2. Взаємини батьків і дітей

За ст. 66. ЗУ М/н Пр.Пр. «Права та обов'язки батьків і дітей»:

1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

За СКУ ( Глава 13

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ

БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

Обов'язки батьків:

за­брати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я (ст. 143);

зареєстр. народження дитини в ДОРАЦС впродовж місяця (ст. 144);

дати дитині прізвище, ім’я та по-батькові (статті 145-149)

створити умови для виховання та розвитку дитини (ст. 150), при цьому:

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 151: батьки мають переважне право перд іншими особами на особисте виховання дитини

Відповідно до ст. 152 «Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання»:

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьк. обов’язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Невиконання батьками їхніх обов'язків може бути підставою для позбавлення батьківських прав (164).

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебраку­вання та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочи­ну щодо дитини.

Відповідно до ст. 166 Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її вихо­вання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Суд може понови­ти особу в батьківських правах.

Майнових права та обов'язків батьків та дітей

В СКУ: Глава 14 Права батьків та дітей на майно (173-179)

За ст. 173 вони ґрунтуються на засадах роздільність майна батьків і дітей. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музич­ні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. ЯкЩо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інте­реси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріально­му посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі догово­ри щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Особливу увагу слід приділити регулюванню аліментних зо­бов'язань. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за ці­льовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними.

Сімейним кодексом регулюються обов'язки батьків утримувати дитину. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надан­ня правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забез­печує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обо­в'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

Міжнародно-правове регулювання

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 р.

Європейська Конвенція про здійснення прав дітей 1996 р. (Закон України про ратифікацію Європейської Конвенції про здійснення прав дітей від 3 серпня 2006 р.). Предметом цієї Конвенції є – у найвищих інтересах дітей – підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Гаазька Конвенція про юрисдикцію, за­стосовуване право, визнання, виконання та співробітництво стосов­но батьківської відповідальності й заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 р. (Закон України № 136-У Про приєднання до Гаазької Кон­венції про юрисдикцію, застосовуване право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності й заходів захисту дітей від 14 вересня 2006 р.).

Цілями цієї Конвенції є:

a) ви­значити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини;

b) визначити, яке право має застосовуватися такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції;

с) визначити право, що застосовується до батьківської відповідальності;

d) забезпечити визнання та виконання таких за­ходів захисту в усіх Договірних Державах;

е) запровадити таке спів­робітництво між органами Договірних Держав, яке може бути необ­хідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Конвенція про контакт з дітьми Ради Європи (Закон про ратифікацію від 20 вересня 2006 р.).

Конвенція має на меті:

а) визначити загальні принципи, що повинні застосовуватися до розпоряджень про контакт;

b) установити від­повідні запобіжні заходи й гарантії для забезпечення належного здійснення такого контакту й негайного повернення дітей після закінчення періоду контакту;

с) започаткувати співробітництво між центральними органами, судовими органами та іншими органами для сприяння й поліпшення контакту між дітьми та їхніми батька­ми, а також іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дітьми.

Конвенція встановлює загальні принципи, що повинні застосову­ватися до розпоряджень про контакт; регулює особливості здійснен­ня контакту батьків з дитиною; регулює контакт між дитиною та особами, що не є її батьками; передбачає право дитини бути поін­формованою, отримувати консультації та висловлювати свою думку; встановлює порядок вирішення спорів стосовно контакту; регулює порядок укладання чи зміни угод про контакт з дитиною; передбачає механізми виконання розпоряджень про контакт; встановлює запобіжні заходи та гарантії, що повинні вживатися стосовно контакту, та заходи для сприяння транскордонним кон­тактам; встановлює обов'язки центральних органів Договірних Держав; регулює визнання та виконання розпоряджень про транс­кордонний контакт та умови виконання розпоряджень про транс­кордонний контакт. Особливу увагу в Конвенцій приділено проб­лемам повернення дитини.

Єв­ропейська Конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми 1980 р.;

Га­азька Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного ви­крадення дітей 1980 р.

Юридичними батьками у МЧП є усиновлювачі.

Усиновлення – оформлення спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки.

Ус. є важливим інститутом кожної правової системи. Принципи Ус-ня:

• таємниця усиновлення;

• рівність прав батьків та дітей незалежно від того, чи є вони кровними родичами за походженням, чи вважаються такими за усиновленням.

Міжнародне усиновлення : спроби уніфікувати.

Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р./публічно-прав. х-р.

• Гаазька конвенція про юрисдикцію, застосовне право та визнання рішень про усиновлення, 1965 р.;

• Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення, 1993 р.

(Україна ні)

2. З-во Україні

СКУ: низка колізійних норм.

Розділ VI СКУ «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства»: складна класифікація як усиновлювачів, так і усиновлюваних. Це випадки, коли:

2.1. обидві сторони – громадяни України але за кордоном. У консульській установі або дипломатичному представництві України.

2.2. громадянина України, негромадянином України за кордоном. Не зазначено орган, який його здійснює. Для усиновлення треба дозвіл Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти (ст. 214 Сімейного кодексу України).

2.3. Усиновлення іноземцем дитини - громадянина України, здійснене у відповідних органах Д., на території якої проживає дитина.

2.4. Усиновлення в Україні дитини, яка є громадянином України.

На загальних підставах, встановлених гл. 18 цього Кодексу, з урахуванням таких спеціальних правил:

• дитина повинна перебувати не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей (якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснено до спливу цього строку);

• дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення дітей не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю;

• переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є родичами дитини або громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги;

• на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей, і воно проводиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

5. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні здійснюється громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах.

5. Усиновлення іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства здійснюється в Україні відповідно до законів України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

3. Загальне правило: за відсутності міжнародного договору України про надання правової допомоги з державою громадянства усиновлювача, якщо усиновлювач постійно в Україні не проживає, але здійснив усиновлення, останнє не є таємним.

За дітьми, усиновленими іноземцями, що проживають за кордоном, консульська установа веде облік цих дітей і здійснює нагляд (до 18 років).

4. Усиновл. у Законі від 23.06.2005 р.: Ст. 69, за якою усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача.

Якщо усиновлювач - подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу.

Здатність бути усиновлювачем особистим законом.

Правові наслідки усиновлення/ припинення – особ. з-м усиновлювача,

нагляд та облік усиновлених – особистим законом дитини.

5. Питання гром. Усиновл. дитини залишаються поза межами існуючих уніфікацій (ні в чинній для України Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 р., ні в Мінській конвенції ніяких колізійних норм щодо цих питань не встановлено), вони залишаються у нашому законодавстві одними з найзаплутаніших.

І у Законі від 23.06.2005 р. це питання залишилось не вирішеним.

З обов'язку батьків щодо утримання дітей та обов'язку повнолітніх дітей щодо утримання батьків зупинимось лише на аліментних зобов'язаннях, бо вони є найбільш актуальними для МПрП.

На відміну від попередніх двох питань, щодо аліментних зобов'язань існує досить-таки велика кількість міжнародних домовленостей. Насамперед, слід назвати такі Гаазькі конвенції:

• Про право, застос. до аліментних зобов'язань на користь дітей, 1956 р. ;

• Про визнання і виконання рішень у справах з аліментних зобов'язань щодо дітей, 1958 p.;

• Про юрисдикцію та заст. право щодо захисту неповнолітніх, 1961 p.;

• Про право, застосовне до аліментних зобов'язань, 1973 р.

+ Нью-Йоркська конвенція про утримання аліментів за кордоном,1956 р.

Україна не є жодної з цих конвенцій.

До Мінської конвенції 1993 р. прийнято Протокол від 29.03.1997 р.², який 03.03.1998 р. ратифікований ЗУ, з 17.09.1999 р. є чин. для України.

ст. 32 Мінської конвенції змінена: з-ном Д., де постійне спільне місце проживання, а за відсутності постійного спільного місця проживання батьків та дітей їх взаємні права та обов'язки визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. На вимогу позивача в аліментних зобов'язаннях застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої постійно проживає дитина.

Аліментні зобов'язання повнолітніх дітей на користь батьків, а також аліментні зобов'язання інших членів сім'ї – зак-во Договірної Сторони, на території якої вони мали місце проживання.

За відсутності спільного місця проживання з-ом Д позивача.

Компетентним є суд Д, з-во якої підлягає застосуванню

Виконання рішень суду проводиться за з-вом Д, на тер. якої прож. дитина.

Протокол чин. для 6 держав (Білорусі, України, Казахстану, Таджикистану, Вірменії та РФ) з десяти, які є учасниками Мінської конвенції.

7. За ст. 66 Закону 23.06.2005 р. права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок *якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Утримання регул. правом Д., де проживає особа, яка має право на Утр.

Якщо ні за правом Д., - право спільного особистого закону.

Якщо ні - право Д., особи, яка зобов'язана надати утримання.

Cт. 68 Закону (новела): утримання родичів та інших членів сім'ї (окрім батьків та дітей) не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не існує.