4.3. Перцепція як сприйняття і розуміння людьми один одного

Перцептивний (від лат. perceptio — сприймання) аспект спілку­вання характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партне­рами один одного. Спілкуючись, кожен будує образ партнера, послуго­вуючись такими засобами, як

1. Ідентифікація (від лат. identificare — ототожнення) — уподібнення себе іншому, спроба поставити себе на його місце, проникнути в систему його смислів. Цей засіб виникає в процесі неусвідомлюваного наслідування ди­тиною дорослого, проте надалі він набуває форми особливої внутрішньої дії. Ідентифікація тісно пов'язана з емпатією — здібністю проникатися емо­ційними станами іншої людини шляхом співпереживання. Якщо ідентифіка­ція — раціональний (від лат. rationalis — розумний) момент побудови обра­зу людини, то емпатія — афективний (від лат. affectus — пристрасть).

2. Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) у процесах спілкуван­ня — спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Причому цей процес має зворотний вплив: що глибше вона розбирається в інших, то повніше й об'єктивніше оцінює себе [16]. Ця залежність поси­люється за умови спільної діяльності. Коли ж люди малознайомі, образ часто будується на підставі зовнішніх, до того ж малоінформативних оз­нак [7; 8; 15].

На процес такої побудови впливають психології ефекти: каузальна атрибуція, настановлення, атракція.

1. Каузальна (лат. causalis, від causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — приписування іншому непритаманних йому рис. Найчас­тіше це буває за дефіциту інформації, який змушує орієнтуватися на уяв­лення про «гарну» або «погану» людину. Наприклад, особі, що не сподо­балася, приписують проступки, а тій, що сподобалась, — вчинки. Себе суб'єкт сприймання схильний оцінювати за контрастом з «поганим» партне­ром. В умовах спільної діяльності це явище має вигляд тенденції переоцінювати позитивне або негативне в людині.

2. Настановлення — попередньо сформована готовність сприймати іншо­го під певним кутом зору. Так, настановлення на сприймання «запеклого злочинця» істотно впливає на оцінку зовнішності людини, фотографія якої демонструється.

Дією настановлення можна пояснити й ефект ореолу (фр. aureole — сяяння, від лат. aureolus — золотий), що полягає в сприйманні партнера крізь призму прикрашених відомостей про нього. З нею ж пов'язаний також ефект стереотипізації (від гр.— твердий, тіжсх; — слід, відбиток) — привнесення в образ людини рис, якими звичайно наділяють представників певної професійної чи національної групи. Наприклад, ри­сами бухгалтера вважають надмірну економність, педантизм, учителя — повчальність, суворе дотримання норм моралі. Англійців вважають цере­монними, німців — ощадливими, американців — практичними.

Напевно, основою цих явищ є узагальнення якихось реальних особли­востей певної групи людей. Однак перенесення його на всіх без винятку представників тієї чи тієї групи створює перцептивні бар'єри: перешкод­жає розумінню людьми один одного.

3.Атракція (від лат. attractio — притягування) — привабливість одного партнера із спілкування для іншого. Формами атракції є: симпатія, друж­ба, кохання.

3.1 Симпатія — більш-менш стійке емоційно-позитивне ставлення люди­ни до тих, хто відповідає її «еталону привабливості».

3.2 Дружба — вибіркове емоційно насичене ставлення однієї людини до іншої, що ґрунтується на взаємній симпатії. З другом діляться цінностя­ми, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогічному ставленні до себе. Дружба має складну динаміку: вона може привести до припинення стосунків і навіть до переходу у свою протилежність — ворожнечу.

3.3 Кохання — надзвичайно високий ступінь емоційно позитивного став­лення одного суб'єкта до іншого на духовному рівні спілкування. Інша людина стає центром його життєвих зв'язків, при цьому він сам прагне посісти в її житті аналогічне місце. Хоча біологічним ґрунтом кохання є потреба у продовженні роду, це психологічне явище, що втілює соціаль­не сформовану потребу в інтимному спілкуванні з особою протилежної статі. У своїй розгорненій формі це особлива спільна діяльність, моти­вом якої є «значущий інший» — людина, що відповідає найзаповітнішим сподіванням того, хто кохає. Кохаючи, людина прагне здійснити акт ду­ховного єднання з іншою людиною, втілити в ній своє Я, збагнути її як особистість

Кожна людина несе в собі немов би чотири "простори" своєї особистості, зображені у-вигляді "Вікна Джогарі" (рис. 2) — на ім'я психологів, які розробили цю модель — Джозефа Лафта і Гаррі Інграма (К. Рудестам, 1990).

Відоме мені	Невідоме мені
АРЕНА	СЛІПА ПЛЯМА	Відоме іншим
ПРИХОВАНА СФЕРА	НЕСВІДОМЕ	Невідоме іншим

Рис. 2. "Вікно Джогарі"

"Арена" охоплює загальні знання, ті аспекти змісту свого "Я", про котрі знаємо і ми, і інші ("простір" особистості, відкритий для мене і для інших). "Прихована сфера" — це те, що ми знаємо, а інші ні, як, наприклад, таємничий роман чи прихований страх перед авторитетними особами, а також те, про що ми не мали нагоди повідомити, наприклад, своє недавнє досягнення (відкрите для мене, але закрите для інших). "Сліпа пляма" скла­дається з того, що інші знають про нас, а ми не знаємо, наприклад, про запах поту або про звичку перебивати (закрите для мене, але відкрите для інших). "Невідоме" — це те, що приховане і від нас, і від інших, що знає лише Бог, включаючи приховані потенційні можливості розвитку (закри­те і недоступне ні мені, ні іншим людям).

Відкритість у відносинах допомагає взаємному пізнанню і розумінню, сприяє рішенню індивідуальних і групових проблем. Розширяти контакти — це значить розширяти "Арену". Коли люди тільки знайомляться, "Арена" буває невеликою. З розвитком дружніх стосунків зростає довіра до партнера, розвивається здатність бути відвертим, щирим у контактах з оточуючими. Ступінь розкриття, який можуть собі дозволити люди, залежить від рівня довіри.