2. Спеціалізовані норми права.

У масиві норм права існує значна за обсягом група правових приписів, що не є нормою права як класичної моделі поведінки. В теорії права їх називають спеціалізованими нормами права.

Спеціалізовані норми права – це приписи «нестандартного» характеру, які здатні нести регулювальне навантаження лише в поєднанні з основною нормою.

Їх існування зумовлене специфікою самого права. Вони мають певне самостійне значення в регулювання суспільних відносин.

Ознаки спеціалізованих норм, якими вони відрізняються від основних норм:

1. За ступенем самостійності регулювання – не володіють безпосередніми регулятивними властивостями, беруть участь у правовому регулюванні опосередковано, утворюють в об’єднанні з основними нормами єдиний регулятор, тобто є допоміжними, допомагають основним нормам надати праву завершеності і повноти.

2. За структурою – не мають усіх структурних елементів, які об’єктивно властиві класичній моделі норми права.

3. За характером утворення – похідні, як правило, від основних норм, деталізують, конкретизують їх.

4. За регулятивними можливостями: а) здатні охопити регулюючим впливом принципові нові види суспільних відносин, що вимагають більш глибокої спеціалізації, конкретизації і диференціації в межах загального обсягу та дії основної норми; б) можуть виступати сполучною ланкою між нормами різних галузей права.

5. За забезпеченістю державним примусом – їх дія не підкріплюється державно – примусовими засобами.¹

Причини створення спеціалізованих норм:

Необхідність у законодавчому охоплені нових видів суспільних відносин

1. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. – Вид. 2-ге, доповнене / О.Ф. Скакун. – К. : Алерта ; ЦУЛ, 2011. – с.278

через сформовану й перевірену на практиці систему правового регулювання і

можливість їх охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових суперечностей із раніше прийнятими нормами.

Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми внесенням до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми.

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням. Вони можуть бути поділені на відправні та інші спеціалізовані приписи.

Відправні спеціалізовані норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом та цільовим призначенням. Вони охоплюють норми-начала, визначально-установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції тощо. Їх особливе призначення полягає у становленні вихідних засад, основ правового регулювання суспільних відносин. Завдяки їм визначаються цілі, завдання, принципи, межі і методи правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми. Оскільки спеціалізовані норми права досить різноманітні, то при здійсненні їх класифікації важливо розкрити зміст і призначення кожної з них.¹

Основні спеціалізовані норми:

Норми-засади – це правові приписи, які закріплюють підвалини конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного і державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності. Ці норми зосереджені насамперед у конституції (наприклад «Україна є унітарною державою», «Україна є республікою») і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних правових нормах і передусім в нормах-принципах.

Норми-принципи – це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Принципи права – це незаперечні вимог, що пронизують

1. Загальна теорія держави і права : підручник. /за редакцією М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – К. : Право, 2004 – с.288

правову систему суспільства, законодавство, окремі галузі і юридичну практику. Норми-принципи розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірність розвитку цих явищ. Принцип права, закріплений у законодавчому приписі, стає нормою-принципом. Норма може закріплювати принципи повністю або його частину,елемент. Правовий принцип може закріплюватися у кількох статтях або, навпаки, в одній статті можуть бути розміщені кілька принципів.

Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявлені прогалину праві. З метої їх подолання суди використовують норми-принципи для вирішення конкретної юридичної справи – для обґрунтування змісту правозастосовного акту, підтвердження непорушності якогось законодавчого положення або посилання авторитетності прийнятого рішення.

Визначально-установчі норми – це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права.

Норми-дефініції – це норми, які містять визначення правових категорій і понять. Їхня юридична природа полягає в тому, що вони дістають чітке закріплення в правовому акті. Ці норми виконують, головним чином, орієнтацій ну і інформаційну функцію в правовому регулюванні. Їх відсутність в системі права позбавила б законодавство ясності, вкрай ускладнила б процес його застосування.

Норми-презумпції – це закріплені в нормативно правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища. Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізованими в актах застосування норм права і

використовуються винятково в нормативних актах.

Норми-строки – це нормативні приписи, які вказують на час, настання або походження якого тягне певні юридичні наслідки. Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків – це проміжок часу, що вимірюється годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини. Що мають настати (повноліття людини).

Норми-преюдиції – це нормативні приписи, зміст яких набуває свого вираження в проголошенні установки на те, що виключається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту,який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності.

Норми-фікції – це закріплений у правових актах нормативний припис, що умовно проголошує факт, який не є встановлений. Оскільки норми-фікції закріплені у відповідних правових актах то вони є загальнообов’язковими.

Норми-конструкції – це нормативні приписи, які узагальнюють складні за своїм характером юридичні явища. Так, у юридичній практиці використовується конструкція складу злочину. Норма-конструкції органічно пов’язані з нормами-дефініціями. Вони сприяють встановленню визначеності і чіткості механізму правового регулювання.

Висновки

Норма права – правова дійсність навіть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Наприклад, в нещодавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР. Визнання цього права являло собою передумову для визначення правового статусу союзної республіки та для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо та опосередковано – через інші норми.

Таким чином, норми права – це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого.

Норма права являє собою науковий, об’єктивно обґрунтований припис – модель суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин

Загальний характер норми права не виходить з її власної природи.

Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, яке об’єктивно існує в чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.

В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх «істинності», впорядкування їх структури та системи в цілому.

Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм – зобов’язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, які дозволяють добитися вдосконалення норм права, є:

Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової побудови.

Відповідання норм права умовам моралі та правосвідомості.

Додержання умов системності (непротиріччя) та інших закономірностей

діючої системи права при прийняті нових норм.

Врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і

управління суспільними процесами.

Список використаних джерел.

1^. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права : навчальний посібник / В.О Котюк. – К . : Атіка, 2005. – 239 с.

2. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. – Вид. 2-ге, доповнене / О.Ф. Скакун. – К. : Алерта ; ЦУЛ, 2011. – 278 с.

3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник. – Вид. 10-е, доповнене / П.М Рабінович. –Львів : Край, 2008. – 150 с.

4. Марчук В.М. Нариси з теорії права : посібник /за редакцією В.М. Марчук / Л.В. Ніколаєва – К. : 2004., - 89 с.

5. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред. О.В Зайчука, Н.М Оніщенко. - К. : Юрінком Інтерн, 2006. – 513 с.

6. Венгеров, Анатолий Борисович. Теория государства и права : учебник / А.Б. Венгеров – М.: Юрист, 2004. – 165 с.

7. Гойман-Калинский И.В. Элементарные начала общей теории права: учебник / И.В Гойман-Калинский, Г.И Иванец, В.И Червонюк. – М. – 2003. – 200 с.

8. Загальна теорія держави і права : підручник. /за редакцією М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – К. : Право, 2004 – 288 с.

9. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков [та ін.] ; за ред. В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 301 с.

10. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права : навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л.А. Луць. – К. : Атіка. 2007. –144 с.

11. Косторуба А. Норми права і правоприняючі факти в механізмі правового регулювання / А. Косторуба // Право України. – 2011. - № 3. – 203-205 с.

12. Кокошин В. Логічна структура норм права / В. Кокошин // Право України. – 1995. - № 7. – 107-110 с.

1з. Олійник А.Ю. Теорія держави і права : навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. – К. : Юрінком Інтер, 2001. –205 с.

11.Венгеров А.Б. Теория государства и права : учебник / А.Б. Венгеров – М.: Юрист, 2004. – 165 с.

2. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права : навчальний посібник / В.О Котюк. – К . : Атіка, 2005. – 239 с.

33