83. Буржуазно-демократична революція (1918 рік) в Німеччині. Веймарська

Конституція 1919 року. Буржуазно-демократична революція 1918 року в Німеччині. Веймарська Конституція 1919 року

У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика – все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Перша світова війна ще більше загострювала революційну кризу.

Розвиток подій підштовхнула революція, яка спалахнула в жовтні 1917 року в Росії. Під її впливом у січні 1918 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині з’явилася Ради робітничих депутатів і революційні старости.

Навесні 1918 року наступ німецьких військ на Західному фронті провалився. Головнокомандувач Гінденбург офіційно заявив про необхідність перемир’я і створення уряду, “з яким буде рахуватися Антанта”. Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцом М. Баденським.

Почала створюватися небезпечна для юнкерства і монополістичної буржуазії ситуація. Озброєний робітничий клас був готовий до боротьби. Однак для перемоги була необхідна революційна робітнича партія.

В Німеччині існувала соціал-демократична партія. Однак її політика підтримки імперіалістичної війни відштовхнула від неї значну частину робітників і викликала розкол у самій партії.

Усі ці обставини і визначили характер і особливості революції в Німеччині.

На початку жовтня 1918 року “Спартак” провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організують демонстрації, значну роботу проводять серед військових моряків. У цей час німецький військовий флот отримує наказ – вийти у відкрите мроре і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала німецькі морські сили.

Військові моряки зрозуміли намір командування, і 3 листопада 1918 року на військово-морській базі у місті Кіль вибухнуло повстання. Тут знаходилося 40 тис. моряків і морських піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів.

Подібні повстання, слідом за Кілем, відбуваються в інших містах. Всюди виникають Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук.

Дев’ятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує “вільну Німецьку Соціалістичну республіку”. Кайзер Вільгельм тікає до Голландії. Німецька імперія перестала існувати.

За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом. Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його “чисто соціалістичним урядом”. Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ).

Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання установчих зборів.

Веймарська Конституція 1919 року

- осн. закон Німеччини, ухвалений Установчими зборами 31 .VII 1919 у Веймарі. Закріпила ліквідацію монархії та перетворення Німеччини на парлам. республіку у формі федерації з 15 земель і 3 вільних міст. Найвищим органом держ. влади визнавався рейхстаг (державні збори), передбачався і пост президента країни. В. к. запровадила пропорц. систему виборів. Країна була поділена на 35 виб. округів. Партії, які брали участь у виборах, виступали зі своїми списками кандидатів. Депут. місця розподілялися відповідно до кількості голосів, поданих за той чи той список.

Парламент був двопалатним: рейхстаг -нижня, рейхсрат (державна рада) — верхня палата. Рейхсрат складався з представників земель. У разі розбіжностей між палатами рішення приймав президент: він або підтримував позицію рейхсрату, або виносив спірне питання на референдум. Кожна із земель мала свою конс

д-ви, а також свій уряд та законод. орган (ландтаг — Земель

84. Корпоративна держава в Італії в1920-х рр.Фашистська диктатура в Італії. «Корпоративна система» Б. Муссоліні

Італія стала першою країною в Європі, де сформувався тоталітарний режим фашистського типу. У 1922 р. близько 40 тис. озброєних фашистів здійснили «похід на Рим», названий пізніше «фашистською революцією». Ця демонстрація сили настільки вразила правлячі кола країни, що лідерові фашистів - Б. Муссоліні - було запропоновано очолити уряд. Незабаром фашисти перейшли до ліквідації демократії в Італії. У середині 20-х років була заборонена діяльність опозиційних («антинаціональних») партій, ліквідована свобода слова, почалася чистка державного апарату від інакомислячих. Муссоліні, як глава уряду, зосередив у своїх руках виконавчу і законодавчу владу, функції парламенту стали символічними. Створена в 1922 р. Велика фашистська рада із суто партійного органу перетворилася на державний орган, що мав величезні повноваження. У країні насаджувався культ Муссоліні. У 1926 р. фашисти проголосили його вождем італійського народу. У 1929 р. Муссоліні налагодив стосунки з Ватиканом, що ще більше зміцнило його режим у католицькій Італії.

Корпоративна держава

З кінця 20-х років починається процес активного втручання фашистської держави у сферу економіки. Італійський варіант цього процесу полягав у будівництві «корпоративної держави». 1927 р. Велика фашистська рада прийняла Хартію праці, відповідно до якої профспілки були замінені корпораціями. Ці корпорації об’єднували представників держави, підприємців і робітників відповідно до галузей виробництва. Ці організації повинні були не тільки управляти виробництвом, але й згладжувати суперечності між працею і капіталом. Ідеологи фашизму стверджували, що корпоративізм сприятиме ліквідації класових розходжень і забезпечить соціальну гармонію в суспільстві.

У 1930 р. була створена Національна рада корпорацій, що повинна була об’єднати в єдине ціле політичне й економічне життя. Спочатку Рада об’єднала 22 галузі; до її складу входили міністри, представники фашистської партії, бізнесмени й профспілкові діячі. З 1934 р. корпоративна система стала тотальною. Національна рада корпорацій увійшла до складу фашистського державного апарату й узяла на себе функції вищого керівного органу в галузі економіки.

Реорганізація вищих законодавчих органів у 1939 р. завершила будівництво корпоративної держави. Функції палати депутатів почала виконувати палата фашизму й корпорацій. Було також покінчено з виборністю: на всі ключові пости призначалися лише члени фашистської партії, чисельність якої до цього часу зросла до 1,5 млн. чоловік.

У 30-ті роки Італія здійснювала політику автаркії, яка полягала у створенні національно замкненої економіки, що спирається на власні ресурси. Ця політика стимулювала розвиток національної промисловості, у першу чергу військової. Фашистський уряд прийняв програму переозброєння армії. Економічна стабілізація дозволила Італії перейти до активної зовнішньої політики.

85. "Новий курс" Президента США Ф. Рузвельта.У 1929-1933 роках світо­ва економічна криза охопила і США. Криза викликала різке скоро­чення обсягу виробництва, розлад фінансової системи, повсюдне розорення і банкрутство промислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття.

Обраний у 1928 році президентом республіканець Г. Гувер обіцяв вивести країну з кризи, але всі його спроби виявилися безрезультат­ними.

Четвертого березня 1933 року президентом став Ф. Рузвельт.

Сукупність заходів, спрямованих на державне регулювання аме­риканської економіки з метою виходу з кризи, запропонованих Руз­вельтом і його радниками, отримала назву «Нового курсу».

Уряд Рузвельта розпочав реалізацію політики «Нового курсу» зі створення Національної адміністрації відбудови промисловості (НІРА), яка повинна була вивести промисловість з кризи, і вжиття заходів по боротьбі з безробіттям.

«Новий курс» провадився за такими основними напрямками:

1. Відбудова банківсько-фінансової системи. Встановлений державний контроль над золотом, що знаходилося в обігу. Держава випускала долари, що взагалі не були забезпечені золотом. Обмін паперових грошей на зо­лото був заборонений. Громадяни США, в яких було золота більш ніж на сто доларів, повинні були здати його в банк. Золото не можна було вивозити за кордон. Міністерство фінансів мало право припинити на якийсь час банківські операції.

2. Відбудова промисловості. В середині 1933 року Конгрес прий­няв Закон про відбудову промисловості. З метою знищення «руйнів­ної конкуренції» і досягнення миру в промисловості закон передба­чав самообмеження різних галузей промисловості «Кодексами чесної конкуренції», який визначав монопольні ціни, умови торговельного кредиту, міні­мальну заробітну плату робітників і службовців, розмір квот про­дукції, що випускалася, ринки збуту і т.ін. «Кодекси» після їх схвалення і скріплення підписом президента набували для даної групи підприємств силу закону.

3. Аграрна політика - Законі про регулювання сільського господарства. Був створений спе­ціальний адміністративний орган, офіційною метою якого було ре­гулювання цін на сільськогосподарську продукцію і доведення їх до рівня 1909-1914 років. Щоб збалансувати ціни, встановлювався відсо­ток скорочення засівних площ фермерами з виплатою компенсації за необроблені землі. Одночасно заохочувалося знищення частини вже отриманого врожаю, за що видавалася премія. Скорочені відсотки з іпотечної заборгованості фермерів, через федеральні банки фермерам була надана позика у розмірі двох мільярдів доларів.

4. Боротьба з безробіттям:

- грошові субсидії,

- організація гро­мадських робіт (1934 році була створена Федеральна адміністрація над­звичайної допомоги, яку 1935 року заступила Адміністрація розвит­ку громадських робіт. Безробітних направляли в трудові табори),

- введення системи соціального страхування від без­робіття (1935 р Закон про соціальне страхування),

- пенсійне забезпечення.

У липні 1935 року Конгресом прийнятий «Акт про трудові відносини» або закон Вагнера, що визнавав права профспілок і передбачав законодавчі гарантії цих прав. Він перелічував права робітників, порушення яких входило в поняття «несправедливої трудової практики» підприємців. Було забороне­но переслідувати робітників за створення профспілок і за участь у страйках. Підприємці повинні були укладати з профспілками колек­тивні договори. Водночас закон Вагнера був спрямований на зву­ження основи масових конфліктів. З цією метою був утворений спеціальний орган - Національне управління з трудових відносин, яке повинно було розглядати скарги робітників на «несправедливу трудову практику» підприємців.

Заходи «Нового курсу» шляхом втручання держави в економіч­не життя врятували банки і монополії від краху, певною мірою ста­білізували економіку.

У 1935-1936 роках Верховний суд США, посилаючись на те, що законодавство, яке обмежує приватне підприємництво, «суперечить конституції США», скасував закони «Нового курсу».