Понятійно-термінологічний апарат

Геокомпонентний рівень

Геокомплексний рівень

Геосферний рівень

Ієрархія

Гекомплекс

Геосистема

Ландшафт

Геотехнічна система

Екосистема

Біогеоценоз

Хіоносфера

Кріосфера

76ез світло

Ноосфера

Антропосфера

Ландшафтна сфера

Ярусність ГО

Гідросфера

Світловий ярус гідросфери

76ез світловий7676 ярус гідросфери

76ез світловий76 ярус гідросфери

76ез світловий ярус гідросфери

Просторова диференціація ГО

Масштаби прояву просторової диференціації ГО

Симетрійність в ГО

Полярна асиметрія

Білатеральна (дзеркальна) симетрійність в ГО

Латеральна структура ГО

Організація географічної оболонки

Поясно-зональні структури Вертикальна структура ГО

Конічна симетрійність в ГО

Гвинтова симетрійність в ГО

Рекомендована література Основна література

1. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство: Підручник / за ред. П.Г. Шищенка./ – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

2. Мильков Ф.Н. Общее землеведение: Учеб. для студентов географ. спец. вузов. – М.: Высш. шк.,1990. – 335 с.

3. Олійник Я.Б., Федорищак Р.П., Шищенко П.Г. Загальне землезнавство. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2003. - 247 с.

4. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство: навч. посібник. – К.: Вища школа, 1995. - 223 с.

Додаткова література

1. Боков В.О. Пространственно-временная организация геосистем. Симферополь, 1983. – 55 с.

2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Наука, 1989. - 261 с.

3. Григорьев А.А. Теоретические основы современной физической географии // Вопросы философии. – 1963. - №3. – С. 96-105.

4. Григорьев А.А. Закономерности строения и развития географической среды. – М.: Мысль, 1966. – 382 с.

5. Исаченко А.Г., Шляпников А.А. Природа мира: Ландшафты. – М.: Мысль, 1989. – 504 с.

6. Солнцев Н.А. Системная организация ландшафтов. М.: Мысль, 1981. – 239 с.

Тема 6. Поясно-зональні структури суходолу

Питання поясно-зональних структур в географічній науці є одним з найбільш важливих, адже воно базується на такому основоположному законі природи як періодичному законі географічної зональності, який був сформульований в середині ХХ століття відомими географами А.О. Григор’євим і М.І. Будико. Певним удосконаленням періодичного закону географічної зональності слугує періодична система географічних зон Ф.М. Мількова.

Сутність закону полягає у змінюваності в різних широтних поясах нашої планети співвідношення тепла і вологи. Причиною ж прояву такої змінюваності є сфероїдальність і обертальні рухи Землі та положення вісі планети до Сонця, що в свою чергу обумовлює неоднаковість кута падіння сонячних променів до поверхні Землі на різних широтах з відповідно неоднаковим надходженням сонячної радіації.

Найбільш масштабним проявом неоднаковості співвідношення тепла і вологи на Землі є географічні пояси, в межах яких виділяють географічні зони. В свою чергу, не всюди, але досить часто, географічні зони поділяють на географічні підзони. Географічні пояси, як і географічні зони, можуть виділятися як на основі окремих геокомпонентів, так і на основі комплексного підходу, відповідно, наприклад, виділяють кліматичні пояси і географічні пояси, грунтові зони і географічні (ландшафтні) зони.

Закону географічної зональності підкорюються всі геокомпоненти, тобто характерною рисою нашої планети є геокомпонентна зональність. Ступінь прояву зональності для різних геокомпонентів не є однаковим, що значною мірою залежить від ступеню динамічності геокомплексів (порівняємо для прикладу рослинний покрив і гірські породи). Прояв зональності спостерігається як на материках, так і в океанах, звідси поняття “наземна зональність” та “водна зональність”, проте у береговій зоні моря, океану, особливо там де існують значні припливи та відпливи, маємо “земноводну зональність”.

Враховуючи, що геокомпоненти не відокремлені один від одного, а взаємопов’язані між собою і відповідно утворюють певні геокомплекси, - ландшафтні комплекси, ландшафти, то логічним виглядає виділення геокомплексної (ландшафтної) зональності.

В географічній літературі та у суміжних наукових виданнях геокомпонентну зональність, як вид зональності що формується під впливом одного домінуючого фактору, геокомпоненту, диференціюють на наступні види:

• кліматична зональність;

• зональність ґрунтового покриву;

• зональність рослинного покриву (геоботанічна зональність);

• зональність тваринного світу (зоогеографічна зональність);.

• зональність гідрологічного режиму, зональність поверхневих та грунтових вод, екологічна зональність водних об’єктів (гідрологічна та гідрогеологічна зональність);

• зональність флювіальних, еолових, карстових, берегових та інших форм рельєфу (геоморфологічна зональність);

• галогеохімічна зональність (зональність розподілу легкорозчинних солей).

Геокомплексна (ландшафтна) зональність, як вид зональності, що сформований під впливом декількох геокомпонентів навколишнього природного середовища, згідно Ф.М. Мількову (1990), поділяється на три види зональності, - широтну (радіаційну), орогенетичну та парадинамічну.

• Широтна зональність суходолу (радіаційна, горизонтальна, латеральна зональність) формується в межах рівнинних територій, де залежно від масштабів прояву та ступеня узагальнення, виділяють широтні географічні пояси (арктичний та антарктичний, субарктичний та субантарктичний, помірні, субтропічні, тропічні, субекваторіальні, екваторіальний), в межах яких часто виокремлюють певні широтні географічні зони. Названі географічні пояси є частинами п’яти теплових поясів (одного жаркого, двох помірних та двох холодних), які виділяються на основі розподілу сонячної енергії.

На основі поясно-зональних особливостей А.Г. Ісаченком й О.А. Шляпніковим (1989) в межах всієї рівнинної частини нашої планети виділено наступні зональні серії ландшафтів (географічні зони):

• арктична (зона арктичних пустель);

• антарктична (зона антарктичних пустель);

• субарктична (зона тундри);

• бореально-субарктична (зона лісотундри);

• бореальна (зона хвойних лісів, - тайги);

• бореально-суббореальна (підтайгова зона);

• суббореальна гумідна (зони широколистянолісова та хвойно-широколистянолісова);

• суббореальна семигумідна (зона лісостепу);

• суббореальна семиаридна (зона степу);

• суббореальна гумідна, перехідна до субтропічної (субсередземноморська зона);

• суббореальна аридна (напівпустельна зона);

• суббореальна екстрааридна (пустельна зона);

• субтропічна гумідна (вічнозеленолісова зона);

• субтропічна семигумідна (середземноморська зона);

• субтропічна семиаридна (лісостепова, саванова, степова зони);

• субтропічна аридна (напівпустельна зона) та екстраридна (пустельна зона);

• тропічна екстраридна (пустельна зона);

• тропічна і субекваторіальна аридна і семиаридна (саванова, рідколісна, сезонновологолісова зони);

• тропічна і субекваторіальна гумідна (лісова зона);

• екваторіальна гумідна (лісова зона).

Характер прояву зазначених зон у Північній і Південній півкулях Землі неоднаковий, що обумовлюється суттєво більшою часткою суходолу у Північній півкулі (39%) і протилежно цьому значно більшою часткою океану у Південній півкулі (80%). У Південній півкулі відсутні цілий ряд зон, які навпаки у Північній півкулі представлені на дуже значних площах (яскравий приклад – тундрова зона).

Територія України, поширюючись на відстань понад 900 км з півночі на південь, відповідно, знаходиться у декількох географічних зонах: суббореальній гумідній (хвойно-широколистянолісовій, - Полісся, та широколистянолісовій, - рівнинна частина Західної України), суббореальній семигумідній (лісостеповій) та суббореальній семиаридній (степовій).

Географічна зональність рівнинних територій суходолу планети не завжди має характер суцільної витягнутості по широті на різних материках, чим, наприклад, відзначається зона тундри. Досить часто географічні зони характеризуються розірваністю ареалів свого поширення, прикладом чого є зона степу (таблиця 4), що обумовлено цілим рядом факторів, які здатні порушувати зональність в межах рівнинних територій. Проте це не означає, що закон географічної зональності властивий лише для окремих регіонів. Закон діє повсюдно, однак, внаслідок специфіки географічного положення (наприклад, для узбережжя океану), рельєфу, глибини залягання підземних вод, особливостей гірських порід тощо, його прояв може бути значно знівельований впливом інтразональних (азональних) факторів.

Таблиця 4.