Колегії в україні

Після Берестейської унії 1596 p. Річ Посполита посилює вплив та утиски щодо української культури. Щоб покатоличити молодь на Правобережжі, Закарпатті та Буковині, відкриваються єзуїтські та уніатські колегії: спочатку у Львові, Вінниці, Барі, Кам'янці-Подільському, а згодом і в усіх великих містах.

На землях Лівобережної України середню освіту давали колегії в Чернігові (заснована в 1700 p.), Харкові (1721), Переяславі (1738), Луцьку, Вінниці, Кам'янці, Немирові та ін.

Навчальні програми колегій передбачали вивчення рідної та іноземних мов: французької, німецької, італійської. Обов'язковими були історія, географія, малювання.

Харківська колегія — центр освіти Слобожанщини. У 1765 p. тут відкрилися додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерійську справу, архітектуру, геодезію, географію.

Випускники колегій могли продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії, яка була першим вищим навчальним закладом у слов'янському світі.

 

Контрольні питання

1. Перші книгодрукарі слов'ян. Яким був їх внесок у розвиток духовності народу?

2. Охарактеризуйте Києво-Могилянську академію, її роль і значення в культурному розвитку України.

3. Який вплив на гуманістичний розвиток України мала Реформація?

4. Особливості культурно-мистецького процесу доби козаччини.

5. Якими були перші шкільні підручники?

 

Розділ IV. Культура україни XVII-XVIII ст.

1648-1764 pp. — період гетьманської держави. Її очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів з метою розбудови культури, освіти, шкільництва.

Шкільна освіта охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. Засновуються школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів. За активної "допомоги" Російської імперії 1875 p. їх залишилось 52, тобто одна школа на 6700 учнів. Освічені люди були зайві в "українах" імперії.

Польський уряд ставився до українських шкіл не краще, перевага надавалася католицьким навчальним закладам.

Підготовка власних кадрів вищої ланки розпочинається у Львові, а на початку XVII ст. зосереджується в Києві, де особливої слави й популярності зажила Києво-Могилянська академія.

Завдяки високому освітньому рівню суспільства в Україні XVI — початку XVII ст. формуються світоглядні засади, що базуються на філософських поглядах Аристотеля. Вони були покладені в основу методики викладання логіки, діалектики, фізики, метафізики та естетики. Цей напрямок був поширений в усій Європі. Звичайним явищем вважалося вивчення творів античних та середньовічних філософів.

Найяскравішими представниками цієї епохи були мислителі-філософи Ф. Прокопович та Г. Сковорода. Відходить від релігійних догматів література; визвольна війна продиктувала свої теми — подвиги народу та його героїв. Так, з релігійного до світського напрямку в літературі приходять Д. Туптало, К. Зінов'єв, С. Яворський та ін. Г. Сковорода робить спробу ввести в літературний обіг живу народну мову.

Наприкінці XVII ст. набувають популярності драма, зокрема великодня, де біблійні теми поєднуються із сюжетами буденного життя, а також історичні та моралістичні спектаклі. Перевага віддається вітчизняній історичній тематиці. В антрактах розігруються комічно-побутові та сатиричні інтермедії; мова їх максимально наближена до побутової, народної. Не згасає інтерес і до вертепу.

Окрему групу становлять літературні твори, в яких висвітлюється протест проти імперської політики Росії щодо України. Це, зокрема, твори С. Дивовича "Разговор Великороссии с Малороссиею" (1762), де йдеться про права українців на історичну суверенність та почуття національної гідності, та В. Капніста "Ода на рабство" (1780), в якій ідеться про становище України, що перебуває "під ігом тяжкія держави".

Після злету в XV—XVI ст. наступні XVII—XVIII ст. стали періодом руїни не тільки державності, а й культури. І все ж, незважаючи на тяжке становище, Україна намагається зберегти ідею незалежності, прагнення до суверенітету. Вони не згасали протягом усього XIX ст.