7. Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Відповідно до ст. 1 Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Згідно ст. 382 ГК України суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов’язки його сторін регулюються Законом „Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 р. та іншими законами.

Ст. 43 Закону „Про міжнародне приватне право” встановлює, що сторони зовнішньоекономічного договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок із договором. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті договору або сукупності обставин справи, то договір більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, має своє місце проживання або місцезнаходження. При цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: 1) продавець – за договором купівлі-продажу; 2) наймодавець – за договорами найму (оренди); 3) підрядник – за договором підряду; 4) виконавець – за договорами про надання послуг; 5) перевізник – за договором перевезення; 6) страховик – за договором страхування; 7) повірений – за договором доручення; 8) кредитодавець – за кредитним договором; 9) заставодавець – за договором застави і т. д. Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов’язаний, вважається: 1) щодо договору про нерухоме майно – право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація; 2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт – право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; 3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, – право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа. Згідно ст. 31 Закону „Про міжнародне приватне право” зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Ст. 6 Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність” передбачає, що суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до його укладання. Зовнішньоекономічний договір складається відповідно до законодавства України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.

Умови, які повинні та можуть бути передбачені зов­нішньоекономічним договором, рекомендує, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201. Згідно цього Положення до обов’язкових умов договору мають належати:

1) назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення;

2) преамбула, де, зокрема, зазначається повне найменування сторін, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни;

3) предмет договору (із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується). Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товару досить велика, все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід’ємною частиною договору, про що робиться відповідна відмітка в тексті договору;

4) кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);

5) базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг) – у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правил Інкотермс) чинної редакції, які визначають обов’язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару. У випадку укладення договору про виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки виконаних робіт (послуг). Правила Інкотермс являють собою кодифіковані форми базисних умов поставки, опубліковані Міжнародною торговою палатою. Так, умова FOВ, говорячи дуже стисло, означає, що зобов’язання продавця по постачанню вважається виконаним після того, як товар переданий через поручні судна в означеному порту відвантаження. З цього моменту всі видатки і ризики загибелі або пошкодження товару повинен нести покупець. Умова FOВ вимагає, щоб продавець зробив „очистку” товару від мита на експорт, і використовується тільки для морського і річкового транспорту;

6) ціна та загальна вартість договору (у тому числі валюта договору);

7) умови платежів. Визначаться валюта платежу, спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних умов платежу в тексті договору зазначаються: умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів і Нацбанку України від 21 червня 1995 р. № 444 „Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті"; умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій;

8) умови приймання-здавання товару (робіт, послуг). Визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю – згідно з документами, що засвідчують якість товару;

9) упаковка та маркування;

10) форс-мажорні обставини;

11) санкції та рекламації. Мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару, робіт, послуг або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів – від якого терміну встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов’язки сторін договору при цьому, способи врегулювання рекламацій;

12) урегулювання спорів у судовому порядку (з визначенням назви суду або чітких критеріїв його визначення будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися судом, та правил процедури);

13) місцезнаходження, поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців, агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження та інші.

Захисні застереження являють собою договірні умови, що включаються в контракти і передбачають можливість їхнього перегляду в процесі виконання з метою страхування валютних, кредитних та інших ризиків, тобто обмеження втрат контрагентів. У сучасних умовах застосовуються такі захисні застереження: валютні (валютно-цінові); антидемпінгові; форс-мажорні та інші.

Для полегшення укладення зовнішньоекономічних угод широко застосовуються типові і приблизні контракти та загальні умови до них. Вони не є джерелом права, обов’язковим для застосування у зовнішньоекономічний діяльності сторін, а являють собою зразок контракту, що містить його основні умови і відображає прийняту в даній області практику. До типових контрактів і загальних умов може бути також зроблене відсилання в укладеному договорі. Такі типові проформи, покликані полегшити комерційні операції, розробляються як самими учасниками ділового обороту, так і різними організаціями, що ставлять своєю задачею сприяти міжнародній торгівлі. Широко відомі загальні умови і типові контракти, підготовлені Європейською економічною комісію ООН. Нею розроблено біля 30 таких документів (на постачання і монтаж машин і обладнання, купівлю-продаж інших товарів, зокрема сировинних). Типові контракти розробляються різноманітними міжнародними професійними асоціаціями, наприклад, Міжнародною федерацією інженерів-консультантів, Асоціацією з торгівлі зерном і кормами, Організацією з координації європейської металообробної промисловості та іншими. Деякі великі компанії або асоціації нав’язують своїм клієнтам або пропонують своїм членам також „типові контракти”. Так, міжнародна купівля-продаж зерна здійснюється практичні завжди у відповідності з типовим контрактом Лондонської кукурудзяної асоціації або формами договорів, випущеними Лондонською хлібною торговою асоціацією. Ці договори підпорядковують сторони англійському праву (і англійському арбітражному суду). Ці норми, однак, не мають юридичної сили, оскільки вони створені приватними організаціями. Їхня сила залежить від волі сторін, які можуть укласти угоду у відповідності з означеними нормами.

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжна­родними договорами. Один із таких – Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу 1980 р., учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 р. Ця конвенція поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах. Конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються: для особистого, сімейного або домашнього викорис­тання; з аукціону; цінних паперів та грошей; електроенергії тощо. Для Віденської конвенції характерною є диспозитивність. Вона виявляється у широкій автономії волі сторін, які за взаємною згодою можуть застосовувати цю конвенцію повніс­тю або частково. Диспозитивність конвенції виявляється і в тому, що сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв та застережень, чим і скористалися під час її ратифікації Аргентина, Данія, Китай, Норвегія, США, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція. Від­повідно до одного із застережень України для угод, укладених суб’єктами підприємницької діяльності з місцезнаходженням в Україні, обов’язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення. Віденською конвенцією регулюються договори купівлі-про­дажу, укладені через обмін офертою та акцептом. Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Вона повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферента бути зобов’язаним у випадку акцепта. Пропозиція є до­статньо визначеною, якщо в ній названо товар, встановлюють­ся у прямій чи непрямій формі його кількість та ціна або передбачено порядок їх визначення. Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції стосовно ціни, порядку платежів, якості та кількос­ті товару, місця та строків поставки, обсягу майнової відпові­дальності, порядку розгляду спорів.

Згідно ст. 382 ГК України, ст. 6 Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. 

Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Прикладом цього, зокрема, є Закон „Про регулювання товарообмінних (бар­терних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23 грудня 1998 р.

Ст. 383 ГК України встановлює, що Кабінет Міністрів з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів, що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законодавством. Так, згідно ч. 1 ст. 9 Закону „Про металобрухт” від 5 травня 1999 р. здійснюється державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом. Порядок реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 155.

ГК України, Закон „Про зовнішньоекономічну діяльність” регулюють питання ведення розрахунків та кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі особливості відкриття валютних рахунків у банківських установах на території інших держав та одержання ними кредитів в іноземних фінансових установах, питання страхування зовнішньоекономічних операцій, а також інші питання укладення та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).