Становлення української професійної художньої школи

Київська художня школа започаткувалася при лаврських іконописних майстернях, де працювали художники високого професійного рівня. Прізвищ багатьох із них не збереглось, з усієї когорти історія залишила одне — Алімпій. У "Києво-Печерському патерику" говориться, що він "добре ізвик хитрості іконей, ікони писать хитр бе зело". Йому приписуються початки художньої школи.

З XVIII ст. у Лаврі постійно працює художня школа. Навчання художників-іконописців ведеться за найкращими європейськими методиками, тобто малювання з оригіналів — кужбушків, а також з натури. Ця школа орієнтувалася на релігійний живопис.

В Україні починає формуватися професійна мистецька освіта. Для навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються тимчасові класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних мистецтв створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні училища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 p. і підпорядковувалося Петербурзькій Академії мистецтв. В Одеському художньому училищі працювали К. Костанді, П. Волокидін, Т. Фраєрман та ін. На базі Київської рисувальної школи М. Мурашка в 1901 p. було відкрито художнє училище, яке переходить у відання Петербурзької Академії мистецтв. Організаторами та першими викладачами були перший ректор училища академік Петербурзької Академії мистецтв В. Ніколаєв, художники В. Менк, X. Платонов, М. Пимоненко, В. Орловський, І. Селезньов та ін.

В училищі працювали відділи живопису та архітектури, їх викладачами були Ф. Кричевський, О. Мурашко, М. Бойчук, М. Козик та ін. Вихованці училища стали провідними художниками України та Європи і зробили гідний внесок у розвиток образотворчого мистецтва. Це О. Архипенко, М. Донцов, І. Кавалерідзе, А. Петрицький, І. Падалка, В. Седляр та багато інших.

У Харкові працювала приватна школа М. Раєвської-Іванової, де початкову художню освіту здобуло багато молоді. Напередодні 1917 p. на базі цієї школи відкрилося художньо-промислове училище, що працювало за програмою, розробленою в Петербурзькій Академії мистецтв.

У зв'язку з розвитком народних промислів постала потреба у підготовці професійних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. У цьому важливу роль відіграла Миргородська художньо-промислова школа ім. М. Гоголя. Вона була обладнана з урахуванням найвищих вимог того часу; тут було створено музей та велику бібліотеку. Роботи кращих учнів завжди були бажаними і популярними на різноманітних виставках як в Україні, так і поза її межами. Одним із провідних фахових викладачів у школі був відомий український художник О. Сластіон. Училища підготували міцне підґрунтя для становлення української національної художньої школи.

 

Образотворче мистецтво початку XX ст.

На початку XX ст. продовжує розвиватись образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх творчу платформу: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, Й. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні члени та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинівський, С. Костенко, С. Колесников та ін.

Українська тематика була популярною у творчості російських художників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок Т. Шевченка як художника і поета.

Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Васильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.

Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення соціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори "Весілля в Київській губернії", "Ярмарок", "Додому", "Гопак', Збирання сіна" та тематичні картини соціального змісту "Жертва фанатизму", "Конокрад", "Проводи рекрутів". "На Далекій Схід" та ін.

Під впливом відомого художника академічного спрямування академіка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, — Сінокіс", "Жнива", "Перепочинок чумаків" та інші — розвивалася творчість С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка. Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльнвсть С. Васильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецтво Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбоми "Український орнамент" та "З української старовини". В останньому оспівується героїка українського народу доби козаччини.

Початок сторіччя став періодом формування мистецтвознавчої науки, поштовх їй дали мистецько-критичні статті М. Мурашка та його книга "Спогади старого вчителя". Помітну роль відіграли мистецькі виступи в пресі Є. Кузьміна. У зв'язку з реставраційними роботами в Кирилівській церкві, пам'ятці XII ст., та розписами Володимирського собору професор А. Прахов проводить велику дослідницьку роботу. О. Овицький 1914 p. пише і видає першу монографію про Тараса Шевченка-художника. М. Біляшівський, М. Макаренко, Д. Яворницький присвячують свої наукові роботи проблемам розвитку народного мистецтва. Починаючи з 1907 p. у Києві побачили світ мистецтвознавчі видання "В мире искусства" (1907—1910), "Искусство и печатное дело" (1909-1910), "Искусство" (1911-1912), "Искусство Южной России" (1912—1914), а в Галичині виходили журнали "Часопис", "Будучність", які редагував І. Труш, а з 1905 p. під спільною редакцією С. Людкевича та І. Труша виходив "Артистичний вісник".

Завдяки діяльності Товариства в Україні пожвавлюється виставочна робота, щороку влаштовується до 10—15 вернісажів, які об'єднують місцевих художників. Окрім морального задоволення митці одержували і матеріальне; велика частина експонованих творів продавалася, щоправда, це було як позитивним, так і негативним явищем — тематику почав диктувати споживач, і художники працювали на догоду невибагливим смакам.

Наприкінці першого десятиріччя XX ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва — модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалістичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.

Революційна хвиля 1905—1907 pp. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сатиричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзначити малюнки М. Фармаковського, Й. Нілуса, В. Заузе, М. Соломонова, М. Липського та ін.

Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який сформувався під впливом творчості І. Білібіна та художників "Мира искусств". Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла українська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Україну після 1917 p., він стає засновником, першим ректором і професором Української Академії мистецтв —— першої вищої художньої школи України.

Прогресивним явищем у художньому житті України були спроби створити монументи національним героям, діячам культури і мистецтв.

Велику активність в організації і спорудженні пам'ятника Т. Шевченкові в Києві виявили прогресивні діячі І. Рєпін, Д. Яворницький, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, М. Лисенко, В. Леонтович та ін. На конкурс було представлено 64 проекти, проте незважаючи на високо-змістовні і високохудожні роботи М. Гаврилка, Ф. Балавенського, М. Паращука питання встановлення пам'ятника Кобзареві "узгоджувалося" до 1910 p. і залишилося відкритим аж до радянського часу.