Понятійно-термінологічний апарат

Фігура Землі

Форма Землі

Куля

Сфера

Сфероїд

Еліпс

Еліпсоїд обертання

Тривісний еліпсоїд

Рівнева поверхня Землі

Гіпсографічна крива

Геоїд

Полюс

Полярний радіус

Екватор

Екваторіальний радіус

Ексцентриситет Землі

Екваторіальне стиснення

Деформація фігури Землі

Перше наближення у назві фігури Землі

Друге наближення у назві фігури Землі

Третє наближення у назві фігури Землі

Четверте наближення у назві фігури Землі

Диссипація речовини

Дальність видимого горизонту

Інтенсивність сонячної радіації

Сила ваги

Гелій

Водень

Антиподальність

Рекомендована література Основна література

1. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство: Підручник / за ред. П.Г. Шищенка./ – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

2. Олійник Я.Б., Федорищак Р.П., Шищенко П.Г. Загальне землезнавство. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2003. - 247 с.

3. Федорищак Р.П. Загальне землезнавство: навч. посібник. – К.: Вища школа, 1995. - 223 с.

Додаткова література

1. Войткевич Г.В. Основы теории происхождения Земли. – М.: Недра, 1988. – 112 с.

2. Земля (головний редактор – Джеймс Ф. Лер). Переклад з англійської мови. – Київ: ТОВ Школа, 2004. – 520 с.

3. Грушинский Н.П. Теория фигуры Земли. – М.: Наука, 1963. – 446 с.

4. Каттерфельд Г.Н. Лик Земли. М.: Гос. изд-во геогр. лит-ры, 1962. – 152 с.

5. Короновский Н.В., Ясманов Н.А. Геология. – М.: ACADEMA, 2005. – 446 с.

6. Мильков Ф.Н. Общее землеведение: Учеб. для студентов географ. спец. вузов. – М.: Высш. шк.,1990. – 335 с.

7. Молоденский М. С. Гравитационное поле, фигура и внутреннее строение Земли. - М.: Наука, 2001. – 569 с.

8. Трухин В.И., Показеев К.В., Куницын В.Е. Общая и экологическая геофизика. - М.: Физматлит, 2005. – 570 с.

9. Уипл Ф.Л. Семья Солнца: Планеты и спутники Солнечной системы: Пер. с англ. Ю.И. Ефремова/Под ред.и с предисл. д-ра физ.-мат. наук, проф. М.Я. Марова. – М.: Мир, 1984. – 316 с.

10. Франтов Г.С, Глебовский Ю.С. Занимательная геофизика. - М.: Недра, 1987. – 128 с.

11. Шолпо В.Н. Структура Земли: упорядоченность или беспорядок? - М.: Наука, 1985. - 158 с.

12. Энциклопедия для детей. - Т. 3. - География/Глав. Ред М.Д. Аксенова. – М.: Аванта+, 1999. – 704 с.

13. Юрківський Р.Г. Ця загадкова фігура Землі. К.: Радянська школа, 1988. – 80 с.

Тема 4. Осьовий рух Землі

Прямими та непрямими доказами обертання Землі навколо своєї осі є:

• обертання зірок навколо Полярної зірки;

• відхилення падаючих тіл на схід у напряму обертання Землі (максимум припадає на екватор, мінімум – на полюси);

• відхилення маятника, який протягом доби робить один повний оберт (на полюсах за одну годину – на 15º, на екваторі – на 0º);

• сплющення Землі між полюсами;

• наявність припливів та відпливів;

• відхилення тіл, що рухаються по горизонталі (завдяки дії сили Коріоліса);

• космічні спостереження, фотографії.

Особливості обертання Землі навколо своєї осі:

• Земля обертається навколо своєї осі з заходу на схід або проти годинникової стрілки, якщо дивитися з Північного полюсу;

• вісь Землі нахилена під кутом 23º27'08" до перпендикуляру площини орбіти Землі (екліптики Землі) або, що те ж саме, під кутом 66º33' до площини орбіти Землі; саме ці цифрові значення є підставою для показу на картах та глобусах тропіків і полярних кіл;

• кутова швидкість обертання Землі навколо своєї осі становить 15º за годину часу;

• лінійна швидкість обертання Землі навколо своєї осі є максимальною на екваторі (1670 км/год) і мінімальною на полюсах (0 м/с);

• кутова і особливо лінійна швидкості обертання Землі навколо своєї осі здатні періодично змінюватись в часі (Пильник, 1986). Так, чітко зафіксовані наступні флуктуації, - прискорення швидкості обертання у 1958-1961 рр. та уповільнення у 1989-1994 рр. На фоні багаторічних змін добре спостерігаються сезонні коливання, - найменша швидкість обертання Землі у квітні та листопаді (29,3 км/с), найбільша – у січні і липні (30,3 км/с);

• вісь Землі здійснює у космічному просторі довгоперіодичні (прецесійні) і короткоперіодичні (нутаційні) рухи. Один оберт довгоперіодичних рухів становить 26000 років, нутаційних рухів - 18,6 років.

Географічні наслідки осьового обертання Землі:

• доба – один період обертання Землі навколо своєї осі; тривалість однієї доби (середньої зоряної) – 23 год. 56 хв. 4,0905 с. (з округленням – 24 години або 86400 секунд). Проте тривалість доби змінюється в бік уповільнення на 0,0016 секунд протягом кожних 100 років (рис. 11).

Рус

Рис. 11. Відхилення dP тривалості доби від еталонних значень (P = 86400 с) за останні 350 років (Сидоренков, 2004)

• зміна дня і ночі (відповідно на Землі відбувається добова ритміка сонячної радіації, нагрівання й охолодження речовини ландшафтної оболонки, зміни життєдіяльності живих організмів);

• деформація фігури Землі. Деформація фігури Землі, - стиснення з полюсів, виникає воно як внаслідок обертання Землі навколо своєї осі (завдяки дії відцентрової сили), так і внаслідок гравітаційного впливу Місяця і Сонця на суходіл та Світовий океан. Роль морських припливів, порівняно з припливною деформацією в межах суходолу, є суттєво меншою, адже маса Світового океану складає лише невелику частку всієї маси Землі;

• утворення припливів та відпливів – періодичних коливань рівня вод Світового океану внаслідок дії сил тяжіння, які виникають між Землею, Місяцем та Сонцем. Припливоутворююча сила Місяця у 2,17 рази більша, ніж Сонця, що обумовлено більшою віддаленістю Сонця від Землі. Розрізняють сизигійні та квадратурні припливи. Максимальне значення припливів (до 18 м) зафіксоване у Північній Америці в затоці Фанді Атлантичного океану;

• зміна часу (види часу: місцевий, поясний, гринвіцький, всесвітній, західноєвропейський, середньоєвропейський, декретний, літній, зимовий тощо). З метою визначення особливостей і зміни часу, досліджень зміни географічної широти місця з 1899 р. існує Міжнародна служба широти (з 1961 р. - Міжнародна служба руху полюсів); відлік часу на Землі ведеться від Гринвіцького меридіану у східному напряму, згідно часових поясів (через кожні 15°, але з урахуванням державних кордонів та меж адміністративно-територіальних одиниць); при переїзді зі Східної півкулі у Західну півкулю або навпаки, відповідно, при перетині лінії зміни дат, яка проходить у найбільш малолюдній частині Землі – Тихому океані, неодмінно враховуються зміни дати та часу;

• утворення сили Коріоліса (поворотної, інерційної сили) для тіл, які знаходяться в русі. Максимум такої сили припадає на полюси, мінімум – на екватор. Прояв дії сили Коріоліса спостерігаємо у наявності більш крутіших правих берегів у Північній півкулі (дія закону Бера, що було помічено у 1857 р.) і лівих – у Південній півкулі, зміні напряму повітряних мас (яскравий приклад – пасати), зміні потоків води в морях і океанах, течій;

зміна положення географічних полюсів у просторі. Спостереження на станціях Міжнародної служби руху полюсів Землі та вимірювання за допомогою приладів на спеціальних геодезичних супутниках показують, що тіло планети відхиляється від осі її обертання зі швидкістю близько 10 см/рік (Бакулин, 1977), свідченням чого є зміна дальності географічного полюсу від умовного міжнародного початку координат (рис.12).

РУС!!!

Рис. 12. Графік зміни дальності географічного полюсу

від умовного міжнародного початку координат