносяться:

• залучення коштів на безповоротній основі;

• відсутність виплат при мобілізації коштів та сплати винаго­роди за користування ними;

• для залучення коштів не потрібне кредитне забезпечення.

При використанні тезаврації прибутку підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства і, як правило, підвищується курс його корпоративних прав.

До недоліків відкритого самофінансування відносяться:

♦ вартість фінансування за рахунок чистого прибутку збіль­ шується внаслідок сплати податку на прибуток;

52

Лекція 4. Внутрішні джерела фінансування підприємств

• труднощі та обмежені можливості контролю власниками за ефективним використанням коштів;

• зниження рентабельності реінвестицій внаслідок помилко­вості прийнятих інвестиційних рішень.

Приховане самофінансування здійснюється в результаті фор­мування прихованих резервів за рахунок прибутку до оподатку­вання. При створенні прихованих резервів відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів. Приховані резерви зменшу­ють величину власного капіталу підприємства та не відображають­ся в балансі.

Формування прихованих резервів здійснюється шляхом недо­оцінки активів і переоцінки зобов'язань.

Недооцінка активів передбачає передчасне списання окремих ак­тивів, застосування прискореної амортизації, незастосування індек­сації активів, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо.

Переоцінка зобов'язань відбувається за статтями балансу «За­безпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків» тощо.

Величина прихованих резервів дорівнює різниці між балансо­вою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реаль­ною (вищою) вартістю.

Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

• шляхом реалізації окремих об'єктів основних та оборотних активів;

• у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального ви­робничого циклу.

Грамотно використовуючи облікову політику, за допомогою інструментарію прихованого самофінансування можна забезпечи­ти стратегію стабільних дивідендів.

Наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кре­диторів є позитивним чинником, оскільки реальна вартість майна,

53

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

яке приймається як кредитне забезпечення, є вищою, ніж це відоб­ражено в звітності.

До недоліків прихованого самофінансування відноситься:

• порушення принципу достовірності при складанні звітності;

• підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні зовнішніх кредиторів.