Лекція 1

Тема. Вступ.

План

1. Зміст і завдання курсу “Сучасна українська літературна мова”.

2. Українська мова – державна мова України.

3. Проблема мовної особистості.

4. Соціолінгвістичні характеристики української мови.

Основна література

Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська літературна мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К. : ВЦ “Академія”, 2006. – 368 с.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.,1972. – Ч. 1.

Карпенко Ю.О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови. – Одеса, 1996.

Сучасна українська літературна мова / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. АП.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 414 с.

Сучасна українська мова. Фонетика / За ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969.

Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін.; За ред. О.Д.Пономарева. – К.: Либідь, 1991 (1998, 2001).

Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К., 1994.

Тоцька Н.І. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. – К., 1981.

1. Зміст і завдання курсу “Сучасна українська літературна мова”

Курс “Сучасна українська літературна мова” є провідною лінгвістичною дисципліною у фаховій підготовці вчителя української мови і літератури. Він спрямований на те, щоб майбутній словесник усвідомив взаємозв’язки і взаємовідношення мовних одиниць, закономірності творення й функціонування цих одиниць, системність мови, складність і багатоплановість її будови. У процесі опанування курсу сучасної української літературної мови у вищій школі студент повинен виробити наукові погляди на мову, глибоко усвідомити взаємозв’язки між мовними підсистемами і навчитися розкривати їх, розвивати в собі навички самостійного аналізу мовних фактів, використовуючи при цьому знання, здобуті з інших лінгвістичних дисциплін, вчитися самостійно працювати з науково-навчальною та власне науковою літературою лінгвістичного характеру. Програмовий матеріал передбачає систематичне підвищення культури усного й писемного мовлення студентів, постійне удосконалення їх мовної та мовленнєвої компетенції, умінь вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних формах, сферах і жанрах мовлення.

2. Українська мова – державна мова України

Рідна мова – то душа народу, то його живе серце; гине чи занепадає мова-гине й занепадає народ. Іван Огієнко

Українська мова – національна мова українського народу. У сучасному світі налічується майже шість тисяч мов, Наша, українська, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. У мові нація залишає всю свою історію, свій всебічний багатовіковий досвід, здобутки культури, світоглядні ідеї, свою самобутність. Мова кожного народу є витвором багатьох поколінь.

Мова є засобом комунікації, інструментом порозуміння між людьми, спілкуванням між народами. Адже у процесі суспільної діяльності люди мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших, давати поради й розпорядження або одержувати їх. Без мови не може існувати будь-яке виробництво, не може розвиватися наука, техніка, культура, мистецтво, преса, радіо і телебачення.

Мова є також знаряддям формування і вираження думки, основою духовності народу, мідного і надійною опорою самоусвідомлення особистості, імпульсом до творчого самовираження людини не тільки в національній культурі, а й у світовій цивілізації.

Коріння української мови сягає у сиву давнину. Але ж українська мова протягом багатьох віків не мала певного визначеного статусу. На найвищому державному рівні видавалися укази, закони, постанови, положення, що сприяли забороні і викоріненню української мови. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, її носіями в основному були мешканці села. Мовою міського побуту в найширшому розумінні, а також спілкування в усіх сферах була російська мова Також керівники українського походження та більшість міських мешканців, які мігрували з села, говорили, як відзначив у своєму виступі Б.Олійник: “...російською мовою, але з таким зачепилівським акцентом, що корінному москвичу, аби він і втямив, треба ще раз перекладати на справжню російську”.

Закон “Про мови” 1989 р. та Конституція України (1996 р., ст. 10) – документи, що надали українській мові державного статусу.

У другій половині 80-90 рр. XX ст. зміна суспільного ладу, масової свідомості, формування нових держав і проголошення незалежності України, зумовили якісні зрушення в сучасній українській літературній мові.

Статус державної мови, безперечно, стимулював розширення її функцій, сприяв розвитку української нації, її традицій і культури. Тому ми повинні пам’ятати, що виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, – це насамперед виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова – своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.