Понятійно-термінологічний апарат

Магнітний диполь

Геомагнітний полюс Землі

Інверсія геомагнітного поля Землі

Магнітний полюс Землі

Магнітний меридіан

Магнітний екватор

Магнітне поле Землі

Магнітне схилення

Магнітне нахилення

Ізогони

Інклінатор

Напруженість земного магнетизму

Магнітометр

Гірський компас

Головне магнітне поле Землі

Зовнішнє магнітне поле Землі

Аномальне магнітне поле Землі

Регіональна магнітна аномалія

Локальна магнітна аномалія

Магнітосфера Землі

Геомагнітний хвіст

Іонізація атмосфери

Каспів

Ударна хвиля магнітосфери Землі

Магнітопауза

Зовнішній пояс Землі

Внутрішній пояс Землі

Полярне сяйво

Магнітна зйомка

Магнітна епоха

Магнітна карта

Магнітна обсерваторія

Лабораторія магнітної картографії

Інститут земного магнетизму, іоносфери і розповсюдження радіохвиль

Палеомагнетизм

Магнітна буря

Рекомендована література Основна література

1. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство: Підручник / за ред. П.Г. Шищенка./ – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

2. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство: навч. посібник. – К.: Вища школа, 1995. - 223 с.

Додаткова література

1. Ермолаев М.М. Введение в физическую географию. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1975. – 260 с.

2. Касьяненко Л.Г., Пушков А.Н. Магнитное поле, океан и мы. Л.: Гидрометеоиздат, 1987. – 192 с.

3. Короновский Н.В., Ясманов Н.А. Геология. – М.: ACADEMA, 2005. – 446 с.

4. Почтарев В.И., Михман Б.З. Тайна намагниченной Земли. – М.: Педагогика, 1986. – 112 с.

5. Стейси Ф. Физика Земли. М.: Мир, 1972. – 340 с.

6. Тяпкін К.Ф., Тяпкін О.К., Якимчук М.А. Основи геофізики: Підручник. – К.: “Карбон Лтд”, 2000. – 248 с.

7. Яновский Б.М. Земной магнетизм. Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. – 592 с.

8. http://www.krugosvet.ru/articles/118/1011829/1011829a1.htm

9. http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch2.cgi?RMgjtoytul!vurl!Hlsro

10. http://www.qrz.ru/solar/articles/magnet.shtml.

Модуль 4. Ландшафтна оболонка: структура та особливості. Загальні фізико-географічні закономірності Землі

Тема 1. Поняття про ландшафтну оболонку

Ландшафтна оболонка посідає специфічне місце у вертикальній будові нашої планети. Загалом поняття «вертикальна будова Землі» включає як власне внутрішню будову планети, так і будову гідросфери та атмосфери, однак ландшафтна оболонка охоплює лише частину вертикальної будови Землі, - її приповерхневу зону, тобто нижні шари атмосфери (тропосфера та частина стратосфери до озонового екрану), частину літосфери (до нижньої межі кори вивітрювання) та повністю гідросферу і біосферу.

Ландшафтна оболонка як комплексне земне утворення формується з основних (вода, повітря, мінерали та гірські породи, живі організми) та похідних (ґрунт) матеріальних складових навколишнього природного середовища, - геокомпонентів. Кожен з зазначених геокомпонентів формує на глобальному рівні певні геосфери (гідросфера, атмосфера, літосфера, біосфера, педосфера), взаємопов’язаність яких і створює єдине ціле – ландшафтну оболонку. Залежно від глобального розподілу певних особливостей геокомпонентів виділяють й інші геосфери, наприклад, кріосферу (сферу холоду), кріолітосферу (сферу мерзлих грунтів та гірьких порід), хіоносферу (сферу від’ємних температур в атмосфері), галосферу (сферу легкорозчинних солей).

Поняття «ландшафтна оболонка» і «біосфера» мають свої специфічні риси. Перше поняття є поліцентричним (всі геокомпоненти є однаковою мірою важливими у формуванні ландшафтної оболонки як цілісного природного об’єкту). Поняття «біосфера», загалом, характеризується неоднозначністю на сучасному етапі розвитку науки, адже у географічній науці поняття «біосфера» розглядається як одна з геосфер ландшафтної (географічної) оболонки і як моноцентричне утворення (домінуючий геокомпонент – живі організми). Проте поняття «біосфера» може розглядатись (Реймерс, 1990) у дуже вузькому контексті, як сукупність біогеоценозів, і у надто широкому контексті, як мегабіосфера, - шар атмосфери, вся гідросфера й частина літосфери, де постійно або тимчасово присутні й размножуються живі організми, або вони у минулому були перетворені, або зазнавали впливу "колишніх біосфер". Останній підхід до розуміння поняття «біосфера» рядом дослідників вважається неправильним.

Ландшафтна оболонка є цілісним (всі геокомпоненти і геосфери взаємопов’язані між собою), ієрархічно організованим (системно підпорядкованим) утворенням з характерним для нього різноманіттям та наявністю живих організмів. Зазначені риси визначають специфіку географічної оболонки.

Верхня межа ландшафтної оболонки більшістю дослідників проводиться в межах стратосфери по верхній межі озонового шару (висота - приблизно 25-30 км), адже вище озонового шару життя стає неможливим. Нижня межа ландшафтної оболонки залишається не визначеною, часто її проводять по нижній частині кори вивітрювання, нерідко – по нижній частині земної кори. Глибини нижньої межі ландшафтної оболонки залежать від конкретних геологічних особливостей тієї чи іншої території, відповідно, від цього залежить і потужність ландшафтної оболонки.

Ієрархічність ландшафтної оболонки, побудована згідно дедуктивного підходу (від великого до малого), має прояв у вигляді географічних поясів, які поділяються на певні географічні (ландшафтні) зони. Останні ж поділяються на відповідні ландшафти з подальшим поділом на місцевості та інші геокомплекси більш нижчого, локального, таксономічного рівня. За умови іншого підходу, - індуктивного (від малого до великого), що є характерним для ландшафтознавства, ієрархія комплексних природних утворень має прояв у вигляді таксономічних одиниць, які ранжировані у зростаючому порядку, починаючи від фацій з подальшим виокремленням підурочищ, урочищ, місцевостей, ландшафтів.

Характерною особливістю географічної оболонки є її різноманіття, яке може бути не лише біотичним, - з різноманіттям рослинного покриву, фауни, але першочергово ландшафтним, яскравим проявом якого є наявність природоохоронних територій комплексного спрямування, - національних парків та біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, ландшафтних заказників тощо.

Важливу трансформуючу роль у географічній оболонці відіграє антропогенна діяльність, тому у науковій літературі щодо поняття «географічна оболонка» сформувалися такі два близькі за змістом поняття як «антропосфера» і «ноосфера». Специфіка першого поняття полягає у загальній наявності в географічній оболонці людини та значного впливу її на природні геокомпоненти. Друге поняття, сформоване В.І. Вернадським у 20-х роках 20 століття в контексті його ноосферного вчення, характеризує ноосферу як сферу розумного, цивілізованого впливу людини на оточуюче природне середовище, як середовище, в якому існує гармонійна єдність природи і культури та відповідно сформована етика діяльності людини.

Місце географічної оболонки у вертикальній будові Землі. Геокомпоненти та геосфери Землі. Специфіка понять «географічна оболонка» і «біосфера». Цілісність, ієрархічність, різноманіття та наявність живих організмів - специфічні особливості географічної оболонки. Верхня та нижня межі географічної оболонки. Потужність географічної оболонки.

Вплив антропогенної діяльності на географічну оболонку та поняття про антропосферу і ноосферу.

Понятійно-термінологічний апарат

Географічна оболонка

Тропосфера

Стратосфера

Тропопауза

Озоносфера

Озоновий екран

Біосфера

Земна кора

Кора вивітрювання (Зона гіпергенезу)

Астеносфера

Материковий тип земної кори

Океанічний тип земної кори

Потужність географічної оболонки

Антропосфера

Рекомендована література

Основна література

1. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство: Підручник / за ред. П.Г. Шищенка./ – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

2. Олійник Я.Б., Федорищак Р.П., Шищенко П.Г. Загальне землезнавство. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2003. - 247 с.

3. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство: навч. посібник. – К.: Вища школа, 1995. - 223 с.

Додаткова література

1. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Наука, 1989. - 261 с.

2. Григорьев А.А. Теоретические основы современной физической географии // Вопросы философии. – 1963. - №3. – С. 96-105.

3. Ермолаев М.М. Введение в физическую географию. – Л.:Изд-во ЛГУ, 1975. – 260 с.

4. Калесник С.В. Общие географические закономерности Земли. – М.: Мысль, 1970. – 283 с.

5. Маринич О.М. Географія / Географічна енциклопедія України. Т.1. – С. 249-251.

6. Мильков Ф.Н. Физическая география: современное состояние, закономерности, проблемы. – Воронеж: Изд-во Воронеж ун-та, 1981. – 400 с.

7. Мильков Ф.Н. Общее землеведение: Учеб. для студентов географ. спец. вузов. – М.: Высш. шк.,1990. – 335 с.

8. Некос В.Ю. Фізика геосфер: Навч. посіб. для студентів-екологів вищ. навч. закл. України // Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х, 2000. – 95 с.

9. Реймерс Н.Ф. Природопользование: словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.

10. Солнцев Н.А. Системная организация ландшафтов. М.: Мысль, 1981. – 239 с.