5. Чергування приголосних звуків

У сучасній українській мові при відмінюванні слів та утворенні нових відбувається чергування приголосних звуків. До найпоширеніших належать:

1. Чергування г, к, х з ж, ч, ш. Наприклад: плуг —плужок, друг —дружба, дорога —дорожній, вік —вічний, око —очі, рука —ручний, юнак —юначе, пастух —пастуше, сухий — сушити;

2. Чергування г, к, х з з, ц, с. Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього родів. Наприклад:

Давальний відмінок: знахідка — знахідці, книга —книзі, облога — облозі, опалубка — опалубці, папка — папці, пересадка — пересадці, плаха — пласі, покупка — покупці, сім 'янка — сім 'янці, фабрика — фабриці

Місцевий відмінок: берег — на березі, блок —у блоці, відпустка — у відпустці, капелюх — на капелюсі, колега — на колезі, палатка — в палатці, поріг — на порозі, рейка — на рейці, техніка — в техніці

Чергування відбувається також при словотворенні, наприклад: аптека — аптеці, універмаг — в універмазі, літфак — на літфаці.

При зміні й творенні слів задньоротові приголосні г, к, х, ґ за певних умов (унаслідок теперішнього чи історичного по­м'якшення) переходять у свистячі та шиплячі, а саме:

г — з — ж: нога — нозі — ніженька, друг — друзі — дружба, могти — можу, казати — кажу,

к — ц — ч: рука — руці — рученька, рік — у році — річний, пекти — печений, вулиця — вуличний;

х — с — ш: вухо — у вусі — вушенько, рух — у русі — руши­ти, ковалиха — ковалишин, колихати — колишу, писати — пишу,

ґ — дз — дж: ґерлиґа — ґерлидзі — ґерлидженька, Ґриґа — Ґридзі — Ґриджин.

Проте внаслідок дисиміляції (розподібнення) звуків замість закономірного ч вимовляється й пишеться ш у словах рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від торік), соняшник (від сонце), сердешний «бідолашний» (від серце, але: сердечний «серцевий, ширий і т. п.»). В інших по­дібних випадках незалежно від вимови пишеться буква ч: мо-у лочний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.

У дієсловах, крім того, відбувається перехід зубних приголосних д, т, з, с у шиплячі, а саме:  

д — дж: садити — саджу — посаджений; водити — воджу — проводжати, загородити — загороджу, правда — справджу­ватися (винятки: завадити — заважати, привидітися — увижатися);

зд — ждж: їздити — їжджу

т — ч: платити — плачу — заплачений, хотіти — хочуть;

ст — щ: захистити — захищу — захищений, розмістити — розміщу — розміщувати.

В інших частинах мови чергується д — ж (а не д — дж, як у дієсловах): уродити — урожай, огородити — огорожа, погода — погожий, переходити — перехожий, правда — справжній.

У звукосполученнях дт, тт перші звуки д і т чергуються з приголосним с: веду — вести, ненавидіти — ненависть, цвіт — цвісти, мету — мести.

Усі чергування приголосних позначаються на письмі відповідними буквами.            

 СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

Збіг кількох приголосних ускладнює вимову, тому вони спрощуються.

У сучасній українській мові найчастіше спрощуються такі групи: -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-, -слн-, в яких випадає середній звук. Наприклад: користь — корисний, тиждень — тижня, честь — чесний, щастя — щасливий, якість — якісний

Це спрощення відбувається у вимові й на письмі. Виняток становлять слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять.

Зберігається також -т- і в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження: компостний, контрастний, баластний, форпостний.

У групах приголосних -скн-, -зкв- випадає к у дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-.

Наприклад: блиск — блиснути, бризк — бризнути, брязк — брязнути, тиск — тиснути, тріск — тріснути

але: випускний.

Спростилися групи приголосних і в словах: серце, сонце, міський.