4. Структура спілкування

У спілкуванні прийнято виділяти три структурні компоненти: комунікацію як обмін інформацією, інтеракцію як обмін діями і перцепцію як сприй­няття і розуміння людьми один одного. Розглянемо кожен компонент окремо.

4.1. Комунікація як обмін інформацією

Комунікативний аспект спілкування — це обмін між його учасника­ми різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Голов­ним засобом спілкування у цьому разі є мовлення — використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяль­ності. Тому спілкування — не лише передача інформації, а й її створен­ня. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань — суджень, які в зв'язку з діалогічністю спілкування є ланкою своєрідного ланцюга, створю­ваного суб'єктом, що розмовляє. Вони несуть у собі власні значення і смисли, а також значення і смисли висловлювань співбесідника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, як слід було б сподіватися, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спілкування багаторівне­вим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформа­цією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідо­мості, а й несвідомого.

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні (невербальні, від лат. verbalis — словесний) засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і «контакт очима», який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв'язку в спілкуванні — необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотво­рює спілкування.

Які умови ефективної комунікації? Серед об'єктивних і більш загальних умов слід назвати спільну мову (єдину систему кодифікації і декоду­вання інформації), а також спільний словниковий запас у учасників спілкування. Мають значення та­кож суб'єктивні, особистісні умови ефективної кому­нікації, які залежать від особистості партнерів. Мо­жна назвати три таких чинники (Є. Мелибруда, 1986): надійність комунікатора, зрозумілість його повідомлення та урахування зворотних зв'язків щодо того, наскільки правильно його зрозуміли.

1. Найважливішим з цих чинників є надійність комунікатора, яка визначає ступінь довіри реципі­єнта до того, що йому повідомляють. Від чого залежить на­дійність? Можна вказати на чотири складові:

A) відверта демонстрація своїх намірів,

Б) прояв теплого і доброзичливого ставлення,

B) демонстрація своєї компетентності з обгово­рюваного питання,

Г) уміння переконливо викладати інформацію.

2. Друга умова ефективної комунікації — зро­зумілість повідомлення. Для цього необхідно вра­ховувати можливості розуміння, притаманні реци­пієнту. Має значення вік, стать реципієнта.

3. Третя умова ефективної комунікації пов'язана із урахуванням зворотних зв'язків.

4.2. Інтеракція як взаємодія

Інтерактивний (від лат. inter — поміж) аспект спілкування характе­ризує організацію взаємодії між його суб'єктами. Цей компонент структури спілкування пов'язаний з обміном діями між людьми, з організацією їх спільної діяльності. У соціальній психології виді­ляють два типи взаємодії — кооперативну і конку­рентну. Кооперативна взаємодія спрямована на підсилення контактів між людьми, на збільшення їх привабливості, а конкурентна — на зменшення контактів і ступеню симпатії та привабливості лю­дей.

Л. Уманський (1980) розглядав взаємодію як організацію спільної діяльності і пропонував три можливі форми організації цієї діяльності:

1) спільно-індивідуальна діяльність, де кожен учасник виконує свою частину роботи незалежно від інших;

2) спільно-послідовна діяльність, коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасни­ком, як на конвеєрі;

3) спільно-взаємодіюча діяльність, коли всі уча­сники виконують одночасно завдання, в якому дії одного нерозривно пов'язані з діями інших і зале­жать від них, як у командних видах спорту.

Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб'єктами спілкування. Виділяють три такі рівні:

1. Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб'єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами.

2. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насам­перед змістом конкретної ситуації спілкування.

3. Духовний рівень — взає­модія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживан­ня і взаємопроникнення суб'єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.

За рівнем спілкування може бути також

1. офіційним (формальним) - регламентується функціями, які виконують його учасники у процесі спільної діяльності.

2. неофіційним (неформальним) -обслуговує зовні не регламентовані — міжособистісні стосунки між людьми.

Стилі спілкування — характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.

1. Демократичний (гр. — народ) стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співбесідника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка далеко не завжди дає негайний позитивний ефект. Це, швидше, мистецтво переходу від ділово­го до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потрібне виховання, а то й психологічна допомога.

2. Авторитарному (від фр. autoritaire — владний) стилю, поширеному в недемократичному суспільстві, притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера, людини взагалі. Він будується на усередню­ванні її індивідуально-психологічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав'язують певну точку зору. Власне, це спілкування за зразком суб'єкт-об'єктних стосунків, коли партнера розгля­дають лише як засіб досягнення власної мети .

3. Супе­речливий стиль — нестійка тактика спілкування, яка припускає елемен­ти різних стилей. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб'єкта.

Інтерактивний аспект спілкування характеризують ролі і рольові очіку­вання. Наприклад, учитель демонструє учням певний стиль спілкуван­ня, що випливає з соціального значення його професії та функцій, які він зобов'язаний виконувати. Його учень очікує від нього саме на таку — рольову поведінку, орієнтуючись на те, як «повинен» і як «не повинен» поводити себе вчитель. Рольова поведінка нерідко створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людь­ми. Вдаючися до рольової поведінки, людина демонструє своє ідеальне Я, відкриваючи при цьому партнерам можливість відтворювати її Я реальне.

Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу на партнерів. Найпоширенішими з них є:

1. Зараження — передача суб'єктом свого емоційного стану партнерам. Це давній механізм взаємодії людей, який виявляє себе під час ритуалів, танців членів первісної общини, релігійного екстазу, паніки тощо.

2. Навію­вання характеризується вибірковим впливом, бо спрямоване на конкретну особу і розраховане на некритичне прийняття нею інформації.

3. Переко­нання — вплив на партнера шляхом спеціального добору фактів, доказів, аргументів. Воно пов'язане з подоланням пізнавальних бар'єрів, викли­каних попереднім досвідом суб'єкта. Людина не прийматиме цих аргументів, якщо вони суперечать її знанням, уявленням тощо. Тоді, як ре­зультатом навіювання є віра в істинність отримуваної інформації, резуль­татом переконання виступає довіра до неї, розуміння її обґрунтованості.

4. Наслідування — повторення людиною зразків поведінки, що їх демонст­рують довколишні. Найяскравіше це виявляється у дитячому віці. При­кладом наслідування дорослих може бути дотримання ними моди — фор­ми рольової поведінки у вигляді певних акцентів у мовленні, одязі, по­ставі, міміці, жестах.