2. Мовна норма, загальнонаціональна мова, літературна мова

Основною ознакою літературної мови є її унормованість.

Норма літературної мови — це сукупність загально­прийнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Виділяють такі типи норм літературної мови:

— орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень, акцентологічні норми);

— графічні (передача звуків на письмі);

— орфографічні (написання слів);

— пунктуаційні (вживання розділових знаків);

— лексичні (слововживання);

— морфологічні (вживання морфем);

— синтаксичні (керування, узгодження, поєднання й розміщення слів, речень);

— стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом вони можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства у кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування в мові старого й нового.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (Н. в. міст, Р. в. моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Літературна мова — це складова й невід’ємна час­тина загальнонаціональної мови. Вона виділяється як унормована й оброблена її форма. Літературна мова об­слуговує всі сфери суспільного життя: виконує функ­ції спілкування, є мовою художньої літератури, науки, публіцистики, задовольняє потреби державних установ, навчальних закладів тощо. Харктерними рисами сучасної української літера­турної мови є її універсальність, здатність охопити всі накопичені людством знання, обслуговувати всі мовні сфери, обов’язковість її норм незалежно від соціальної, професійної чи територіальної належності носіїв мови, наявність варіантів для висловлення близького змісту. Літературна мова не є статичним утворенням: її пос­тійна взаємодія з мовою художньої літератури, іншими мовними стилями при збереженні нормативної єдності є запорукою її збагачення, розвитку і єдності.

Діалекти української мови

Діалект - це територіальний, професійний або соціальний варіант стандартного літературної мови. В українській мові є 3 головних діалектних групи по територіях: південно-західна група, південно-східна група і північна група діалектів.