124

Тема 13. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1. Поняття, принципи зовнішньоекономічної діяльності та її нормативно-правове регулювання

2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності

3. Види зовнішньоекономічної діяльності

4. Основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

5. Компетенція органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності

6. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій

7. Зовнішньоекономічні договори (контракти)

8. Правовий режим іноземних інвестицій

1. Поняття, принципи зовнішньоекономічної діяльності та її нормативно-правове регулювання

В юридичній літературі зовнішньоекономічна діяльність розглядається як діяльність щодо розвитку співробітництва з іншими державами у галузі торгівлі, економіки, техніки, куль­тури, туризму, як особлива форма здійснення суспільно-виробничих зв’язків між окремими дер­жавами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями у сфері міжнародного економічного співробітництва, яка є предметом вивчення міжнародно­го економічного права як самостійної галузі міжнародного пуб­лічного права.

У теорії господарського права оцінка місця і галузевої належності норм, що регу­люють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється виходячи з легального визначення по­няття цієї діяльності, що міститься у ст. 1 Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.: зовнішньоеко­номічна діяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяль­ності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Ч. 1 ст. 377 ГК України визначає зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарювання як господарську діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою, що виступає істотним доповнен­ням наведеного вище визначення.

Оскільки мова йде про діяльність суб’єктів господарської діяльності, то цілком логічним є висновок про те, що зовніш­ньоекономічна діяльність є одним з видів господарської діяль­ності, під якою Закон „Про зовнішньоекономічну діяльність” (ст. 1) розуміє будь-яку діяльність, у тому числі підприєм­ницьку, пов’язану з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Відтак і законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є одним з інститутів господарського законодавства, основні положення якого регламентовані розділом VII ГК України.

Закон „Про зовнішньоекономічну діяльність” закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб’єкти зовнішньоекономіч­ної діяльності:

1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовніш­ньоекономічної діяльності, який полягає: 1) у виключному праві народу України самостійно та неза­лежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на цій території; 2) в обов’язку України неухильно виконувати всі договори ізобов’язання України в галузі міжнародних економічних від­носин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: 1) праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки; 2) праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійсню­вати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законами України; 3) обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; 4) виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності на всі одержані ними результати цієї діяльності.

3. Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: 1) рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; 2) забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; 3) неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону, що полягає у: 1) регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; 2) забороні застосування підзаконних актів та актів управ­ління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: 1) забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарсь­кої діяльності на її території згідно з законами України; 2) здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; 3) здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпін­гу при ввезенні та вивезенні товарів.

Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регу­люється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Конституція України. Зокрема, в п. 9 ст. 92 Конституції зазначено, що виключно законами ви­значаються засади зовнішньоекономічної діяльності, а в п. 8 ст. 116 Конституції встановлено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоеконо­мічної діяльності.

Норми щодо правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності окремим розділом вміщені в ГК України. Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовніш­ньоекономічну діяльність, є Закон „Про зовнішньоекономічну діяльність”, який визначає прин­ципи зовнішньоекономічної діяльності, окреслює коло її суб’єктів, називає види зовнішньоекономічної діяльності, за­кріплює основи її регулювання, передбачає встановлення спе­ціальних правових режимів зовнішньоекономічної діяльності, містить норми щодо відповідальності учасників зовнішньое­кономічної діяльності та захисту їх прав та інтересів. Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України „Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 р.

Важливе значення для регулювання окремих видів зовніш­ньоекономічної діяльності мають також ЦК Ук­раїни, Закони від 24 лютого 1994 р. „Про міжнарод­ний комерційний арбітраж”, від 23 вересня 1994 р. „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, від 19 березня 1996 р. „Про режим іноземного інвестування”, від 23 грудня 1998 р. „Про регулювання товарообмінних (бар­терних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, постанови Ка­бінету Міністрів (спільно з Нацбанком) від 21 червня 1995 р. „Про типові платіжні умови зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів) та типові форми захисних за­стережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті” та від 21 травня 2012 р. „Про затвердження Порядку ведення Української кла­сифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності…”, інше законодавство, а та­кож нормативно-правові акти Мінеконо­мрозвитку України.