Понятійно-термінологічний апарат

Динаміка

Розвиток

Обернені процеси в ГО

Необернені процеси в ГО Динаміка (рух) речовини в ГО

Динаміка енергії в ГО

Потік речовини в ГО

Ритмічний потік

Рівномірний потік

Дифузний потік

Концентрований потік

Транзитний потік

Катастрофічний потік

Антропогенний потік

Потік енергії в ГО

Вихровий потік

Циркуляція речовини та енергії в ГО

Кругообіг речовини в ГО атмосфери

Кругообіг енергії в ГО

Повітряний потік

Атмосферна циркуляція (Повітряна циркуляція)

Атмосферний кругообіг

Водний потік

Кругообіг води в ГО

Океанічна циркуляція

Апвелінг

Даунвелінг

Іонний стік

Літосферний (геологічний) кругообіг

Тектонічні рухи

Флюїди надр Землі

Спредінг

Субдукція

Плюмтектоніка

Чорний курець

Баланс органічної речовини

Біологічний кругообіг

Біогеохімічний кругообіг

Загальногеографічний

кругообіг речовини і енергії

Рекомендована література Основна література

1. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство: Підручник / за 74ез . П.Г. 74ез сві./ – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

2. Геренчук К.И., Боков В.А., Черванев И.Г. Общее землеведение. М.: Высшая школа, 1984. – 255 с.

3. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство: навч. Посібник. – К.: Вища школа, 1995. – 223 с.

Додаткова література

1. Беручашвили Н.Л. Геофизика ландшафта. М.: Высшая школа, 1990. – 287 с.

2. Бобков А.А., Селиверстов Ю.П. Землеведение. Спб: Академический проект, 2006. – 560 с.

3. Земля (головний редактор – Джеймс Ф. Лер). Переклад з англійської мови. – Київ: ТОВ Школа, 2004. – 520 с.

4. Лебедев В.Л., Айзатуллин Т.А., Хайлов К.М. Океан как динамическая система. Л., 1974. – 204 с.

5. Мильков Ф.Н. Общее землеведение: Учеб. Для студентов географ. Спец. Вузов. – М.: Высш. Шк.,1990. – 335 с.

6. 75ез сві И.А. Эволюция земной коры. М.: Наука, 1985. – 144 с.

7. Степанов В.Н. Океаносфера. М.,1985. – 224 с.

8. Хромов С.П., Петросянц М.А. Метеорология и климатология. М.: Колос, 2004.

Тема 5. Організація ландшафтної оболонки

Під поняттям «організація географічної оболонки» маємо на увазі певний порядок, структурованість. Поняття «структура» уособлює в собі наявність частин, компонентів, які певним чином упорядковані, взаємопідпорядковані, - ієрархізовані. Організацію географічної оболонки здійснюють за певними критеріями, зокрема:

• відношенням до взаємопов’язаності (геокомпонентний, геосферний та геокомплексний (геосистемний) рівні; поясно-зональні структури, бар’єри, контактні зони);

• масштабом (глобальний, регіональний, локальний рівні);

• гравітаційним розподілом речовини (геосфери Землі, наявність пластів, шарів, верств гірських порід; шарів в атмосфері, горизонтів у грунтах (педогоризонтів), геогоризонтів у ландшафтних комплексах тощо);

• відношенням до живих організмів (жива, косна, біокосна природа).

Геокомпонентний, геосферний та геокомплексний (геосистемний) рівні географічної оболонки являють собою специфічні парадигми, на яких значною мірою базується теоретична частина географічної науки. Перші два рівні вже розглянуто в темі 1 (модуль 4).

В основі геокомплексного (геосистемного) рівня лежить розуміння навколишнього природного середовища як єдиного взаємопов’язаного цілого, - комплексу, системи, стосовно географії – геокомплексу, геосистеми. Не дивлячись на певну тотожність корінних понять (грец. complexus – зв'язок, поєднання; sýstēma – ціле, що складене з частин), кожне з цих понять в географічній науці несе своє змістовне навантаження. Поняття «геосистема», згідно Ю.Г. Саушкіну й О.М. Смирнову (….), - складне цілісне земне утворення, яке одночасно включає в себе елементи природи, населення і господарства; у ландшафтознавстві під цим поняттям розуміється єдність природних елементів (ідеальна, теоретично конструйована), що пов’язана однонаправленими потоками речовини і енергії. Поняття «геокомплекс» інколи розглядають як синонім поняття «геосистема», проте в останні два-три десятиліття геокомплекси частіше розглядають як цілісне, реально існуюче природне утворення (ландшафтний комплекс) з взаємопов’язаними геокомпонентами.

Поняття про дискретність та континуальність в географічній оболонці важливі для розуміння таких одночасно існуючих специфічних рис географічної оболонки як:

• перервність, роздільність (дискретність);

• безперервність (континуальність).

Перше поняття характеризують такі об’єкти географічної оболонки як, наприклад, певна кількість океанів, материків, морів, низовин, льодовиків тощо, які займають певний простір. Друге поняття асоціюється з об’єктами географічної оболонки, які об’єднують різні геокомплекси, залежно від масштабного рівня, в єдине ціле (приклади, - Світовий океан, Євразія, Східно-Європейська рівнина тощо).

Латеральна (горизонтальна) структура географічної оболонки – структура, яка формується внаслідок горизонтальних взаємозв’язків (результат – поясно-зональні структури), масштабні рівні яких можуть бути різноманітними, - глобальними (переважний зв'язок між океанами і материками, результат – широтна зональність), регіональними (в якості прикладів, - домінуючий зв'язок між горами і рівнинами, між морем і навколишньою низовиною), локальними (прикладами можуть слугувати зв’язки між заплавою і терасою в долині річки, між депресією і навколишньою плоскою рівниною).

Вертикальна структура географічної оболонки – структура, яка формується завдяки вертикальним взаємозв’язкам, наприклад, в горах (результат – висотна поясність), на схилах глибоких долин річок (результат – схилова мікрозональність).

Поняття про поясно-зональні структури Землі.До поясно-зональних структур Землі належать кліматичні пояси, географічні пояси, географічні зони. Географічні зони (наприклад, тундра, тайга. степ, савана) формуються в межах географічних поясів. Головними факторами їх утворення є сонячна радіація та кулеподібність фігури Землі з характерними для неї обертальними процесами.

Географічна оболонка відзначається такими специфічними особливостями як різноманіття, ієрархічність (підпорядкованість) та наявність живих організмів.