Лекція 1.

Тема. Предмет, завдання і методи науки про мову План

1. Предмет мовознавства

2. Проблеми загального і часткового мовознавства. Теоретичне і практичне значення мовознавчої науки

3. Місце мовознавства в системі наук

4. Роль курсу “Вступ до мовознавства” в підготовці вчителя-філолога

5. Методи дослідження мови

Список літератури

Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К., 1996.

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К. – Одеса, 1991.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2005.

Левицький А.Е., Сингаївська А.В., Славова Л.Л. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006

Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990.

Ющук І. П. Вступ до мовознавства. — К., 2000.

1. Предмет мовознавства

Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua – мова), – це наука про мову як суспільне явище, що служить засобом взаємин між людьми, знаряддям творення й вираження думок, тобто як явище загальнолюдське. Мовознавство – це наукова дисципліна, що займається дослідженням природи мови, її структури, функціонування та розвитку. Предметом мовознавства є мова у всіх формах її прояву.

Мова на сучасному етапі розвитку науки розглядається як складна багаторівнева знакова система, що використовується людьми в цілях спілкування (обмін інформацією, волевиявлення), фіксації та збереження інформації.

На земній кулі існує понад п’ять тисяч мов. Кожен етнос розмовляє власною мовою. Однак можна стверджувати, що люди світу розмовляють єдиною мовою, бо всі мови мають дуже багато спільного. Так, зокрема, у всіх мовах для вираження думки використовують звуки, зі звуків будують слова, а зі слів – речення. Спільні ознаки, властиві всім мовам світу, називають універсаліями (від лат. universalis “загальний”).

2. Проблеми загального і часткового мовознавства. Теоретичне і практичне значення мовознавчої науки

Залежно від проблем і мети вивчення мовного матеріалу мовознавство поділяється на загальне і часткове.

Загальне мовознавство – це теорія науки про мову, що спирається на філософське розуміння природи і суті мови. Воно вивчає різні мови світу в їхньому давньому і сучасному стані для з’ясування загальнолюдських властивостей мовного процесу. Загальне мовознавство вивчає: 1) проблему предмета лінгвістики; 2) проблему місця мовознавства в системі наук; 3) методи проведення лінгвістичного дослідження; 4) проблему класифікації існуючих мов світу; 5) систему та структуру мови.

Часткове мовознавство – це наука про конкретну мову (російську, українську, англійську, німецьку та ін.), які використовуються як засіб спілкування.

У межах загального мовознавства виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке шляхом зіставного вивчення мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.

Внутрішнє членування мови, що виявляється у розрізненні мовних рівнів, служить підставою для виділення відповідних розділів мовознавства, для яких ці рівні виступають предметом дослідження. Такими розділами є фонетика, лексикологія та граматика.

Вивчення звукового складу мови і всього того, що пов’язане зі звуковим вираженням змісту в мові, є предметом фонетики.

Лексикологія – це розділ мовознавства, що вивчає лексику, тобто словниковий склад мови. Семасіологія та ономасіологія, етимологія, фразеологія, ономастика та лексикографія є підрозділами лексикології. Лексикографія займається питаннями складання словників.

Граматика – це галузь мовознавчої науки, яка вивчає будову мови. Граматика складається з двох розділів: морфологія та синтаксис.

Кожен з розділів мовознавства може розглядати мовний матеріал у загальному та частковому плані, на підставі чого виділяють: загальну і часткову фонетику, загальну і часткову лексикологію, загальну і часткову граматику.