
- •Міжрегіональна академія управління персоналом
- •Історія культури україни
- •Переднє слово
- •Розділ і. Культура праслов'ян що вивчає історія культури україни
- •Історична наука про цілісність української культури
- •Український народ — корінне населення україни
- •Походження українського народу
- •Релігія слов'янських племен
- •Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств
- •Мистецькі набутки слов'ян
- •Особливості трипільської культури
- •Особливості культурного процесу скіфського періоду
- •Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов'ян
- •До питання про праслов'янську писемність
- •Контрольні питання
- •Розділ II. Культура київської русі
- •Про витоки культурного процесу київської русі
- •Вплив запровадження християнства на розвиток культури київської русі
- •Кирило та мефодій — просвітники слов'ян
- •Володимир великий у культурному розвитку
- •Ярослав мудрий і культурний розвиток київської русі
- •Найвизначніші пам'ятки київської русі
- •Характерні особливості забудови києва
- •Писемні джерела, що оповідають про русь і русичів
- •Літературні пам'ятки київської русі
- •Характерні особливості рукописної книги київської русі
- •Музичне мистецтво київської русі
- •Зв'язок культури київської русі з античністю
- •Чи були знищені культурні набутки за татаро-монгольської навали?
- •Внесок київської русі у розвиток культури
- •Контрольні питання
- •Розділ III. Культурні процеси напередодні і в добу козаччини вплив культури київської русі на життя литовського князівства
- •Перші книгодрукарі слов'ян
- •Іван федоров — першодрукар україни
- •Іконопис XIV-XV ст.
- •Поділ україни та розвиток культури
- •Братства і розвиток культури
- •Роль братських шкіл у становленні освіти
- •Полемічна література XVI ст.
- •Боротьба українців проти асиміляторських заходів, за збереження національної культури
- •Внесок києво-могилянської академії у розвиток освіти україни
- •Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби
- •Петро конашевич-сагайдачний — видатний діяч україни
- •Книги лаврської друкарні
- •Особливості реформаційного руху в україні
- •Передумови формування українського театру
- •Особливості архітектури козацької доби
- •Народні думи й пісні про визвольну війну
- •Культурологічна та просвітницька діяльність івана мазепи
- •Перші шкільні підручники
- •Колегії в україні
- •Контрольні питання
- •Розділ IV. Культура україни XVII-XVIII ст.
- •Феофан прокопович — видатний діяч просвітництва і культури
- •Козацькі літописи
- •Вплив української культури на розвиток культурних процесів росії
- •"Українське" бароко
- •Григорій сковорода — просвітитель, філософ, поет
- •Театральне мистецтво
- •Нові тенденції розвитку образотворчого мистецтва другої половини XVI-XVIII ст.
- •Культурно-мистецький процес україни у XVIII ст.
- •Освіта в україні у XVIII ст.
- •Архітектура й образотворче мистецтво другої половини XVIII ст.
- •Музичне життя україни xv1ii-x1x ст.
- •Зв'язок народного та професійного мистецтва другої половини XVIII — середини XIX ст.
- •Контрольні питання
- •Розділ V. Пробудження національної свІдомості Українського Народу культурний процес другої половини XIX ст.
- •Українська наука і культура початку XIX ст.
- •Організація науково-мистецьких товариств
- •Тенденції розвитку української літератури XIX ст.
- •Реформа освіти 1803-1804 pp.
- •"Театр корифеїв"
- •Реформа освіти у другій половині XIX ст.
- •Недільні школи, клубні заклади та бібліотеки в україні
- •"Просвіти" та їх роль у культурному процесі
- •Розвиток музичного мистецтва наприкінці XIX — на початку XX ст.
- •Становлення української професійної художньої школи
- •Образотворче мистецтво початку XX ст.
- •Навчальні заклади для жінок
- •Музейна справа в україні
- •Меценати та колекціонери
- •Україна напередодні 1917р.
- •Контрольні питання
- •Розділ VI. Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920 pp.)
- •Вища школа
- •Література
- •Преса. Книгодрукування
- •Контрольні питання
- •Розділ VII. Культура України в період становлення радянської влади
- •Українізація
- •Національні меншини
- •Середня спеціальна і вища школа
- •Література
- •Образотворче мистецтво
- •Архітектура
- •Культурно-освітня робота. Ліквідація неписьменності
- •Видавництва
- •Контрольні питання
- •Розділ VIII. Українська культура у 30-ті роки
- •Вища школа
- •Література
- •Образотворче мистецтво
- •Культосвітня робота
- •Засоби масової інформації
- •Контрольні питання
- •Розділ IX. Культура України в роки війни
- •Преса. Радіо
- •Театр та кіно
- •Образотворче мистецтво
- •Контрольні питання
- •Розділ X. Культура повоєнного часу
- •Література
- •Архітектура та образотворче мистецтво
- •Засоби масової інформації
- •Культосвітні заклади
- •Контрольні питання
- •Розділ XI. Культура україни в умовах кризи радянської системи
- •Вища освіта
- •Література
- •Архітектура та образотворче мистецтво
- •Культосвітні заклади
- •Контрольні питання
- •Розділ XII. Культура в часи перебудови та становлення незалежності України
- •Національно-культурне відродження
- •Вища і середня спеціальна освіта
- •Література
- •Засоби масової інформації
- •Культурний внесок діаспори
Вища школа
Індустріалізація поставила конкретні завдання й перед школою. Для виробництва потрібні були кваліфіковані кадри, тому в 30-ті роки було проведено уніфікацію вищих навчальних закладів технічного профілю та підпорядковано за галузевими ознаками, визначено рівні підготовки спеціалістів. Вищу ланку готували інститути, середню — технікуми. Відкриваються нові інститути, переважно за рахунок розукрупнення багатофакультетних вузів. У вересні 1933 p. відновили роботу університети в Києві, Харкові, Одесі, відкрився новий університет у Дніпропетровську.
Кількість вищих навчальних закладів збільшилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39 навчальному році, чисельність студентів — відповідно з 27 до 124 тис. Вузівськими центрами стали 28 міст республіки. По чотири вузи з'явилось у Вінниці, Полтаві, Донецьку, по три — у Луганську, Запоріжжі, Житомирі, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.
Починаючи з 1934 p. скасовано плату за навчання в усіх вузах і технікумах республіки. Близько 90 % студентів одержували державну стипендію.
На кінець 30-х років в Україні переважно було вирішено кадрову проблему інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. у різних галузях народного господарства. Наприкінці 1935 p. було скасовано обмеження, пов'язані із соціальним походженням, але існували певні обмеження щодо дітей "ворогів народу".
Проте, у системі освіти, як і в усьому суспільстві, розкручувався маховик пошуків і ліквідації національних елементів. Особливо від цього потерпали навчальні заклади.
Під підозру потрапляли насамперед учителі шкіл, викладачі національних вузів і технікумів, науковці, журналісти, працівники культосвітніх закладів. Систематичні перевірки кадрів, недовіра до них та репресії призводили до частих збоїв у роботі національних установ та закладів і зрештою до їх закриття. Пошуки націоналістів, "ворогів народу" стали буденним явищем, а звинувачення в антирадянській, класове ворожій діяльності вчителів — масовими. На пленумі ЦК КП(б)У в листопаді 1933 p. близько 10 % учителів було безпідставно віднесено до класове ворожих елементів, а в окремих округах і районах України кількість їх серед педагогічних кадрів досягала 30—40 %. Особливо багато "антирадянських елементів" серед педагогів працівники органів державної безпеки "знаходили" у прикордонних районах і на півдні України, де здебільшого проживало неукраїнське населення.
Нищівного удару було завдано польським і німецьким навчальним закладам. Уже на початку 1934 p. у постанові ЦК КП(б)У "Про кадри шкіл національних меншин" наголошувалося, що партійні комітети ряду областей, зокрема Київської і Вінницької, не зрозуміли того, яке місце у контрреволюційній роботі ворогів в Україні займає виховання дітей у польських і німецьких школах в антирадянському дусі. Центральний комітет запропонував спеціально створеній комісії переглянути район за районом, школу за школою і в разі виявлення фактів засміченості шкіл антирадянськими елементами вжити конкретних заходів.
Полювання на "ворожі" елементи перенеслися на середні спеціальні навчальні заклади. ЦК КП(б)У у 1935 p. прийняв постанову з неприхованою, тенденційною назвою "Про засміченість класове ворожими елементами Хортицького німецького машинобудівного технікуму". У ній зазначалося, що викладацький і студентський склад технікуму був засмічений ворожими елементами, які "безкарно протягом тривалого часу проводили в технікумі фашистську пропаганду". Технікум закрили.
Гака сама доля спіткала й вищі навчальні заклади національних меншин, зокрема Одеський німецький педагогічний інститут. Як ворогів народу було заарештовано 3254 студенти і 89 їхніх родичів. Одеський німецький педінститут у 1937 p. було ліквідовано і на його базі створено Одеський інститут іноземних мов. -
Цього ж року постановою ЦК ВК(б)У було ліквідовано болгарський і молдавський відділи Одеської театральної школи та німецький відділ Дніпропетровської.
Підсумовуючи проведення "чисток" серед закладів освіти, науки і культури в 1933—1936 pp., C. Kociop на січневому (1937р.) пленумі ЦК КП(б)У зазначив: "Ми здійснили повний розгром наших культурних закладів, в яких засіли націоналісти. У нас майже нікого з працівників не залишилось".
У ще гіршому становищі перебували школи Західної України, Буковини і Закарпаття. У Галичині польська влада вела політику обмеження мережі українських шкіл і повної їх полонізації. Якщо на початку XX ст. тут було 2420 українських шкіл, то в 1937/38 навчальному році залишилося 352. Населення Галичини вдалося до організації приватних шкіл і позашкільних закладів. У другій половині 30-х років налічувалось 40 народних (початкових) шкіл, в яких навчалося майже 6,5 тис. учнів; функціонувало 19 приватних гімназій і 16 ліцеїв, 65 фахових, 6 купецьких, торговельних, кооперативних курсів та вчительська семінарія, яка готувала вихователів для дошкільних закладів. У такому ж становищі була освіта Буковини. Усі українські школи в 1934 p. були переведені на румунську мову викладання.
У кращому становищі опинилась українська освіта на Закарпатті, яке входило до Чехословаччини. У 1938 p. до освітньо-виховних закладів належало 432 школи, 5 гімназій, 4 вчительські семінарії і 138 фахових шкіл, 132 українських дитсадки.
НАУКА
Головним осередком наукової діяльності в 30-х роках залишається ВУАН, президентом якої 1930 p. став О. Богомолець. Із затвердженням у лютому 1938 p. нового статуту її було перейменовано на Академію наук УРСР.
Першим кроком до реформування стало створення в 1930 p. на базі наукових кафедр науково-дослідних інститутів (НДІ). Водночас було ліквідовано комісії історії Лівобережної України та новітньої історії України. Ліквідовано також історичну секцію, а Археологічну комісію відокремлено від кафедри М. Грушевського, який втратив вплив на розвиток історичних досліджень, що виконувалися Академією наук.
Партійно-державне керівництво України робило ставку на оновлення кадрового потенціалу ВУАН, збільшуючи кількість академіків і членів-кореспондентів за рахунок кандидатур, визначених ЦК ВК(б)У. У результаті маніпуляцій виборами (зокрема, було порушено традицію таємного голосування під час виборів дійсних членів ВУАН) академіками крім таких вчених, як О. Богомолець, М. Вавілов, О. Палладін, Є. Патон, М. Холодний, Д. Яворницький та інші, було обрано також партійних функціонерів: В. Затонського, Г. Кржижанівського, М. Скрипника, О. Шліхтера, суспільствознавців С. Семковського, В. Юринця, М. Яворського.
У результаті політичних процесів проти української науки сотні вчених були позбавлені роботи, близько 250 науковців заарештовані і відправлені на заслання. Протягом 1931—1933 pp. було знищено кабінет національних меншин, у складі якого діяли албанський, грецький, німецький, польський, циганський, російський, чеський відділи та відділ східних народів.
З 1935 p. настала коротка перерва в репресіях. Офіційно вважалося, що науку звільнено від псевдовчених, а ВУАН очищено від "ворогів народу — агентів фашизму".
Проте незважаючи на такі надзвичайно тяжкі умови розвиток науки не припинився. В Україні вели дослідницьку діяльність наукові колективи. Великих успіхів досягли вчені відкритого в 1928 p. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ). У 1931—1932 pp. у ньому працював І. Курчатов, тут Л. Ландау написав класичну працю з кінетичної теорії плазми; в 1932 p. група вчених у складі К. Синельникова, О. Лейпунського, А. Вальтера і Г. Латишева вперше здійснила штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами. Їхні праці засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.
У Галичині вся українська наука зосереджувалась у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. У 30-ті роки зв'язки Товариства з Києвом припинилися. Крім того, фінансова криза змусила скоротити адміністративний персонал і гонорари науковцям. Але провідні вчені М. Возняк — історик літератури, І. Зелінський — мовознавець, Я. Пастернак — археолог, І. Витанович — економіст, Ф. Колесса — музикознавець, В. Левицький — математик, В. Кубійович і Ю. Полянський — географи, В. Старосельський — правознавець, М. Панчишин — медик та інші продовжували працювати.