3. Кризи дорослого віку і їх особливості

Набагато складніше в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів дослідити кризи розвитку дорослого життя. Разом з тим, дослідження, які проведені під керівництвом Б.Г. Ананьєва, Б.С. Братуся, В.І. Слободчикова та інших, дозволяють стверджувати, що за межами дитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризове. Проте критичні періоди не такі різкі, це було, наприклад, у підлітковому віці, не є такими прив'язаними до вікових рамок. Як правило, вони проходять більш гладко, інтеріоризовано, і менш драматично, ніж кризи дитинства.

Разом з тим, на думку Б.С. Братуся, В.Ф. Моргуна, особистісні зрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28-34 роки, 40-45 років, 50-55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризи дорослості, оскільки в інтервалах між ними розвиток як правило проходить більш рівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляються під час кризи.

Необхідно особливо підкреслити, що вказані вікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших криз можуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двох основних умов протікання психічних процесів: фізіологічних умов (наприклад, тривала, тяжка хвороба, гормональні зрушення тощо) і — що найбільш важливо — зовнішніх соціальних умов (зміна зовнішніх вимог, соціальних очікувань тощо). Вказані терміни, на думку Б.С. Братуся, можна розглядати лише як нормативні, тобто достатньо типові для нормального, не переобтяженого хворобами чи особливими соціальними потрясіннями ходу розвитку особистості. Е. Еріксон справедливо стверджує, що слід розрізняти нормативні кризи, які необхідні і закономірні для поступового, нормального розвитку особистості, і кризи травматичного чи невротичного характеру.

Кожному з виділених періодів властива своя феноменологія. Ось як описує один з критичних періодів дорослої людини П.М. Зінов’єв: “Періодом, коли душевному спокою загрожує небезпека, є вік за 40 років. Організм слабшає і починає помітно здавати ... Наступає підведення підсумків : старість, про яку раніше не думалося, хоч і не наступило, проте заставляє людину відчувати своє дихання, - мимоволі з’являються думки про те, що кращий, найбільш працездатний період життя вже позаду, а зроблено так мало. Спливають у пам’яті мрії і очікування юності, починається їх порівняння з досягненнями і, звичайно, не на користь останніх ... Іноді з’являється смуток, похмурі думки : життя пройшло даремно, нічого не здобуто”. Аналогічно описують цю кризу і зарубіжні психологи (Р. Гаулд, Д. Левінсон, Д.Вейлант), визначаючи вік 40 – 42 роки, як вибух всередині життя, коли виникає враження, що життя проходить даром, наступає усвідомлення втрати молодості. Зрозуміло, що всі деталі описаної картини зовсім не є обов’язковими для людини, що переступила дані вікові життя.

З віком 50 – 55 зв’язана чергова психологічна нормативна криза. Після 50 років, коли нагромаджений досвід дозволяє реалістично оцінити співвідношення очікуваного і досягнутого, людина починає підводити підсумки своєї попередньої діяльності і того, що вона зробила, задумуватись про смисл і цінність зробленого. Відтепер, заглядаючи у майбутнє, людина змушена переглядати свої цілі з урахуванням свого професійного статусу, фізичного стану і стану справ у сім’ї. На думку Р. Гаулда, Д. Левінсона, Д.Вейланта, домінуючим джерелом життєвого задоволення після 50 років стають успіхи дітей.

Підсумовуючи, слід сказати, що мова йде лише про тенденції, які в різних конкретних переломленнях і іпостасях (зв’язаних з освітою, темпераментом, місцем проживання тощо) є нормативним, тобто достатньо типовими для даного віку.

Першими ознаками кризи є зміна ставлення до того, що раніше здавалося важливим, значимим, цікавим, відштовхуючим. Це сигнал протікання глибокої внутрішньої роботи. Наступний етап – усвідомлення в тій чи іншій мірі того, що відбулося, визначення його людиною для себе. І, нарешті, останній етап – вкорінення нового у світогляді, тобто появи нових вимог до себе і до інших, нових повсякденних дій і звичок.

Особливо слід підкреслити, що переломи і зрушення в розвитку дорослої людини виникають тоді, коли яскраво виражена невідповідність між наявними можливостями, областю знань і умінь та системою смислових зв’язків зі світом. У періоди значного розходження цих сторін діяльності і відбувається, нажаль, ще недостатньо вивченні на сьогоднішній день нормативні кризи зрілості. Загалом вони виникають рідше, ніж у дитинстві, з великим часовим інтервалом (7-10 років) і більш тісно залежать від “соціальної ситуації розвитку” (Л.С. Виготський). Як вже наголошувалося, кризи зрілості проходять достатньо усвідомлено і більш приховано, у внутрішньому плані, не демонстративно. Хоча близькі люди можуть помітити підвищену тривожність, критичність стосовно власних зовнішніх і внутрішніх досягнень, не стійкість поведінки, симптоми розчарування тощо.

Сказане вище до певної міри пояснює недостатнє вивчення даної проблеми в науковій психології.

Важливо підкреслити, що нормальна особистість, як зазначає Л.І. Анциферова – це не особистість, яка позбавлена внутрішніх суперечностей і труднощів. Це особистість, яка здатна внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати ці суперечності, здатна самостійно і продуктивно розв’язувати їх у відповідності зі своїми найбільш загальними цілями і моральними ідеалами, що веде до все нових і нових стадій, ступенів розвитку.

Знання і врахування у роботі з різними віковими категоріями закономірностей особистісно розвитку людини в різні вікові періоди все частіше усвідомлюється суспільством при розв’язанні багатьох проблем у різних сферах життєдіяльності.

Наприклад, ці знання допомагають не лише діагностувати наявність стабільних і критичних періодів в житті людини, але й долати труднощі, які зв’язані з нормативними кризами розвитку; у процесі профорієнтації врахування індивідуально-вікових особливостей може сприяти знаходженню адекватних цим особливостям способів і засобів вираження людиною своєї індивідуальності, а також успішному професійному становленню тощо.

Висновок

Вікові кризи - теоретичне поняття, що означає перехід у віковому розвитку до нового якісно специфічного етапу. Вікові кризи зумовлені передусім руйнуванням звичної соціальної ситуації розвитку та виникненням іншої, яка більш відповідає новому рівню психологічного розвитку.

Вікова криза полягає в перетворенні соціальної ситуації розвитку, при якому стара соціальна ситуація розвитку руйнується, а на її місці, замість неї, будується нова; психологічний зміст вікової кризи полягає в тому, що відбувається суб'єктивації новоутворення попереднього стабільного періоду, тобто перетворення новоутворення стабільного періоду в суб'єктну здатність індивіда. Вікова криза проходить ряд фаз та етапів: предкрітіческая фаза - відкриття ідеальної форми наступного віку; власне критична фаза - міфологізація нової ідеальної форми, конфлікт між бажаним і можливим, рефлексія внутрішніх обмежувачів шуканої дорослості; посткрітіческая фаза - диференціація ставлення до себе, формування мотивації подальшого вікового розвитку. Вікова криза може супроводжуватися особливим синдромом - трудновоспитуемостью.

Вікові кризи - це невід'ємна частина становлення особистості. Їх неможливо запобігти, але можна пом'якшити і прискорити їх проходження.

Список використаної літератури:

1. Л. Ф. Обухова «Вікова психологія» 2001

2. Е. Еріксон «Ідентичність. Юність і криза »1996

3. Г. С. Абрамова «Вікова психологія» 2003

4. В.С. Мухіна «Вікова психологія» 2000

5. Є.І. Рогов «Загальна психологія» 1997

6. К.Н. Поливанова Психологія вікових криз: навчальний посібник для студентів

педагогічних вузів »2000

7. Д. Б. Ельконін «Вибрані психологічні праці» 1989

8. Д. Холліс «Перевал в середині шляху: криза середнього віку» 2002

9. Г. Крайг, Д. Бокум. «Психологія розвитку» 2004

10. Л.С. Виготський Зібрання творів 1981-1984

16