37. Станово-представницька монархія у Франції. Великий березневий

ордонанс.

Боротьба за централізацію Франції, що розпочалась у XIII ст. реформами Людовика IX, на початку XIV ст. була майже завершена. Три чверті країни було об'єднано під владою короля. Однак феодальна опозиція залишалася ще достатньо сильною, подолати її опір королів­ська влада могла лише заручившись підтримкою дворянства та міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами зумовив виникнення станово-представницької монархії, її матеріальним утіленням були Генеральні штати.

Приводом для їх заснування стала суперечка між королем Філіппом IV(Красивим) і Римським Папою Боніфацієм VIII. Король, з огляду на нестачу коштів для війни з Англією, наказав французькому духовенству сплачувати до скарбниці держави все те, що раніше відраховувалося папській курії. Розгнівавшись, папа запросив Філіппа ІV для пояснень до Риму, а в 1301 р. видав буллу, в якій погрожував відлучити короля від церкви. У відповідь король у 1302 р. скликав представницький орган — Генеральні штати, що підтримали його. До їх складу належали три палати: перша складалася з найвищого духовенства (єпископи, аббати, архієпискрпи), запрошених королем особисто; фуга-виборнихпредставниківвіддворянства(крім герцогів і графів); третя - з виборних депутатів з-поміж вільного населення міст. Генеральні штати скликалися з ініціативи короля. Він же визначав питання, що виносяться на їхній розгляд: для з'ясування думки станів щодо миру чи війни, підписання міжнародних договорів, вирішення питань про податки тощо. Своєю чергою, Генеральні штати зверта­лися до короля з проханнями, скаргами та протестами. Спроби цього органу закріпити за собою постійні фінансові чи законодавчі повно­важення успіху не мали. Всі питання розглядались окремо по палатах (рішення приймалося простою більшістю голосів), а остаточна ухвала щодо якоїсь проблеми відбувалася на їхньому спільному засіданні.

Кожна палата, незалежно від кількості депутатів, мала один голос. При такому голосуванні перевага завжди була на боці представників дворянства та духовенства, якщо між ними не було розбіжностей. Вершиною могутності Генеральних штатів був період паризького повстання на чолі з Е. Марселем, коли вони досягай прийняття Великого березневого ордонанса(\357 р.), збирали податки, витрача­ли кошти й контролювали весь державний апарат. Однак відсутність єдності між містами та їх непримиренна ворожнеча з дворянством робили спроби Генеральних штатів завоювати собі права, подібно до прав англійського парламенту, безплідними. Після 1359 р. вони скликалися все рідше й часто замінювалися зборами нотаблів (зібраннями вищого духовенства, придворного дворянства та мерів міст, які, на відміну від депутатів, не обиралися, а запрошувалися королем відповідно до їхніх посад). В останній раз з ініціативи короля Генеральні штати були скликані в 1468 р. У XVI-XVII століттях ініціатива їхнього скликання належала феодальній знаті, що пере­бувала в опозиції до абсолютної влади короля.

Обнародування Великого березневого ордонансу (1357 р.) було вершиною діяльності Генеральних штатів. Цей документ був при­йнятий у період народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюва­ного купецьким старшиною Е. Марселем. У ньому набуло відобра­ження незадоволення міщан політикою монархії та основні напрямки здійснення реформи державного управління. Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого:

• надавав право Генеральним штатам збиратися самостійно без дозволу короля для обговорення державних справ два рази на рік;

• проголошувалася недоторканність депутатів Генеральних штатів;

• генеральні штати отримували право контролювати податки та витрати державних коштів;

• королівська влада без погодження з Генеральними штатами не могла запроваджувати нові податки, укладати мир із супротивником, змінювати цінність монети;

• уводилася відповідальність посадовців за доручену їм справу;

• заборонялася незаконна конфіскація майна;

• контролю з боку Генеральних штатів підлягали рада короля, армія та державний апарат;

- передбачалася реформа адміністрації та суду, скорочення кількості посадовців і зменшення витрат на їх утримання.

Великий березневий ордонанс був спробою обмежити королів­ську владу. Та, на жаль, цей документ діяв тільки півтора роки, а потім король, зміцнивши свої позиції, став його порушувати, а згодом і зовсім відмовився від нього