
Тема 1: Наука як сфера діяльності і система знань.
Сутність пізнання.
Рівні пізнання.
Види пізнання.
Наука: її цілі та фнукції.
Наукознавство. Класифікація наук, функції та завдання.
Структурні елементи науки.
І. Пізання – шлях від незнання до знання.
Діалектика процесу пізнання полягає у протиріччі між складністю об’єктивної дійсності і обмеженістю наших знань про неї, між суб’єктивною формою і об’єктивним змістом людського знання.
Процес пізнання починається з узагнальнення окремих, часом не пов’язаних між собою фактів.
Рівні пізнання:
Побутовий – з самого народження людина пристосовується до конкретних побутових ситуацій.
Науковий.
Філософський.
Види пізнання:
Первинне (почуттєве) – забезпечує безпосередній зв’язок людини з оточуючою дійсністю за допомогою органів чуття.
Раціональне – доповнює почуттєве і сприяє усвідомленню сутності явищ (процесів), розкриває закономірності розвитку, «повертає» нове знання до емпіричного рівня з метою подальшого пізнання, а також використання.
Наукове пізнання – дослідження, що має особливі цілі, завдання і методи отримання і перевірки нових знань з метою оволодіння силами природи.
ІІ. Ознаки науки:
Наявність системи знань (ідеї, теорії, концепції, принципи).
Наявність наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження.
Практична значущість як самого об’єкта, так і знань про нього.
Функції науки:
Соціальної пам’яті – накопичення, трансляція, зберігання, традиції, досвід, що попередньо накопичений.
Гнесеологічна (пізнавальна) – забезпечення необхідними знаннями для вирішення поставлених задач.
Нормативна – встановлює, організовує відносини між науковими структурами за допомогою системи норм і правил.
Комунікативна – реалізація за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування.
Аксеологічна (ціннісна) – формує в суспільстві ціннісні орієнтації, які виступають як результат наукових відкриттів на благо людства.
Креативна (творча) – реалізується за допомогою становлення творчого потенціалу.
Виховна – дозволяє підвищити рівень освіти в суспільстві, інтелектуальний потенціал.
Мета науки – це описування, пояснення і передбачення (прогнозування).
Завдання науки:
Накопичення і узагальнення фактів (констатація). 2. Пояснення внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків (інтерпретація). 3. Пояснення сутності фізичних явищ (об’єктів), їх внутрішніх і зовнішніх протиріч (побудова моделей). 4. Прогнозування процесів і явищ. 5. Встановлення можливих форм і методів практичного використання отриманих знань.
Наука – це система знаньі специфічна сфера людської діяльності, спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство і мислення.
Етапи становлення науки:
Пранаука (мала ознаки натурфілософії).
Наука середньовіччя (5-7 ст.).
Наука епохи відродження (15-18 ст.).
Класична наука (18-19 ст.).
Некласична наука (кінець 19-початок 20 ст.).
Посткласична наука (до теперішнього часу).
Напрямки науки:
Мікросвіт – вирішення проблеми на рівні елементарних частин і атомних частин.
Мегасвіт – вивчення всесвіту починаючи з соціальної системи до сфер простору.
Макросвіт – вивчення функцій вищих структур місцевої матерії.
Особливості науки 21 сторіччя:
Диференціація та інтеграція (наві науки на стику кількох - нейрокібернетика).
Прискорення і розвиток природознавчих наук.
Математизація наук.
Наближення науки і практика (посилення зв’язку між наукою, технікою і виробництвом).
ЗУ «Про наукову і науково-дослідну діяльність» від 13.12.1991 року (державна політика наукової і науково-технічної діяльності).
ІІІ. 60-ті рр 20 сторіччя – визначився предмет наукознавства, наука про науку сфомувалася як окрема галузь.
Наукознавство – це наука, яка вивчає закономірності розвитку наук, структуру і динаміку наукового знання і наукової діяльності, в/д з ін соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства.
Завдання наукознавства:
Вивчення законів і тенденцій розвитку науки.
Аналіз в/д наук.
Прогноз розвитку наук.
Вивчення проблем наукового знання і наукової творчості.
Організація науки і управління її розвитком.
Головне завдання наукознавства – класифікація наук.
Мета класифікації – розкриття взаємного зв’язку між науками на основі конкретних принципів і відображення цих зв’язків у вигляді логічно аргументованого розміщення в єдину систему знань.
Класифікація:
Науки про суспільство. Гуманітарні.
Науки про природу. Технічні.
Науки про мислення.
IV. Знання – перевірений практикою результат пізнання дійсності та адекватне відображення його у свідомості людини.
Умовно знання поділяють на 4 статуси:
Абсолютні знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнюючих уявлень про об»єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об’єктом (ми прагнемо до нього).
Відносні знання – знання, яке будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з обєктом.
1 і 2 – це умовний поділ – в силу зміни як самого об’єкта, так і субєкту пізнання.
3. Базове знання – це знання структурних зв’язків та закономірностей розвитку об’єкту (явища), воно завжди концептуальне і лежить в основі ключової компетентності.
4. Істинні знання – знання, які містяться в законах, теорії, вже перевірені.
База знань – масиф інформації у формі, що є придатною для логічної і силової обробки.
Функції знання: а) узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи, суспільства і мислення; б) збереження того, що може бути застосоване в практичній діяльності.
- Теоретичне знання;
- Інтеричні знання.
Апріорі – знання, яке передує досвіду;
Апостеріорі – знання, яке виходить з досвіду.
Оскільки розвиток науки відбувався за схемою парадигма-парадокс-нова парадигма, необхідно розуміти цей процес.
Парадигма – загальноприйняті положення науки, система методологічних і ціннісних установок прийнятих усіма членами наукового співтовариства за зразок для вирішення наукових завдань.
Парадокс у вузькому розумінні – це два протилежні твердження, кожне з яких є переконливим доказом.
Парадокс у широкому розумінні – твердження, яке різко відрізняється від затвердженої думки, заперечення загальноприйнятої думки, заперечення того, що є «безперечно правильним».
Наукова проблема – велика множинність наукових питань майбутніх досліджень, складне теоретичне або практичне питання, що потребує дослідження.
Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення усієї сукупності зв’язків на основі яких робиться висновок. Конструктивні і деструктивні, тобто ті, що мають значущості для науки і практики.
Наукові факти – подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить систему накових знань.
Поняття – це думка, відбита у загальній формі, відбиває суттєві і необхідні ознаки предметів та явищ, а також їх взаємозв»язки.
Категорії – форма логічного мислення, в якій розкриваються внутрішні, найсуттєвіші закономірні зв’язки, які існують в реальній дійсності; це фундаментальні поняття.
Постулат – принцип чи тердження наукової теорії, прийняте в літературі в якості вихідного недоказуваного в її рамках поняття (більш ситуативне поняття).
Аксіома – твердження, положення, що приймаються без доведення.
Науковий закон – внутрішній суттєвий зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток.
Гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ або причин, які зумовлюють даний наслідок.
Наукова концепція – система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною думкою.
Наукова теорія – вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища.